Януш Корчак: “Немає дітей – є люди”

У 2022 році минає 80 років з так званої «Великої акції» – масової депортації євреїв з Варшавського гетто, серед яких були також понад 200 вихованців та працівників сиротинця, очолюваного Янушем Корчаком. 5 або 6 серпня (точної дати немає) 1942 року Януш Корчак, разом зі своїми підопічними, вирушив в останню дорогу: з вулиці Сінної, де знаходився притулок для сиріт, через Умшлагплац до табору смерті Треблінка. У 2015 році суд затвердив дату смерті польського педагога – 7 серпня. Розповідаємо, ким був знаний на всю Варшаву і далеко за її межами Пан Доктор. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на “Наш Вибір”.

Януш Корчак, справжнє ім’я Генрик Ґольдшмідт, відомий також як Старий Доктор або Пан Доктор – польський лікар, педагог, публіцист, письменник, громадський діяч єврейського походження. Сам про себе Корчак писав, що він є «лікарем за освітою, педагогом волею випадку, письменником за покликанням і психологом із необхідності». Увійшов в історію передусім як визначний педагог-новатор.

Народився 22 липня 1878 або 1879 року у Варшаві в полонізований єврейській родині. Змалечку пізнав всі труднощі життя. Втративши у 17 років батька, який страждав на психічні розлади, почав займатись репетиторством, щоб утримувати сім’ю. Лікарську освіту отримав в Імператорському Університеті у Варшаві. Як лікар брав участь в  російсько-японській, Першій світовій та польсько-радянській війнах. Після 1938 року був звільнений від військового обов’язку, проте в перші дні Другої світової та окупації нацистами Варшави, ходив столицею у військовому мундирі польського офіцера.

Генрик Ґольдшмідт, Януш Корчак або Старий Доктор? 

Перші псевдоніми Генрика Ґольдшмідта пов’язані з початком його літературної кар’єри. Його дебют стався у вересні 1896 року у тижневику «Kolce». Будучи ще гімназистом, Генрик не міг підписатись своїм справжнім ім’ям, тому послуговувався псевдонімом «Ген». Пізніше свої тексти він підписував іменами Гер-Рик, Гаґот, Старий Доктор. Псевдонім «Януш Корчак», який згодом став відоміший за справжнє ім’я письменника, Генрик взяв з одного зі своїх улюблених творів – роману Юзефа-Ігнація Кришевського «Про Янаша Корчака і вродливу мечниківну». Саме під цим псевдонімом вийшли найвідоміші роботи педагога: «Як любити дитину?», «Право дитини на повагу», «Жартівлива педагогіка». Писав Корчак і для дітей. Особливе визнання здобули його твори «Король Мацюсь Перший» і «Король Мацюсь на безлюдному острові», а також «Банкрутство малого Джека», «Правила життя» і «Кайтусь-чарівник».

Під псевдонімом «Старий Доктор» Януш Корчак вів власну радіопередачу для дітей. У 1936 році, через наростання антисемітських насторів, програма була закрита, хоча користувалась великим попитом у слухачів. На радіо Корчак повернувся у 1938 році з циклом передач для дітей старшого віку та дорослих. Його останній виступ по радіо відбувся у вересні 1939 року.

«Дитяча республіка» Януша Корчака

Як педагог Януш Корчак випередив свій час. У період, коли цілком нормальним вважається ставлення до дитини згідно з польським прислів’ям, що «діти та риби не мають голосу», Корчак не тільки виголосив, але й активно втілював в життя інший принцип виховання, наголошуючи, що дитина має право бути такою, якою вона є, має право голосу, право на повагу, на помилки. Свої погляди на виховання дітей він не тільки описував в книгах, про які йшлося вище, але також втілював на практиці під час своєї роботи.

Ще в студентські роки Корчак працював у дитячих таборах, як лікар навідувався також до найбідніших районів Варшави, де безкплтано допомагав дітям. Пізніше керував двома сиротинцями: «Дім сиріт» – для єврейських дітей та «Наш дім» – для польських дітей.

«Дім сиріт» був відкритий у 1912 року. Будівництво приміщень для сиротинця почалося роком раніше. Завдяки підтримці багатих та впливових представників єврейської громади Варшави, «Дім сиріт» став новим прихистком спочатку для 85 дітей. Під кінець його існування, вже у Варшавському гетто, кількість дітей, що перебували в будинку для сиріт налічувала близько 200.

Разом зі Стефанією Вільчинською (серед дітей більше відома як пані Стефа) Корчак створив у «Домі сиріт» своєрідну дитячу республіку. Атмосфера там цілковито відрізнялась від інших сиротинців та багатьох тогочасних шкіл, де учнів били та сварили, а єврейських дітей цькували.

«У Варшаві існувало кілька сиротинців, але вони були «благодійними», себто туди приймали тільки круглих сиріт. Діти в цих жахливих місцях, як правило, були самотні, озлоблені, пригнічені й бідні. Життя в страху було звичним явищем, оскільки часто застосовувалися тілесні покарання. Ці нещасні носили огидний та порваний одяг, їм голили голови. А в притулку Януша Корчака все було по-іншому. Я часто думала, що називати його слід Домом Корчака, а не сиротинцем», – згадує про устрій в «Домі сиріт» одна з його виховательок Клара Маян. (Шнайдер Марша Талмедж. Януш Корчак: скульптор дитячих душ / переклад з англійської учнів Кловського ліцею № 77 м. Київ. — Київ: Дух і Літера, 2019.).

