Чому місто Тетіїв звернулося до Європи

Інтерв’ю Костянтина Чаваги з Оленою Коцерубою – виконавчим директором «Асоціації інвестиційно-привабливих громад», засновником ГО «Єдина громада – єдина мета», заступником Тетіївського міського голови 2018-2020 років. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на офіційний блог Виконавчого директора МАОМС «Асоціація Інвестиційно-привабливих громад», засновника ГО «Єдина громада – єдина мета», заступника Тетіївського міського голови 2018-2020 років, журналіста Олени Коцеруби.

До українсько-польської співпраці Ви долучилися, коли були заступником міського голови Тетієва у Київській області. Маленького містечка, яке досить віддалене від Києва і лежить поза туристичними шляхами. Що Вас спонукало зацікавитись Польщею?

Я народилася в селі Дібрівка, поруч із Тетієвом. У п’ятирічному віці з батьками переїхала до Тетієва, там же закінчила школу. Мені завжди була цікава історія міста, історія району. Можливо тому, що в родині часто обговорювалися історичні теми. Але, на превеликий жаль, в той час було зовсім мало інформації про історію міста, за винятком певних радянських кліше, характерних мабуть для більшості музеїв в невеличких містечках України. Не виключенням був і Тетіїв. Наприклад, тоді в радянські і пострадянські часи ніхто не говорив, що в Тетієві ще сто років тому проживали і поляки і євреї. Не прийнято це було тоді. Але це не стало для мене перепоною. Якщо я хочу докопатися до істини,  то я до неї докопаюсь. Пам’ятаю як колись випадково попала мені до рук невелика брошура «Большая история маленького города», 1995 року видання автором якої є Галина Іскренко. Для мене це стало такою своєрідною зміною траекторії. Тоді я вперше прочитала про польський період в історії міста. Звісно, інформації було замало, але це вмотивувало мене шукати інформацію і по архівах, і через свідчення старожилів, і спілкуючись з різними краєзнавцями, істориками. І навіть сьогодні найкращий відпочинок для мене – це час проведений в архівах. Інформації вже назбиралося стільки, що починаю думати про видання власної книги із історії міста Тетієва. Ми маємо знати свою історію, і не лише ту частину якою пишаємось, але і ту, за яку соромно, щоб не давати шансу на повторення жахливих трагедій. Адже пам’ять – це найкраща вакцина проти повторення помилок минулого.

Як виявилося, Тетіїв має багату польську історію, більше того, багато жителів міста, я думаю, що не менше 30 %, мають польське коріння. На сьогодні Тетіїв – це адміністративний центр Тетіївської громади. Невеличке місто із населенням 13,5 тисяч осіб. Але це місто із давньою історією, оскільки перші  письмові згадки про місто датовані 1185 роком.  Після Люблінської унії 1569 року Тетіїв відійшов до Польщі і входив до Брацлавського воєводства. В 1596 році власником Тетієва став князь Костянтин Острозький, який побудував замок на правому березі річки “Роська”. Згодом, в 1602 році передав його синові Янушу. В 1606 році Тетіїв отримав привілей на самоврядування за Магдебурзьким правом, завдячуючи князю Янушу Острозькому. Була побудована Ратуша. В ніч з 13 на 14 серпня 1787 року в Тетієві зупинявся король Польщі Станіслав Август Понятовський, його приймав у своєму маєтку Чернігівський воєвода граф Лєдуховський. В Тетієві поховані Ян Котович і Максимілія Котович – батьки блаженної Марцеліни Даровської, яка була дружиною власника Тетієва – Кароля Даровського. Саме в Тетіївському римсько-католицькому парафіяльному костелі в 1827 році зроблено запис в метричній книзі про народження та хрещення Антоніни Марцелли Котович (Марцеліни Даровської). До падіння Російської імперії у 1917 році Тетіїв належав роду Верига-Даровським, а саме внучці Кароля Даровського – Марії Морочинській.

