Знов про сквіз-аут або бездоговірне списання акцій
Справи, пов’язані з правами на акції, частку у статутному капіталі, – завжди гучні, а висновки, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Однією з найбільш гучних проблематик щодо корпоративних прав останнім часом були питання примусового викупу акцій міноритаріїв – сквіз-аут (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 року по справі №908/137/18).
Але спочатку зупинюся на «бекграунді» цього питання
14.06.1994р. – прийнято Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами.
21.03.2014р. – підписано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована ЗУ від 16.09.2014 №1678-VII).
Директива про поглинання – це невід’ємний додаток до вищевказаної Угоди. Ратифікуючи Угоду, Україна взяла на себе зобов`язання доповнити законодавство положеннями Директиви про поглинання.
23.03.2017р. – прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах», котрим зокрема Закон України доповнено ст.65–2.
Як змінилась процедура обов’язкового продажу акцій?
Адаптуючи законодавство до діючих норм права Європейського Союзу, в українському корпоративному праві виникли поняття витіснення та примусового продажу (squeeze-out і sell-out).
- Процедури витіснення та примусового продажу були запроваджені щодо всіх акціонерних товариств, а не тільки тих, акції яких знаходяться в обігу на регульованому ринку.
- Стосувалися всіх акціонерних товариств, які на дату набрання чинності ЗУ «Про акціонерні товариства» мали серед акціонерів власника домінуючого контрольного пакета акцій акціонерного товариства.
- Україна застосувала вищий відсоток володіння акціями (95 %), який надає акціонеру право на сквіз-аут, порівняно з мінімально дозволеним Директивою (90 %).
Процедура примусового викупу акцій відповідно до ст.65–2 ЗУ «Про акціонерні товариства» є правочином, в якому особа, яка володіє домінуючим контрольним пакетом акцій, може впливати на спосіб визначення ціни акцій та набуває право власності на них унаслідок виконання вимог, визначених зазначеною нормою, тоді як міноритарний акціонер втрачає право власності на акції за відсутності свого волевиявлення, без будь-якого впливу на визначення ціни, та за відсутності законодавчого механізму здійснення спеціального контролю з боку суду або Комісії.
Судовий процес
Позивачі звернулися до суду про визнання недійсним правочину щодо зобов`язання акціонерів продати прості акції, відповідно до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій у всіх власників акцій Товариства.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову, апеляційна інстанція підтримала рішення. Рішення мотивовані тим, що законом передбачений обов`язок попереднього та повного відшкодування вартості акцій, а тому процедура сквіз-аут не порушує право власності міноритарних акціонерів та принцип законності в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Справа рушила до Верховного Суду (ВС).
Велика Палата ВС звернула увагу
- Процедура примусового викупу акцій має застосовуватись у виключних випадках задля досягнення легітимної мети та з дотриманням балансу інтересів усіх акціонерів, у тому числі щодо виплати власником домінуючого контрольного пакета акцій компенсацій міноритарним акціонерам у розмірі справедливої вартості належних їм акцій.
- Залежно від обраного способу визначення ціни акцій, їх вартість може відрізнятися в рази, що не може гарантувати отримання міноритарним акціонером в усіх випадках справедливої компенсації за обов`язковий продаж акцій, та відповідно, дотримання у таких відносинах критерію пропорційності втручання у право власності.
Які способи захисту?
Велика Палата ВС зазначає, що норма ст.65–2 ЗУ «Про акціонерні товариства» не визначає спеціальних способів захисту прав міноритарних акціонерів права та інтереси яких були порушені примусовим викупом акцій за ціною меншою за їх ринкову вартість.
Особи, які вважають, що їх права та інтереси на акції були порушені вчиненням такого правочину, можуть самостійно обирати спосіб захисту прав (ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України).
Що повинен з’ясувати суд при розгляді справ даної категорії?
У справах про оскарження міноритарними акціонерами процедури примусового відчуження належних їм акцій суд має встановити наступне.
- Чи проводилась ця процедура відповідно до норм закону?
- Чи здійснювалась вона з легітимною метою, а саме чи відповідали мотиви мажоритарних акціонерів суспільним інтересам у запровадженні цієї процедури?
- Чи є запропонована міноритарним акціонерам вартість викупу акцій справедливою, та відповідно, чи дотриманий критерій пропорційності втручання у права позивачів (справедлива та обґрунтована компенсація)?
- Чи порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції під час проведення процедури обов`язкового продажу акцій (критерій пропорційності втручання у право власності)?
Результат розгляду у ВС
За наявності підстав для скасування рішення та постанови у цій справі, касаційний суд направив справу на новий розгляд в суд першої інстанції.
Power. Loyalty. Professionals.