Польща — дружня для українців

Це інтерв’ю вперше було опубліковано польською мовою в спецвипуску тижневика «Солідарність»: 10 років Тримор’я (Wydanie Specjalne Tygodnika Solidarność: 10 lat Trójmorza). Автор тексту – Конрад Верніцький, Фундація сприяння солідарності. Співрозмовниця – я: Анна Стожко, керівник офісу Представництва Омбудсмана України в Польщі, заступник Голови товариства «Польсько-українське примирення», головний редактор UPMP. Переклад українською мій. Запрошую про читання. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на блог Шеф-редакторки UPMP, журналістки проєкту StopLie, ведучої програми “Філософія особистості з Анною Стожко”, членькині Спілки польських журналістів, директорки Представництва Омбудсмана України в Польщі, віцепрезидентки Товариства “Польсько-українське примирення”, директорки Міжнародної Амбасади Жінок-Підприємиць в Києві Анни Стожко.

Як живеться українцям у Польщі? Чи відчувають вони себе ще біженцями, іммігрантами чи частиною нашої спільноти?

Польща – це країна, дружня до українців. Наш менталітет і світогляд більше схожі один на одного, ніж у випадку інших країн Європейського Союзу. Пройшло вже достатньо часу, щоб ухвалити рішення, чи варто залишатися тут надовго. Згідно з останніми дослідженнями, майже 80% українців у Польщі, які можуть працювати, дійсно працюють – це навіть більший відсоток, ніж серед поляків. Це чітко показує, що українці тут самостійні. У деяких країнах ЄС біженці з України можуть розраховувати на більшу фінансову підтримку, однак українці надають перевагу місцям, де почуваються більш комфортно з багатьох поглядів. Поляки, так само як і українці, є емоційними, емпатичними та амбітними. Ваше суспільство вже мало змогу переконатися у компетентності та працелюбності більшості українців, які у Польщі не відчувають себе біженцями, оскільки отримали тут права і свободи, близькі до тих, які мають польські громадяни. Водночас вони пам’ятають про своє коріння – зберігають національну ідентичність, дбають про освіту своїх дітей, зокрема і в українських школах, підтримують одне одного і допомагають Україні, навіть на відстані. У Польщі вони відчувають себе частиною європейської спільноти.

Серед поляків знижується позитивне ставлення до українців, натомість зростає негативне. Які, на вашу думку, є причини цього? 

Мені пощастило, що я цього не відчуваю на собі! Можливо, тому що у мене багато чудових польських друзів, я говорю польською мовою, не користуюся фінансовою допомогою від держави і даю собі раду самостійно. Завжди, а особливо після початку повномасштабної війни в Україні, я відчуваю їхню величезну підтримку та знаю, що можу на них розраховувати у будь-який момент. Більше того, коли я звертаюся до них з проханням допомогти іншим українцям, вони завжди реагують – за що я їм безмежно вдячна. 

Повертаючись до питання, вважаю, що початковий шок минув, потім настала хвиля емпатії, а зараз маємо справу з втомою та відчуттям конкуренції. Може здаватися, що все крутиться навколо українців, але це не зовсім так. Пам’ятаймо, що люди різні – з України виїхали як заможні, так і бідні, як освічені, так і менш кваліфіковані особи. У Великій Британії теж можна почути польську лайку на вулицях, але це ж не свідчить про цілий народ. 

До того ж українці є сильною конкуренцією на ринку праці – займають високі посади, ефективно ведуть бізнес. До війни поляки частіше контактували з українськими працівниками заводів, готелів чи ресторанів, а зараз їхнє уявлення про українців стало значно різноманітнішим. 

Найбільшу проблему я бачу в пропаганді – особливо антиукраїнській, яка розвивається у Польщі. Я читала результати досліджень Центру Мерошевського, які показують, що більшість поляків, які негативно налаштовані до українців, ніколи не зустрічали їх та не знайомилися з ними особисто. Хіба це не є наслідком пропаганди? 

Добрим прикладом є спосіб подання історії в Музеї Треблінка – німецькому нацистському таборі смерті. Польські гіди розповідають про події так, що майже виключно українці були катами та вбивцями, а німці – ні. У мене є докази: фотографії інформаційних табличок на музейній стежці, які я отримала від українця, шокованого такою розповіддю.

Найбільшим ворогом у відносинах між нашими народами є саме пропаганда та відсутність критичного мислення у більшості людей. Бракує достовірних історичних знань, а також усвідомлення, що не все, що ми чуємо, відповідає правді.

Ви, напевно, помітили, як часто останніми роками в польській інфосфері з’являлися антиукраїнські вкиди, і водночас така риторика не велася проти грузинів, громадяни яких створюють набагато більше проблем у Польщі.

Звісно, я це помічаю! У мене також є досвід як журналістки. Я спостерігаю за польськими медіа та замислююся, яке їхнє фактичне завдання – що вони показують, про що інформують? Однак я вважаю, що кожен сам вирішує, які джерела читати і кому довіряти. Я сама дбаю про свій інформаційний простір, знаю інструменти для перевірки фактів і часто помічаю вплив російської пропаганди.

Два роки тому я приїхала до Кракова на конференцію, щоб звернути увагу на цю проблему і бути почутою. Коли ми зверталися до польських медіа з пропозицією співпраці у боротьбі з російською дезінформацією, майже ніхто не відреагував. Однак сьогодні я бачу позитивні зміни – зростає не лише антиукраїнська пропаганда, але й протидія їй у Польщі.

Дякую польським журналістам і публічним особам, які активно долучаються.

Як можна протидіяти такій кампанії, а часто й дезінформації?