Звісно, радянський період не мав позитивного впливу на історико-культурну спадщину. В 70-х роках минулого століття була зруйнована Ратуша, якій було більше трьохсот років. Вже давно нічого не залишилося від замку Острозьких, від маєтку Францішека Лєдуховського, де приймали короля Польщі. Але збережена Каплиця Свейковських, яка була передана римо-католицькій громаді міста. Вцілів Костел Успіння Пресвятої Діви Марії, 1804 року побудови. Костел відібрали в католицької громади міста в 1921 році і перетворили спочатку на кінотеатр, потім на будинок піонерів, а потім вмурували в приміщення заводу «ВУМ», що був філіалом заводу «Електронмаш». Настоятеля о. Леона Метельського, якому було 80 років, вигнали зі свого житла і переслідували разом з парафіянами до кінця життя. Важливо відмітити, що всі чотири стіни Костелу збереглися до наших часів, що говорить про те, що навіть у атеїстичні радянські часи хтось намагався зберегти його для майбутніх поколінь. І що важливо – це найстаріша будівля міста Тетієва, якій цього року виповнюється 217 років. В задовільному стані знаходиться будинок управителя Марії Морочинської. На сьогодні і будівля Костелу і будинок управителя Морочинської перебувають у приватній власності. Але спільно з польською громадою міста продовжуємо працювати над поверненням громаді будівлі Костелу та подальшим його відновленням.

Останні роки відбулося багато позитивних змін. В 2016 році центральна вулиця міста Тетієва була перейменована на честь Януша Острозького. Тому, що ми маємо цінувати тих, хто в різні часи історії докладав значних зусиль для розвитку міста. Я не знаю: чи є ще десь в Україні вулиця Януша Острозького? Також у 2016 році було встановлено пам’ятник на честь 410-ї річниці отримання Тетієвом привілею на самоврядування за Магдебурзьким правом. В 2019 році в Римсько-католицькій парафії Всіх Святих м. Тетієва відбулось урочисте введення нового настоятеля о.Марека Рудзя, очолюване Єпископом Віталієм Кривицьким, яке відбулося у каплиці Свейковських.

Це був дуже важливий день, тому що вперше за 100 років Тетіїв відвідав єпископ. А вже через рік був проведений благоустрій на колишньому католицькому кладовищі та відбулося відкриття та освячення Місця пам’яті та молитви за участю єпископа. І вже вдруге єпископ відвідав місто.

Декілька років тому була створена ГО «Громада поляків Тетіївщини». Все більше людей почали цікавитися історією як власною, так і міста загалом.

Вшановувати, пам’ятати, розповідати, відновлювати, сприяти, цінувати право на пам’ять – це не просто слова. Я вважаю, що це ті кроки з яких розпочинається розуміння, діалог та співпраця. І якщо це буде в середині міста чи громади, то буде і в країні і в міждержавних стосунках.

Пані Олено, Ви також були серед ініціаторів встановлення у Тетієві пам’ятника жертвам єврейських погромів. Розкажіть про це докладніше, про правдиву історію та чи не було проблем із пам’ятником.

Так, наша родина була ініціатором встановлення Меморіалу пам’яті жертв єврейських погромів в Тетієві 1919-1920 років. Знову таки, колись моїй мамі розповіла її бабуся про страшний єврейський погром в Тетієві 1920 року. А потім я почула цю моторошну історію від своєї мами. Це вся інформація яка була. В мене просто не вкладалося в голові: як люди могли стати такими звірами і вбивати своїх сусідів, знайомих. Як? Ми з чоловіком витратили дуже багато часу на пошук інформації, були в різних архівах, музеях України, отримали інформацію із YIVO Institute for Jewish Research (США), дуже допомогла нам відомий єврейський генеалог Надя Ліпес. Ви собі уявіть, за три дні, з 26 по 28 березня 1920 року, було жорстоко вбито більше 4000 тетіївчан лише за те, що вони були євреями. 1500 людей були живцем спалені в синагозі. Не пожаліли нікого – ні дітей, ні літніх людей. Від інформації, яку вдавалося знайти, просто ставало дурно. Мене дуже зачепила ця трагедія. Я часто після прочитання спогадів свідків погромів не могла спати або якщо засинала, то просиналася в сльозах. Просто відчуваєш, що тобі це болить, дуже болить. А ще я не розуміла, чому майже 100 років цей злочин намагалися затерти, забути і навіть не встановили подай маленької таблички. Навіть єврейське кладовище було в запущеному стані.

