Фейк: події в Україні – «проксі-війна Заходу», а НАТО «сприяє геноциду»

Накопичений за час роботи проєкту досвід дає автору підстави стверджувати, що розповсюджувані безпосередньо росіянами або ж їхніми «групами підтримки» у західних ЗМІ фейки не є найбільш небезпечними: в принципі, такі можна легко розпізнати й нейтралізувати шляхом вказівки на зацікавленість автора. Куди гірше поширення неправдивої та/або маніпулятивної інформації безпосередньо західними лідерами думок – викладачами, науковцями, політиками, філософами – слово котрих частіше сприймається за чисту монету на основі висновку про незаангажованість, життєвий досвід і мудрість.

11 липня цього року на Facebook-сторінці Neos – Nowy system dla Polski  («Неос – Нова система для Польщі») опубліковано відео датованого 24 червня виступу Севім Дагделен – депутатки німецького Бундестагу від партії «Ліві». У своїй промові Дагдален, зокрема, стверджує, що «війна в Україні стала небезпечною» і що це «проксі-війна НАТО проти Росії». Політикиня також запевняє, що НАТО – нібито «геноцидальний союз», котрий «зрадив Росію і не виконав запевнень у розширенні на схід» і начебто здійснив агресивні й суперечні міжнародному праву інтервенції до Югославії та Лівії.

Це дійсно доволі комплексний фейк – саме фейк, а не маніпуляція, позаяк заснований на фактично неправдивій інформації – довірі до котрого може сприяти імідж спікерки як опозиційної депутатки плюс необізнаність великої кількості читачів і слухачів у порушених питаннях. Замість доступного пояснення складних міжнародно-політичних і міжнародно-правових тез їм пропонується примітивний виклад російської пропаганди.

Передовсім слід зауважити, що сама по собі пані Дагдален доволі часто поширювала російські пропагандистські наративи. Вже після 2014 р. вона слідом за московськими «товаришами» називала нову українську владу «фашистською», а після повномасштабного російського вторгнення активно противилася наданню ЗСУ взагалі якої-небудь зброї й навіть відмовлялася визнати трагічні події у Бучі злочином. В той же час навіть її колеги з партії «Ліві», що завжди вважалася відносно проросійською й в принципі насторожено ставилася до США й НАТО, відвідували Україну й – хоча не так рішуче, як волілося б – засуджували саме Росію як агресора та порушника міжнародного права.

Отож, коментуючи видану Дагдален інформацію, варто передовсім зауважити, що вона відверто неправильно розуміє характер НАТО (хоча, швидше за все, просто свідомо на це не зважає). Виходячи зі статті 5 Північноатлантичного договору («один за всіх і всі за одного» – напад на одного чи кількох членів Альянсу означає напад на всіх членів) – НАТО є суворо оборонним союзом без агресивних цілей. (Не)вступ до НАТО є самостійним рішенням кожної країни, і поки в історії не було прецедентів примусу до такого вступу. Будь-яка європейська держава, яка здатна виконувати норми Договору та сприяти безпеці регіону, може стати членом Альянсу. Приміром, випадок з Україною: якби Захід дійсно «примушував» її вступити, то чи була б підтримка такого «примусу» на рівні понад 85%? До того ж, варто відзначити, що суть війни РФ проти України – не у вступі до НАТО: від 2004 р., коли до Альянсу долучилися прикордонні балтійські держави, і аж до 2023 р., коли членом стала Фінляндія, Москва так і не вжила проти них жодних кроків.

Що стосується слів Севім Дагделен про НАТО нібито сприяє геноциду, то варто зазначити, що на це питання може відповісти спеціалізована Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Там вичерпно зазначено, що геноцидом є діяння, вчинене з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу. До переліку таких входять: вбивство або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам певної групи, а також навмисне створення для такої групи життєвих умов, розрахованих на її повне або часткове фізичне знищення, або ж заходи з запобігання дітонародженню й умисна передача дітей з однієї групи в іншу. Рішення про факт скоєння геноциду ухвалюється міжнародними судовими установами на основі доказів – і нещодавно своє слово тут сказав Міжнародний кримінальний суд, видавши ордер на арешт президента Путіна за сприяння насильницькому переміщенню українських дітей до Росії.

Крім того, слідом за Путіним та різного штибу російськими «міжнародниками» Дагдален повторює легенду про нібито запевнення НАТО у нерозширенні на Схід, яке, мовляв, було «віроломно порушене». Проблема в тому, що ніхто такої обіцянки просто не давав, і це свого часу підтвердив колишній генсек ЦК КПРС і президент СРСР Горбачов. Ніхто не міг «так просто» обмежити суверенні держави – колишні країни Варшавського договору та республіки СРСР – у праві вирішувати свою долю – навіть Росія через свою ослабленість на той час.

Врешті, точно заслуговують на спростування тези Дагдален про нібито агресивний характер втручання НАТО у конфлікти в Югославії та Лівії.

У першому випадку варто відзначити, що НАТО вдалося до гуманітарної інтервенції – тобто у суворо визначеному воєнною необхідністю обсязі – після низки дій Югославії, що мали якраз характер геноциду (наприклад, трагедії у Сребрениці, де було винищено до 7 тис. боснійських мусульман просто за те, що вони не були православними та/або сербами) та провалу переговорів у Рамбуйє, після котрих югославські сили продовжували насильницькі переселення мусульман Косова. З12 червня 1999 р. в Косові під мандатом ООН діє місія Сил для Косова (KFOR), що значною мірою ґрунтується на потужностях країн НАТО і підтримується цивільною місією EULEX. Народ Косова зробив свій вибір на користь незалежності й мирного співробітництва з Сербією та іншими країнами, який ЄС і НАТО підтримують.

У другому випадку багато юристів-міжнародників дійсно вважають, що підстави інтервенції можна назвати радше спірними. Резолюція Радбезу ООН 1973 дійсно не мала прямого дозволу на втручання іноземних сил на ситуацію в Лівії, при цьому, однак, допускаючи зусилля для захисту цивільного населення та дотримання режиму безпольотної зони. З урахуванням скоєних режимом Каддафі злочинів проти мирних мешканців Лівії сили НАТО провели інтервенцію до держави, результатом якої стало повалення режиму та вбивство самого Каддафі місцевою опозицією. Невдовзі у резолюції Радбезу ООН 2016 було відзначено, що ситуація у Лівії почала стабілізуватися, і операцію було припинено.

Таким чином, навіть невеликий аналіз пропагандистських тез здатен послужити чудовим їх спростуванням.

Богдан Мироненко

Матеріал підготовлений у рамках проєкту “Stop Lie” БО “Благодійний фонд польсько-українського партнерства» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

#ПрямуємоРазом #TeamEurope #MovingForwardTogether #ISAREdnannia #StopLie

Isar Ednannia European Union in Ukraine Благодійний фонд польсько-українського партнерства