Марцинчики — польська аптекарська родина, яка міцно увійшла в історію фармацевтики Києва
Адольф Марцинчик – батько й Адольф Марцинчик – син упроваджували новітні технології та заснували в Києві парову хіміко-фармацевтичну лабораторію. Паровий двигун, вакуумний апарат і гідравлічний прес — це передове устаткування вже наприкінці XIX століття забезпечувало киян широким асортиментом фармацевтичної та косметичної продукції.
Фармацевтична фірма Адольфа Якова Марцинчика (1815–1869) була заснована 24 лютого 1847 року. Син лікаря, він присвятив свою діяльність фармації. Спершу пройшов курс наук у варшавській аптеці професора хімії, доктора медицини Гейнриха і в 1836 році отримав диплом аптекарського помічника. Потім 3 роки стажувався на хімічних фабриках Берліна і Відня. Повернувшись до Києва, орендував аптеку на Печерську, а у 1866 році відкрив ще одну на Хрещатику, 36. Це був найсучасніший на той час фармацевтичний заклад.
Після смерті засновника фірми у 1869 році, сімейну справу продовжив його син – Адольф Едуард Марцинчик (1846-1912), який після закінчення університета святого Володимира у 1864 році здав екзамен на звання помічника аптекаря і почав працювати у батьківській фірмі.
Він був провізором протягом 50 років. Застосовуючи новітні способи у приготуванні медичних засобів, Адольф Марцинчик-молодший капітально перебудував «Університетську аптеку А.А. Марцинчика», додатково заснувавши парову хіміко-фармацевтичну лабораторію на вулиці Фундукліївській, 10 (нині Богдана Хмельницького). У ній не лише виготовляли ліки за рецептами, але й впроваджували новітні світові технології та рецептуру, розробляли власні.
У 1881 році Адольфа Марцинчика було обрано головою Київського Фармацевтичного товариства. Того ж року він перетворив колишній аптечний склад на ПРТТАТ (російською – ЮРОТАТ («Південно-російське товариство торгівлі аптекарськими товарами»). Поступово відділення і склади товариста відкрилися на Подолі, на Великій Васильківській, Хрещатику. А у 1898-1899 роках було споруджено спеціальне приміщення за проектом архітектора Хойнацького (цей будинок у класичному стилі зберігся й донині) на розі вулиць Саксаганського і нинішньої Симона Петлюри, де розмістилися правління, контора і склад.
У 1897 році в аптеці і лабораторії А. Марцинчика працювали 20 фармацевтів і 25 робітників, а річний обіг становив 40 000 рублів.
В лабораторії було встановлено паровий двигун, вакуумний апарат, гідравлічний прес для видобування рослинних олій, машини для приготування пігулок, апарати для приготування спиртових та ефірних екстрактів, машини бинторізальна та для приготування медичного і косметичного мила. На Великій київській виставці цього ж року експонати аптеки Марцинчика отримали срібну медаль. У 1907 році аптека прийняла 81 591 рецепт, відпустивши ліків на суму понад 52 тис. рублів.
Асортимент продукції був величезним. Аптека і склади пропонували найрізноманітніші аптекарські, хімічні і косметичні товари, мінеральні води, хірургічні інструменти, приладдя для аптек та шпиталів, мінеральні змащувальні мастила, хімічні продукти, прилади й реактиви для цукрових заводів, фотографічних та інших лабораторій, а також – вироби власної лабораторії: медичне, косметичне і скипидарне мило, зубні еліксири, ароматичні води, пластирі, кефір, кисень. Проводилися аптекою також дослідницькі роботи і робилися аналізи.
Цікаво, що в аптеці Марцинчика продавали і французьке вино «Сен-Рафаєль», яке називали «кращим другом шлунку». Аптекарі запевняли, що воно «сприяє травленню», має лікувальні якості, зміцнює та відновлює сили.
Адольф Марцинчик довгі роки був президентом Київського фармацевтичного товариства. На перших демократичних виборах 1906 року 60-річний обирався депутатом Київської міської думи. Входив до складу членів вищої ради київської лютеранської громади.
Дуже холодної зими знаменитий аптекар застудився, зліг із запаленням легенів та помер 10 лютого 1912 року. За злою іронією долі, людина, чиї ліки роками допомагали вилікуватися тисячам киян, не зміг врятувати себе. Прощання відбулося у кирсі на Лютеранській. Як і батька, його поховали в Києві на лютеранській частині Байкового цвинтаря.
У день поховання аптека була зачинена. Невдовзі її успадкували вдова Леонарда та сини Адольф Олександр і Зигмунт Август та перейменували у «Аптеку спадкоємців А. А.Марцинчика».
Вже за радянської влади конфіскована аптека отримала назву «імені Пирогова». А після перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва в 1934 році вона стала відомчою аптекою НКВС. У вересні 1941 року, коли розпочалася німецька окупація Києва, заклад став жертвою радянської тактики спаленої землі та був зруйнований вибухами і пожежами внаслідок спецоперації зі знищення важливих об’єктів життєзабезпечення в історичному центрі Києва в період з 24 по 29 вересня. Так сумно закінчилася історія знаменитої аптеки, яка безперервно служила працювала протягом 75 років. Зараз на цьому місці розташована Київська міська рада.
Анатолій КУРНОСОВ
Матеріал створено за підтримки Polpharma у межах проєкту «Пам’ять, що єднає: лікарі польського походження в історії Києва», який відкриває імена та маловідомі сторінки спільної медичної спадщини України та Польщі.
Polpharma – найбільший виробник ліків у Польщі з понад 90-річною історією. Уже понад 20 років компанія працює в Україні, маючи портфель із понад 600 рецептурних і нерецептурних препаратів – зокрема для лікування кардіологічних, неврологічних та офтальмологічних захворювань.