В 2015 році я зареєструвала і почала видавати газету «Тетіїв Сьогодні», в якій крім новин ми в кожному номері публікували історичні матеріали. Звісно, це викликало супротив. Пам’ятаю навіть підписи проти мене збирали, коли я вже працювала в міській раді. Рішення встановити Меморіал прийшло ще в 2015 році. Ми намагалися знайти фінансування, але безрезультатно. Потім, пам’ятаю, що це було 31 грудня 2019 року, ми з чоловіком вирішили, що встановимо Меморіал за власні кошти, тому що хоча б через 100 років хтось мав вшанувати пам’ять безневинно вбитих людей.

Хто, якщо не ми? І якщо не зараз, то коли? Вже наступного дня чоловік зробив ескіз, потім ми отримали дозвіл на встановлення на нашу громадську організацію «Єдина громада – єдина мета», ще за місяць знайшлися ще декілька людей, які теж підтримали власними коштами створення Меморіалу, в тому числі і Тетіївський міський голова Руслан Майструк. 30 червня 2020 року Меморіал був відкритий. Ми його називаємо Тетіївської Стіною Плачу, він зроблений з того ж матеріалу, що і Стіна Плачу в Єрусалимі. На Стіні дві таблички: одна із прізвищами родин загиблих, які вдалося встановити, на другій написано про два найбільших погроми в Тетієві 1919-1920 років. Ці люди – жертви єврейських погромів, не змогли побувати на своїй рідній землі, тому ми намагалися відтворити її частинку в Меморіалі. Так, було багато хейту, було багато ненависті і злості, але це неважливо. Ми б ніколи не встановили Меморіал, якби боялися проблем та складнощів.

Чи доводилося Вам бувати у Польщі?

Я двічі була в Польщі. Перший раз в 2016 році в складі делегації Тетіївської міської ради відвідала польсько-український форум в місті Бидгощ “Сучасне комунальне господарство”. Яскраві враження залишилися після відвідування вагонобудівного заводу «PESA», міського водоканалу, сміттєспалювального заводу ProNatura. Була вражена новаторським підходом  у сфері комунального господарства стосовно системи утилізації відходів, впровадження сучасної системи водопостачання та відведення стічних вод, організації громадського транспорту. Для нас це було фантастикою.

Другий раз я відвідала Польщу в 2018 році в рамках навчального візиту представників територіальних громад до міста Любліна та навколишніх ґмін Люблінського воєводства з метою обміну досвідом та кращою практикою в сфері місцевого економічного розвитку за підтримки програми U-LEAD з Європою. Протягом тижня нашій групі випала можливість побувати в 4 ґмінах навколо Любліна (Людвін, Гощерадув, Пугачув, Сьвіднік). Більшість із них – це сільські ґміни. Вони різні за кількістю населення, бюджетами, напрямками розвитку. Але всі вони без сумніву успішні. Що таке насправді децентралізація? Побувавши у польських ґмінах, я відповім так – це вудка, яку отримує громада. Тобто, це можливість у вигляді додаткових коштів та повноважень. І лише від вмілого керівництва та злагодженої роботи залежить чи буде та чи інша громада більш чи менш успішнішою.

Як у нас звикли міста до реформи децентралізації? Це рахувати свої потреби по середньо-потолочному принципу і розраховувати, що ці кошти так чи інакше прийдуть у міський бюджет з обласного чи державного бюджету. Не аналізувати ефективність роботи того чи іншого напрямку. Не дивитися чи потрібне функціонування того чи іншого закладу. А так, по старинці, як і 30-40-50 років тому. Тому зараз багатьом громадам дуже складно. Як в Польщі? Ґміна намагається використовувати свій бюджет з користю для всіх жителів громади, не витрачаючи на зайве. Наприклад, в освіті в пріоритеті дитина, в медицині – пацієнт і т.д. Розвиток ґміни прямо залежить від надходження коштів до бюджету. На освіту надходить субвенція, якої теж не вистачає, хоча і не в таких значних обсягах як в Україні, і недостачу дофінансовують із міського бюджету. Це також кошти ЄС на певні проекти, тому ґміни значні зусилля приділяють написанню проектів. Ну і звісно, податкові надходження. Тому ґміни зосереджені на пошуку інвестицій, адже це і робочі місця, і податки.