В будинку Корчака панувала демократія та порядок. Діти мали власні органи самоврядування, завдяки яким могли відкрито висловлювати свої думки та долучатись до організації життя в сиротинці. Головним органом дитячого самоврядування був суд справедливості, де діти самі були  й суддями, й захисниками, й обвинувачуваними. Суд стосувався  не тільки дітей, але й всіх мешканців будинку і якщо діти вважали, що хтось з вихователів або директор вчинили протиправно, то мали право подати на нього до суду. На лаві підсудних декілька разів був і сам Януш Корчак.

Ще одним елементом дитячого самоврядування була заснована в 1926 році перша дитяча газета «Малий огляд» / «Mały przegląd». Це був безплатний додаток до щотижневої польськомовної єврейської газети, яка виходила у Варшаві. Авторами та редакторами видання були самі діти. На сторінках газети публікувались листи малюків, їхні спостереження, репортажі та інші твори. Хоча «Малий огляд» був призначений для єврейських дітей, він став популярним і серед маленьких поляків.

Дорога в один кінець

Друга світова війна та німецька окупація стали останнім етапом в житті Януша Корчака та його підопічних. Після створення Варшавського гетто «Дім сиріт», що знаходився на вулиці Крохмальній, змушений був перебратись за мури гетта – спочатку на вулицю Хлодну 33, а згодом, після зменшення гетта, на вулицю Сінну 16. Боротьба за виживання дітей стала головним завданням Корчака. Попри все, він разом з Стефанією Вільчинською намагався організувати той самий побут, який існував в будинку до війни. Продовжували діяти суд та сейм, продовжувались заняття та навіть відбувались постановки театральних вистав. Багато батьків намагались прилаштувати своїх дітей у сиротинець Корчака з надією, що він допоможе їм пережити голод та хвороби, що лютували в гетто.

Остання подорож Корчака та його вихованців почалась 5 або 6 серпня 1942 року, коли було ухвалено рішення про початок ліквідації Варшавського гетто (так звана «Велика акція»). Разом з майже 200 своїми вихованцями Корчак вирушив з вулиці Сінної до Умшлагплац (з німецької – «перевалочна площа») – місця, звідки відходили транспорти до табори смерті Треблінка.

В літературі та спогадах зберігся героїчний образ Корчака, який разом зі своїми підопічними прямує до вагонів. За деякими переказами, Пан Доктор з гордо піднятою головою ніс на руках двох дітей, самі ж діти зберігали спокій, були вбрані в найкращий одяг, а хлопчик попереду навіть грав на скрипці. Проте все більше спогадів та досліджень істориків спростовують цей образ (що ніяк не применшує героїзму Корчака). Декілька років війни, життя в гетто, відсутність достатньої кількості їжі та виснажлива праця позначились на здоров’ї лікаря. Більш правдоподібним є опис, який навела в своїй книжці «Корчак. Спроба біографії» Йонна Ольчак-Ронікер: «Свідок тих подій запам’ятав цю сцену інакше: Корчак, дуже хворий та виснажений, ледве волочив ноги, діти, паралізовані від пережитого, йшли в повній тиші». Януш Корчак не міг і не хотів залишати своїх дітей до останнього. Хоча відомо про спроби вмовити його врятуватись, він завжди від них відмовлявся. До останнього він залишався вірний принципам, яким навчав дітей.

Достеменно невідомо, коли транспорт з лікарем та дітьми вирушив до табору смерті. Це було або 5, або 6 серпня. Також точно не знаємо, чи Януш Корчак взагалі пережив цю подорож, чи помер вже у газових камерах Треблінки. Після війни датою смерті Януша Корчака була визнана дата 9 травня 1946 року (таку дату приписували для всіх, чий точий день смерті під час Другої світової не було встановлено). Вже у 2015 році суд визнав іншу дату смерті – 7 серпня 1942 року.

Як педагог та письменник Януш Корчак значно випередив свій час. Сьогодні методи його виховання набувають все більшого поширення. Його діяльністю захоплюються, досліджують та втілюють у життя.

У 2012 році в Києві урочисто відкрили  меморіальну дошку Янушу Корчаку по вул. Володимирській, 47 – на єдиному вцілілому будинку, пов’язаному з перебуванням Януша Корчака у Києві під час Першої світової війни. В столиці України Старий Доктор перебував під час Першої світової де працював над однією зі своїх основоположних педагогічних робіт «Як любити дитину» (1918). У ті часи у будинку розташовувалась польська гімназія для дівчат та дитячий садок, куди приходив працювати з дітьми Корчак.

У 2016 році в Києві з’явилась також вулиця Януша Корчака.

Анастасія ВЕРХОВЕЦЬКА

За матеріалами: cultura.pl, Нова Польща, judaicacenter.kiev.ua