Українські громади в Польщі: взаємини та дискурси
У Варшаві 3–5 грудня 2025 року в Палаці Сташіца відбулася Міжнародна конференція «Українські громади в Польщі: взаємини та дискурси». Організаторами виступили Інститут політичних досліджень Польської академії наук у співпраці з Комітетом досліджень міграції PAN та Центром міграційних досліджень Варшавського університету. Захід фінансувався Міністерством науки і вищої освіти Польщі. На відкритті учасників привітав радник-посланник Посольства України в Польщі Роман Шепеляк, наголосивши на важливості діалогу про присутність українців у Польщі та становище польської меншини в Україні. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на блог шеф-редакторки UPMP, журналістки проєкту StopLie, ведучої програми “Філософія особистості з Анною Стожко”, членкині Спілки польських журналістів, директорки Міжнародної Амбасади Жінок-Підприємиць в Києві Анни Стожко.
Атмосфера конференції була робочою, але водночас теплою. Учасники не лише слухали доповіді, а й активно обговорювали їх у кулуарах, ділилися власними історіями та досвідом. Важливо, що поруч із академіками були присутні представники громадських організацій та самі мігранти, що надало дискусіям живого й реалістичного виміру. Кожен виступ сприймався як внесок у спільну справу, а не як формальність.
Перший день відкрився виступами Мирослави Керик, Івана Козаченка, Мирослава Скурки та Анни Вилегали, які окреслили головні теми: інтеграція, ідентичність, пам’ять та сучасні виклики для українців у Польщі. У наукових панелях прозвучали доповіді Наталії Блох і Збігнєва Шмита про стирання меж між мігрантами та біженцями; Алiни Добошевської та Людмили Крамнистої про подвійне виключення жінок з інвалідністю; Катерини Краковської про старіння в умовах примусової міграції; Камiли Фiалковської та Ельжбєти Мірги-Войтович про нерівне громадянство у колективних центрах; Агнешки Савіч про польську меншину в Україні. Особливу увагу привернула доповідь Матеуша Камьонки «Ми вже не є монолітом», яка показала, як протягом років війни змінюються відносини між українськими громадянами в Польщі.
Другий день був присвячений релігії та громадському активізму. Антон Черепенко аналізував статус парафій Православної Церкви України в Польщі, Наталія Завієйська та Ганна Трегуб — українські п’ятидесятницькі церкви, Анжела Попик — активізм молоді з досвідом примусової міграції. Зоряна Куньч і Лілія Харчук окреслили нові контури інформаційного простору та солідарності, а Світлана Лучик-Мусієздова показала шляхи інтеграції українців у малих містах. У цьому ж дні прозвучав виступ Олексія Сухомлинова, який, коментуючи звіт Національного банку Польщі, наголосив: міграція, хоча й спричинена війною, перестає бути кризою і стає соціальним потенціалом. Українці дедалі частіше сприймаються як сусіди й партнери, а інтеграція розглядається не як проблема, а як інвестиція у спільне майбутнє.
Новий звіт НБП, який показує: міграція, спричинена драматичними обставинами війни, поступово трансформується з кризового виклику у соціальний ресурс. Українці перестають бути лише «гостями» і дедалі частіше стають сусідами, колегами та партнерами у повсякденному житті. Це один із ключових уроків сучасного польсько-українського досвіду: стабільність у світі швидких змін забезпечується не через закриття кордонів, а через відповідальну інтеграцію, яка розглядає міграцію як спільну інвестицію у майбутнє. Станом на червень 2025 року в Польщі перебувало близько одного мільйона людей, які приїхали після 2022 року, не враховуючи попередні хвилі міграції. Для багатьох це вже свідомий вибір постійного життя, а не тимчасовий притулок. 63% добре володіють польською мовою, дедалі більше купують житло, стабілізують побут і будують довготривалі плани. Понад 90% дорослих працюють або активно шукають роботу. Різниця в зарплатах із поляками пояснюється переважно структурою зайнятості, а не браком компетенцій. Зростає частка тих, хто працює у сферах середньої та високої кваліфікації. Підприємництво також зміцнюється: кожна десята нова одноосібна фірма у Польщі належить громадянину України. Ці дані підтверджують: у часи глобальної нестабільності саме інтеграція, а не ізоляція, стає запорукою спільної безпеки й розвитку.
Особливе місце цього дня посіла панель, присвячена ролі ЗМІ, яку модерувала Марія Гурська. У ній взяли участь Маріанна Кріль, Барбара Марковська-Марчак та інші дослідники й практики, що працюють у сфері комунікацій. Спікери наголосили, що саме медійні наративи визначають суспільні настрої значно сильніше, ніж академічні дискусії. Було підкреслено, що медіа виконують ключову функцію не лише в інформуванні, а й у формуванні довіри між українським та польським суспільствами. В умовах війни в Україні та гібридної інформаційної війни, яку веде ворог, пропаганда стає інструментом для посилення страхів і упереджень, а також для сіяння ворожнечі між народами. Саме тому відповідальність журналістів і редакцій зростає: вони мають не лише передавати факти, а й протидіяти маніпуляціям, викривати дезінформацію та підтримувати простір солідарності. Для українських громад у Польщі медіа є каналом голосу та видимості, а для польського суспільства — джерелом розуміння й співпереживання. Панель показала, що інформаційна сфера стає полем боротьби за правду й довіру, а її якість безпосередньо впливає на соціальну інтеграцію та взаємну підтримку.
Експертні панелі також торкнулися економіки та права (Олена Бабакова, Ян Бжозовський), а також історичних дискурсів (Маріанна Кріль, Барбара Марковська-Марчак). Було наголошено, що саме популярні медійні наративи, а не академічні дискусії, формують суспільні настрої.
Третій день зосередився на мобілізації діаспори та освіті. Кароліна Черська-Шоу та Рох Дунин-Вонсoвич модерували панель про співпрацю різних українських середовищ після 24 лютого 2024 року. Якуб Костьолек і Анжела Попик підняли тему освітніх викликів для дітей з України, а також взаємні стосунки між учнями з різних середовищ. Особливе значення мало заключне обговорення «Виклики досліджень», яке модерував Гжегож Демель — один із головних організаторів конференції, політолог і дослідник, що під час війни їздить Україною та проводить польові дослідження. Він поставив ключові питання: що ми знаємо, чого не знаємо, що хотіли б знати і для чого нам ця знання потрібна. Завершальне підсумування модерувала Магдалена Леманчик, яка разом із керівниками панелей узагальнила ключові тези для подальшого використання у формуванні політики.
Конференція була вибудувана як послідовний процес: перший день окреслив наукові рамки, другий — додав практичні приклади та аналітичні коментарі, третій — зосередився на підсумках і рекомендаціях. Така структура дозволила учасникам побачити розвиток теми від теорії до практики й від окремих досліджень до узагальнених висновків. За три дні було зібрано й опрацьовано значний обсяг інформації, що стало результатом великої спільної праці. Цей доробок має важливе значення як для українського суспільства, так і для польського, адже формує основу для глибшого розуміння, відповідальної інтеграції та вироблення рішень, які впливатимуть на майбутнє обох країн.