Дуже цікавим було знайомство з медициною. В Україні в 2018 році якраз йшла кампанія з підписання декларацій з лікарями. Було дуже багато істерій з цього приводу. В Польщі реформа медицини вже відбулася. Я відмітила для себе тоді, що вона схожа на нашу. Пацієнт підписує декларацію з лікарем. Отримує консультацію лікаря та проведення додаткової лабораторної діагностики при потребі. Якщо проблема серйозніша – лікар відправляє пацієнта у повітову лікарню, яка фінансується за державні кошти. Лікар отримує кошти за кожного пацієнта від Національного фонду здоров’я (NFZ), який наповнюється за рахунок обов’язкових та добровільних страхових внесків. У нас обов’язкова страхова медицина – це поки що далека перспектива.

Дуже цікавим є досвід Польщі у запровадженні будинків для літніх людей «Senior+». Мета таких будинків «Senior+» в Польщі – це знайомство та спілкування старших людей упродовж дня з 10-00 до 15-00 без ночівлі, спільне приготування страв, проведення дозвілля, а також продовження його поза будинком. Будинки оснащені кухнею, сучасною столовою, тренажерною залою, конференц-залом, відпочинковою зоною для перегляду телевізора, читання книг тощо.

Дивлячись на прогрес від децентралізації в Польщі, я розуміла як багато потрібно зробити нам, щоб наздогнати. А тому у нас просто немає часу на те, щоб товктися на місці. Адже вудку у вигляді реформи децентралізації ми вже отримали, настав час навчитися нею правильно користуватися!

Як встановили співпрацю з Польсько-Українською Господарчою Палатою і яку там взяли для себе користь?

Співпрацюємо з Польсько-Українською Господарчою Палатою ще з 2019 року. На той час це була співпраця Тетіївської громади і Польсько-Української Господарчої Палати. В 2019 році був підписаний договір про співробітництво. З 2021 року вже відбувається співпраця в рамках «Асоціації інвестиційно-привабливих громад». В лютому 2021 року був підписаний відповідний Меморандум головою «Асоціації інвестиційно-привабливих громад» Русланом Майструком. Я вважаю дану співпрацю надзвичайно продуктивною та корисною для громад України. Це і в напрямку ознайомлення громад із досвідом польських ґмін, і в напрямку відновлення спільної історико-культурної спадщини, і в залученні інвестицій, і в пошуку міст-побратимів. Наприклад, 14 липня 2021 року в онлайн форматі відбувся форум «Де і як шукати інвестиції громадам».

Співорганізаторами заходу виступили: МАОМС «Асоціація інвестиційно-привабливих громад» та Польсько-Українська Господарча Палата. У Форумі взяли участь майже 500 осіб. Серед учасників – представники державних підприємств та установ, громад, бізнесу, народні депутати, експерти, асоціації місцевого самоврядування, міжнародні організації, муніципалітети Республіки Польща, Лодзька економічна стрефа та Національне агентство з питань енергозбереження Республіки Польща (KAPE). В ході форуму українські громади отримали гарну можливість ознайомитися з досвідом польських міст у залученні інвестицій, створенні індустріальних парків, пошуку можливостей для розвитку громад.

Наскільки корисним є польський досвід у трансформації місцевого самоврядування в Україні?

Ще вісім-десять років тому самоврядування в Україні швидше називалося «самоврятуванням», а мери міст більше були керуючими каналізації, водопроводів та віників із совками, ніж мерами. І хочу сказати, що наша реформа децентралізації базується зокрема на польському досвіді. Тому що польська модель децентралізації максимально відповідає українським реаліям. Навіть якщо і є відмінності, то вони не настільки принципові. З початком реформи децентралізації саме польські колеги ділились своїм досвідом з українськими делегаціями. Форум, який ми проводили влітку онлайн спільно з Польсько-Українською Господарчою Палатою, викликав величезний інтерес серед українських громад. Що це означає? Що ми вчилися і продовжуємо вчитися на польському досвіді.

Таких містечок як Тетіїв з призабутою багатогранною історією є в Україні чимало. Як надати для таких містечок друге дихання за прикладом Польщі?

