Історія переможної Варшавської битви: яка роль українців у ній та до чого тут Cвято польського війська?

15 серпня у Польщі відзначають Свято польського війська – день Збройних сил Республіки Польща. Ця дата приурочена до переможної Варшавської битви, яка відбулась 13–25 серпня 1920 року під час польсько-більшовицької війни. Тоді польська армія разом із військом Української Народної Республіки перемогла більшовиків і це дозволило відстояти новостворену незалежну польську державу. З 1992 року цей день, який припадає на релігійне свято Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (це свято у Польщі законодавчо є вихідним днем), офіційно вшановується на державному рівні. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на “Наш Вибір”.  

Друга Річ Посполита: відновлення незалежності

Перша світова війна (1914–1918) призвела до радикальних геополітичних змін у Європі і розпаду кількох імперій: Австро-Угорської, Османської та Російської та встановлення республіки у Німеччині. В Центрально-Східній Європі почали створюватись нові держави (Чехословаччина, Литва, Латвія, Українська Народна Республіка та інші). Поляки теж не стояли осторонь цих процесів і вже 11 листопада 1918 року проголосили про відновлення незалежності і формування першого демократичного уряду.

Перші роки незалежності були важкі. Друга Річ Посполита вела постійні війни зі своїми сусідами (Західноукраїнською Народною Республікою, Українською Народною Республікою та Чехословаччиною), мала конфлікт з Литвою, а також підтримувала Великопольське та Сілезьке повстання проти німецької Веймарської Республіки для розширення кордонів своєї молодої держави. Проте, найбільшою загрозою для Другої Речі Посполитої була Радянська Росія на чолі з Володимиром Леніном, котрий після жовтневого перевороту 1917 року захопив владу у Москві. Ленін хотів не тільки відстояти землі старої Російської імперії, але й організувати «світову комуністичну революцію». У цьому контексті завойована Польща мала б стати форпостом, звідки ідеї комунізму поширювалися б далі у Європу військовим шляхом.

Польський пропагандистський плакат “Бий більшовика” (1920 року). Джерело: Wikipedia

Союз Пілсудський-Петлюра. Польсько-більшовицька війна (1919–1921).

Протягом 1919 року поляки поступово просувалися на схід, захоплюючи Галичину, Волинь та частину білоруських земель. Водночас більшовицькі війська атакували зі сходу територію Української Народної Республіки та Білоруської Народної Республіки. Фактично, до кінця 1919 року територія УНР була повністю захоплена. Залишки армії Української Народної Республіки перейшли до партизанських методів боротьби, проголосивши Перший зимовий похід (грудень 1919 – травень 1920 року). У той самий час очільник держави – Симон Петлюра виїхав до Варшави, щоб підписати мир і союзний договір з лідером польської держави Юзефом Пілсудським.

Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський у вагоні поїзда у Вінниці (травень 1920 року). Джерело: Wikipedia

Згідно з умовами договору, підписаного 21 квітня 1920 року у Варшаві, Симон Петлюра визнавав територію Галичини та Волині за Польщею, натомість Юзеф Пілсудський повинен був допомогти Українській Народній Республіці звільнити територію Наддніпрянщини від більшовиків. Варшавський договір був частиною зовнішньополітичної концепції Юзефа Пілсудського, яка полягала у підтримці Української держави, як буферу проти більшовицької Росії.

На початку кампанії польсько-українські війська й справді мали успіх й навіть змогли визволити Київ, де 9 травня 1920 року був організований спільний польсько-український військовий парад на Хрещатику. Проте, вже на початку червня 1920 року відбувся широкомасштабний контрнаступ Червоної армії. Польсько-українські війська змушені були відступати аж до Варшави, де і відбулася вирішальна битва польсько-більшовицької війни.

Варшавська битва або «Диво на Віслі» (13–25 серпня 1920 року)

У перші два дні битви ініціатива перебувала в руках більшовицьких військ, котрі атакували Варшаву зі сторони Модліна, Радзиміна і Мінська-Мазовецького. Проте, перелом відбувся 15 серпня, коли польський уланський полк провів кавалерійську атаку і зайшов у тил 4-ї більшовицької армії біля Цеханова/Ciechanowa, котра почала швидко відступати.

Під час цієї операції поляки змогли захопити в покинутому більшовицькому штабі дві радіостанції. Було прийнято рішення переналаштувати польські радіостанції на більшовицькі частоти. В результаті, замість наказів генерала Михайла Тухачевського, 4-та більшовицька армія слухала Біблію, яку їм два дні без перерви читали польські радисти, в той час, як російський  сигнал з Мінська глушився поляками. Остаточно успіх поляків був закріплений 16 серпня, коли за наказом Юзефа Пілсудського, розпочався загальний контрнаступ польських військ з лінії Демблін-Коцьк.

