Біженство як депортація: у Музеї війни провели паралелі між минулим і сьогоденням

Лекція висвітлила маловідоме явище масового вигнання українців 1915 року та його відображення в історіографії. Подія стала нагодою осмислити історичну трагедію й побачити її відлуння у сучасній війні Росії проти України.

Національний музей історії України у Другій світовій війні продовжує відкривати нові аспекти історичної пам’яті. Нещодавно у його головному корпусі відбулася публічна лекція «Біженство — невідома депортація українців», яка повернула слухачів у трагічне літо — осінь 1915 року. Саме тоді тисячі українських родин із Холмщини, Підляшшя, Волині та Берестейщини були змушені залишити свої домівки через відступ російської армії перед наступом німецьких та австро‑угорських військ.

Спікер події, історик Роман Кабачій, завідувач сектору Першої світової війни, — не лише окреслив масштаби цієї депортації, а й показав, як вона відображена в українській, польській та білоруській історіографіях. Він наголосив на різниці між імперською пропагандою, яка називала «біженство» «порятунком православних братів», та реальністю примусового вигнання, що розривало сім’ї й руйнувало громади.

Він також згадав про історичні події початку ХХ сторіччя, коли тисячі україців вимушені були залишити свої домівки.

Атмосферу лекції доповнили унікальні матеріали: фотографії та замальовки з газети «Нива» 1915 року, що зберігаються у фондах музею, а також кадри з документального фільму «Біженці. 1915–1922» польського режисера білоруського походження Єжи (Юрія) Каліни, створеного для телеканалу Belsat.

Особливого звучання події надали особисті історії. Голова Київського товариства «Холмщина» Степан Романюк поділився спогадами про свою бабусю, яка пережила «біженство» в Катеринославській губернії й згодом повернулася до рідного села Копилів. Інший учасник товариства, Олег Климчук, розповів, що частина його родини так і не повернулася з Росії, асимілювалася й втратила зв’язок з українським народом.

Учасники зустрічі провели паралелі між діями царської влади сто років тому та злочинами путінської Росії сьогодні. Лекція перетворилася на простір живого діалогу, де історичні події перегукувалася із сучасністю, а пам’ять про минуле допомагала краще зрозуміти теперішнє.

На думку музейників, подібні заходи є не лише науковими дискусіями. Вони стають актом відновлення історичної справедливості, способом зберегти пам’ять про покоління, що пережили вигнання, і нагадуванням про те, що трагедії минулого мають пряме відлуння у сучасній війні проти України.