Найперше потрібно звернути увагу на свою історію. Зробити «інвентаризацію» історичного надбання в громаді. Розібратися, що то за старий будиночок десь в центрі чи на окраїні. Я Вам скажу, що це у багатьох громадах велика проблема. Стратегія є у кожної десятої громади. Навіть музей є лише у третини громад. Ще багато де продовжують думати про те, де зробити лавочку, замінити лампочку, поставити майданчик, а не про стратегію і перспективу.

Як це змінити? Потрібно почати говорити про власну історію, потрібно знайти серед століть те, що може відрізняти громаду від майже півтори тисячі інших. Подивитися хто із відомих особистостей народився чи проживав у громаді. Можливо, із цією людиною пов’язано декілька громад (народження, життя, відомі події) і тоді це шанс для громад започаткувати міжмуніципальне співробітництво, створити спільний туристичний маршрут. Варто поцікавитися які легенди є в громаді. Адже часто легенди і історії приваблюють туристів більше, ніж будівлі.

Наприклад, в 2014 році кафедра країнознавства та туризму Національного університету ім. Т. Шевченка провела опитування громадян двох десятків країн. Результати: 9 із 10 респондентів хотіли б відвідати в Україні місця, які мають стосунок до представників їхнього етносу. Це означає, що викликатиме інтерес такий вид туризму як «Шляхами відомих людей»

Мені, наприклад, дуже сподобався в одній із гмін під Любліном ресторан-маєток, де господарі особисто приймають гостей у відреставрованому колишньому маєтку. Нам тоді розповідали, що в цьому ресторані постійно багато гостей, він користується великим попитом.

У нас багата спільна історико-культурна спадщина із Польщею,  а це величезні можливості для розвитку громад та співпраці. І громадам варто звернути на це увагу.

Тому головне – ідеї, решта буде. Є дуже гарний вислів Рагнар Сііла, експерта міжнародного рівня в сфері культурної політики та розвитку креативних індустрій: «Божевільні ідеї привертають увагу та інвестиції і можуть зробити маленькі міста відомими на весь світ».

Розкажіть про найцікавіше з панелі, яку Ви недавно вели на Першому Українському Форумі «Архітектори – громадам»

Форум відбувся в кінці жовтня. Панельна дискусія, яку мені випала честь модерувати «Легенди та історико-культурна спадщина – драйвер розвитку громад» викликала великий інтерес серед громад.

Було багато цікавих спікерів, але дуже мало часу. Проте, ми намагалися побудувати її по наповненню так, щоб не хотілося виходити із залу чи відходити від екрану під час онлайн перегляду. Історико-культурна спадщина – це можливості, а не баласт, який вимагає фінансування. Історія громади – це не запилені архіви, а шлях до туриста. Легенди – це не про казки, а про розвиток громади. Можливості часто лежать під ногами, а ми їх не бачимо. Адже об’єкти історико-культурної спадщини є своєрідними магнітами довкола яких розвивається локальна інфраструктура та супровідні галузі. Я для себе особисто під час панельної дискусії відкрила той факт, що місто Бар на Вінничині заснувала Бона Сфорца, дружина польського короля Сигізмунда І Августа на честь свого рідного міста Барі в Італії. Дуже доречно і цінно, коли голова громади є промоутером своєї громади. Багато хто захотів відвідати Чортків після презентації Чортківського міського голови.

Громади цікавлять і  можливості фінансування об’єктів спільної історико-культурної спадщини, про які говорив на форумі перший віце-президент Польсько-Української Господарчої Палати Олег Дубіш.

Розкажіть про теперішню свою діяльність.

Я весь час в русі. Тому не зосереджуюся лише на одній справі. Більшою мірою на сьогодні – це «Асоціація інвестиційно-привабливих громад». Це  допомога громадам у залученні інвестицій, покращенні інвестиційної привабливості та впізнаваності; залученні грантових, кредитних коштів; створенні туристичних магнітів та покращенні туристичної привабливості; розвитку міжнародного співробітництва; запровадженні інновацій, цифровізації та покращенні надання адміністративних послуг. Також це ще ГО «Єдина громада – єдина мета», діяльність пов’язана з історією, краєзнавчими розвідками, відновленням історико-культурної спадщини і журналістська діяльність.

Дякую за розмову.

Розмовляв Konstanty Czawaga.

Посилання на статтю Kurier Galicyjski.