Щоб ефективно протидіяти кампанії та дезінформації, слід почати з освіти й формування обізнаності – як індивідуальної, так і суспільної. Кожен із нас має дбати про свій інформаційний простір, знати інструменти для перевірки фактів і бути свідомим впливу зовнішніх сил, таких як російська пропаганда. Ключовим є розвиток критичного мислення й навичок оцінки джерел інформації, щоб не піддаватися маніпуляціям.

Важливо також залучатися до освітніх і інформаційних заходів як на місцевому, так і на національному рівні. Наступним значним кроком є міжнародна співпраця – організації й держави мають об’єднати зусилля в боротьбі з дезінформацією, обмінюючись знаннями, досвідом і стратегіями. Разом ми зможемо ефективніше протистояти її негативним наслідкам.

Ми також не повинні забувати про силу спільнот. Взаємна підтримка, обмін інформацією й досвідом, а також створення зв’язків між українцями й поляками є надзвичайно важливими. Розуміння й емпатія допоможуть нам краще боротися з дезінформацією та створити більш згуртоване й стійке до маніпуляцій суспільство.

Як українці ставляться до питання ексгумації жертв Волинської трагедії? Це досі залишається каменем спотикання між двома країнами.

До нещодавнього часу українці мали досить обмежене уявлення про Волинську трагедію. Варто розрізняти історичну обізнаність у західній Україні та інших регіонах країни. У школах нас не навчали про цю складну сторінку спільної історії наших народів. Більшість українців дізналися про Волинську трагедію та її значення для поляків лише після приїзду до Польщі, особливо після початку війни в Україні.

Особисто я не зустрічала випадків, щоб хтось із мого оточення виступав проти ексгумації жертв Волині. Навпаки – більшість не розуміє, чому це досі не було здійснено. Лише частина з нас має глибші знання про це питання.

Я пишаюся тим, що, як свідома українка, добре обізнана з поляками, їхнім болем, а також із частими маніпуляціями навколо історичних тем, можу хоча б у невеликій мірі сприяти зближенню наших народів. Ми підтримували Кароліну Романовську у її приватному запиті щодо ексгумації, а також спільно з нею – як Головою Товариства «Польсько-українське примирення» – вже втретє організовуємо семінари примирення на Волині. Ці дії дають відчутні результати у зміцненні взаєморозуміння між нашими народами.

Як громадяни України ми на правильному шляху. Решта залежить від влади, політиків та урядовців обох країн.

Поговорімо про Тримор’я – тісну співпрацю країн Центрально-Східної Європи, розташованих між Балтійським, Чорним і Адріатичним морями. Важко уявити цей проєкт без України. Що зробити, щоб наші відносини покращилися і така співпраця стала можливою?

Ініціатива Тримор’я справді є надзвичайно вражаючою і, безумовно, не може існувати без України! Наразі Україна підтримує дуже добрі відносини з країнами Балтії, що є міцною основою для подальшого поглиблення співпраці в межах Тримор’я. Щоб наші відносини розвивалися, а співпраця стала можливою, ключовим є зміцнення дипломатичного діалогу. Регулярні зустрічі й консультації між представниками країн Тримор’я необхідні для побудови довіри та спільного бачення майбутнього. Важливо, щоб сторони чітко окреслювали свої цілі й потреби, прагнучи досягнення спільних рішень.

Інвестування в ключові інфраструктурні проєкти, такі як розвиток залізничних мереж, газопроводів чи енергетичних зв’язків, сприятиме більшій інтеграції регіону. Такі інвестиції не тільки сприяють економічному розвитку, але й збільшують взаємні вигоди для всіх учасників ініціативи.

В умовах сучасних загроз, таких як кібератаки чи дезінформація, надзвичайно важливою є також співпраця у сфері безпеки. Зміцнення спільних оборонних механізмів та обмін розвідувальною інформацією дозволить краще захищати наші суспільства.

Не менш важливим є просування освітніх програм, студентських обмінів і культурної співпраці між країнами Тримор’я. Побудова взаєморозуміння та поваги, а також інвестування у молоде покоління – ключові елементи тривалої й результативної співпраці.

Країни Тримор’я повинні діяти активно, послідовно та з рішучістю, щоб не допустити зупинки розвитку. Тільки спільними діями ми можемо створити міцне партнерство, яке принесе вигоди всім зацікавленим країнам.

Відносини України з новою адміністрацією Дональда Трампа дійсно є динамічними, і важко передбачити, що може принести майбутнє. На кого Україна покладає найбільші надії для свого успіху: на США, НАТО чи Європейський Союз?

Найбільші надії Україна покладає на власні сили! Як показує історія та події останніх трьох років, ніхто, окрім нас самих, не вірив у нашу міць. Я не надаю великого значення прогнозам – ми стійкі до поганих новин, але маємо щось більше: силу віри в нашу армію, одне в одного та в мудрих сусідів, які – цілком справедливо – не симпатизують росії. Тут я також говорю про Польщу та її неоціненну підтримку України з 24 лютого 2022 року і до сьогодні.

Співпраця із союзниками, такими як Сполучені Штати, НАТО чи Європейський Союз, безумовно, є ключовою. Однак саме наша рішучість, мужність і єдність є фундаментом, на якому ми будуємо майбутнє. Разом із партнерами – які мають інструменти та ресурси – ми можемо досягти стабільності й безпеки, а також подолати всі труднощі.

Наша віра в краще майбутнє, в нашу армію та одне в одного дає нам силу боротися за свободу й незалежність. Україна повинна перемогти й стати сильною, суверенною державою – особливо враховуючи, що ми щодня платимо за це величезну ціну.

Це інтерв’ю українською мовою також вийшло в багатомовному інтернет-виданні Infopost.