“Андрію тяжко в полоні, та я вірю, що він витримає”
Історія сестри військовополоненого Андрія Іванова, Олени.
Розкажіть, будь ласка, трохи про себе: де ви живете, чим займаєтеся і ким є захисник, про якого розповідаєте?
Мене звуть Олена Сірик. Мешкаю у місті Конотопі Сумської області. Маю чоловіка та трьох дітей. Захисник, про якого розповідаю – мій рідний брат Андрій.
Яким був Андрій у дитинстві та юності? Які риси характеру його вирізняли? Ким ваш брат був у мирному житті?
Ми виросли разом у люблячій родині. Хоч Андрій на рік менший від мене, він був завжди опорою та підтримкою. Після школи здобув професію газоелектрозварника, працював на заводі. Там його поважали, за роки праці став гарним фахівцем своєї справи.
Як ви дізналися про його рішення стати добровольцем у 2015 році? Що тоді відчували? Що вам відомо про його службу в Маріуполі та в полку “Азов”?
Андрій став на захист держави у 2015 році як доброволець. Я та мама не схвалювали це рішення. Коли Андрій впав та зламав руку і на деякий час відтермінував від’їзд, ми трішки видихнули. Гадали, що передумає. Але він був непохитним. Та з часом ми прийняли його рішення. Брат поїхав до Маріуполя та долучився до полку “Азов”. Про службу нічого не розповідав, казав: “Військова таємниця”. Пізніше сказав, що брав участь у декількох операціях.
Де Андрій зустрів повномасштабне вторгнення і якими були для вас перші дні великої війни?
Повномасштабну війну зустрів у місті Марії зі своїми побратимами. У перші дні війни було дуже страшно: ми – на Сумщині, Андрій – у Маріуполі. Коли був зв’язок, ми підтримували один одного. Тоді ми ще не знали, в якому пеклі буде брат та його побратими.
Коли зник зв’язок із братом, як ви переживали цю невідомість? Звідки дізнавалися бодай якісь новини?
З березня 2022-го зник зв’язок та почалося безкінечне чекання звістки. Новини дізнавалися з телевізора. Це був жах.
Пам’ятаєте момент, коли отримали перше повідомлення від Андрія з Азовсталі? Що він писав?
Першу звістку Андрій написав у квітні 2022-го. Це була така неймовірна радість, що він живий. Деякий час ми могли переписуватися. Я дізналася, що в нього було поранення. На той час вони були на Азовсталі, і було дуже тяжко: не було води, їжі. Але Андрій не падав духом: жартував – так одне одного ми підтримували.
Як ви дізналися про наказ щодо “евакуації в почесний полон”? Які кроки ви почали робити, щоб знайти інформацію про брата після його виходу з “Азовсталі”?
Коли віддали наказ про “евакуацію в почесний полон для збереження життя”, з Андрієм зв’язку вже не було. Все дізнавалася з новин. Була дуже розгублена. Дякуючи моєму чоловіку, ми почали робити запити в НІБ, МКЧХ, військову частину. По крихтах збирали хоч якусь інформацію. Та мене чекав новий удар – теракт в Оленівці.
Що ви пережили в ті дні, коли стало відомо про масову страту в Оленівці? Як ви дізналися, що Андрій серед важкопоранених?
У новинах не було достовірної інформації. На наступний день росія оприлюднила списки загиблих та поранених. Я побачила прізвище брата. Подумала, що загинув, бо спочатку були прізвища загиблих хлопців, потім важкопоранених. А коли спокійніше прочитала, знайшла Андрія важкопораненим. І знову невідомість. Наша влада не надавала жодної інформації.
Коли і за яких обставин ви вперше побачили підтвердження, що Андрій живий після теракту?
У вересні 2022 року на ворожих телеграм-каналах я побачила брата живого. Його та інших поранених бійців перевозили з Донецької лікарні.
Що вам відомо про поранення Андрія та умови, в яких він перебуває зараз?
Знову невідомість, де брат, в якому стані фізичному та моральному… У грудні 2022-го від звільнених з полону я дізналася, що в Оленівці Андрій отримав опіки та контузію і на той момент уже перебував у Таганрозі, на території російської федерації. Потім я приєдналася до Спільноти Оленівки, до якої дівчата самотужки знаходили рідних.
Які головні питання сьогодні залишаються для вас без відповіді з боку держави та міжнародних структур?
Питань дуже багато до нашої влади, до міжнародних організацій, але відповідей ми не маємо.
Що Спільнота Оленівки означає для вас особисто?
Громадська організація “Спільнота Оленівка” для мене – це підтримка, інформація та спільні дії. Дівчата, Аня та Настя [Анна Лобова та Анастасія Гондюл], багато доклали зусиль, щоб нас, родин військовополонених, чули та не забували про бійців, важкопоранених під час теракту в Оленівці, яких першочергово потрібно було рятувати з ворожого полону.
Що допомагає вам триматися всі ці роки і не втрачати віру в повернення брата?
Триматися мені допомагає родина. Я впевнена, що Андрій буде вдома.
Що для вас означає той факт, що листи до брата не доходять? Чому, на вашу думку, так важливо підтримувати зв’язок із полоненими?
Андрію тяжко в полоні, та я вірю, що він витримає. Брат та його побратими живуть в інформаційному вакуумі. Росіяни та Червоний Хрест не передають листи, які я пишу. А це була б гарна підтримка хлопцям.
Авторка: Олександра Мазур, ГО “Спільнота Оленівки”
Фото: архів Олени Сірик