Польська піхота під час Варшавської битви (серпень 1920 року). Джерело: Wikipedia

Перемога стала можливою завдяки тому, що поляки ще в серпні-вересні 1919 року зламали більшовицькі шифри, завдяки яким вони завчасно дізнавалися про плани ворога. Окрім цього, відступаючи протягом червня-липня 1920 року у глиб своєї території, польська армія зберегла свою боєздатність і не розсіювала сил, у той час як радянські війська були розтягнуті вздовж широкого фронту, залишаючи окремі підрозділи на новозахоплених землях, для утвердження своєї окупаційної влади.

Червоноармійські шифротексти, перехоплені та прочитані польськими криптологами

в серпні 1920р. Джерело: Wikipedia

Не менш важливою була, хоч і невелика, але дієва військова підтримка зі сторони країн Антанти (зокрема Франції), а також Угорщини, котра буквально в переддень битви відправила залізницею 22 мільйони патронів до гвинтівок системи Маузер. З української сторони варто згадати полковника Марка Безручка, який очолював 6-ту січову стрілецьку дивізію Армії УНР і керував обороною Замостя, тим самим затримавши наступ більшовицьких підкріплень до Варшави. Варшава увічнила його внесок у битву, створивши у 2020 році сквер імені генерала Марка Безручка / skwer gen. Marka Bezruczki.

Існує також інша назва цієї битви – «Диво на Віслі». Її автором є польський історик та політик Станіслав Стронський. Він порівняв ситуацію Польщі в серпні 1920 року зі становищем Франції у вересні 1914 році, коли французам вдалося відкинути німецькі війська з околиць Парижа на початку Першої світової війни, створивши тим самим «Диво на Марні». Назва «Диво на Віслі» стала особливо популярна серед противників Юзефа Пілсудського, котрі старалися применшити його заслуги в обороні столиці, а також всередині Католицької Церкви, де фраза швидко набрала релігійного змісту, пов’язуючи це зі святом Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (15 серпня), котра нібито захистила Варшаву від більшовиків.

Війна завершилася підписанням 18 березня 1921 року Ризького мирного договору. Поляки не тільки зберегли свою державність і закріпили за собою Галичину, частину Волині та частину білоруських земель, але також захистили Європу від більшовизму. На жаль, для українців цей мир приніс розчарування і брак можливостей для створення своєї незалежної держави.

Від «Свята Солдата» до «Свята польського війська»

Традиція відзначення Дня польського війська почалася в 1923 році з ініціативи міністра військових справ Станіслава Шептицького (рідного брата митрополита української греко-католицької церкви Андрея Шептицького), котрий запровадив 15 серпня «Свято Солдата / День Солдата». У своєму наказі міністр написав: «У річницю пам’ятної поразки більшовицької навали під Варшавою, вшановується пам’ять полеглих у боях із давнім ворогом за цілісність і незалежність Польщі».

Звернення до святкування Дня польського солдата (1936 рік). Джерело: Wikipedia

Цікавим збігом є те, що 15 серпня, як неформальне військове свято, поляки відзначали ще в першій половині ХІХ століття, пов’язуючи це з днем народження Наполеона Бонапарта, який на короткий час відновив польську державність у вигляді Варшавського Князівства (1807–1815).

Після завершення Другої світової війни і встановлення в Польщі комуністичного режиму, 15 серпня не відзначалося (хоч формально воно не було скасоване), адже ця дата нагадувала про перемогу поляків над «братньою» Червоною армією. Натомість у 1947–1950 роках встановлено  День польського війська 9 травня, приуроченого до «Дня перемоги». Впродовж 1951–1989 років святкування Дня польського війська  відбувалося 12 жовтня.  Саме тоді, у 1943 році в битві під Леніно (Білорусь), відбулося перше бойове хрещення так званої Польської народної армії, сформованої радянською владою.

У 1990–1991 роках, після падіння комунізму та початку демократичних перетворень, святкування Дня польського війська було поєднане з річницею прийняття Конституції 3 травня. Тільки у 1992 році Сейм Польщі відновив святкування 15 серпня і того ж року відбулися перші урочистості перед могилою Невідомого солдата у Варшаві.

Щороку 15 серпня у костелах Польщі служать поминальні меси, вшановують пам’ять полеглих воїнів на цвинтарях, в місцях історичної пам’яті проводяться офіційні урочистості за участю представників польської влади, а починаючи від 2007 року, з перервами, у Варшаві проводиться військовий парад.

Дізнатися більше про історію збройних сил Польщі можна завітавши до оновленого Музею польського війська на території Варшавської цитаделі, відкриття якого відбудеться 13 серпня і буде присвячене до цьогорічних святкувань Дня польського війська.

Дмитро Димидюк