Чи можна було б уникнути російсько-української війни: фейки та аналіз українського інформаційного поля

Під час російсько-української війни український інформаційний простір наповнений інформаційними вкидами та фейками, які використовують окупанти для внутрішньої дестабілізації і знищення морального духу українців. На відмінну від окупантів, українці після проголошення незалежності України, не плекали ідеї воєн зі своїми сусідами, що дало поштовх вважати нас слабкими, адже нейтральність у міжнародному вимірі трактується як незахищеність. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на блог кандидата наук із соціальних комунікацій, викладачки кафедри міжнародної інформації Національного університету “Львівська політехніка”, журналістки-блогерки, громадської діячки, волонтерки, бізнес-аналітикині, комунікаційника, політтехнолога Марії Павлюх.

Окупанти нас постійно досліджують та вивчають. На росії існують цілі загони та інститути, які вивчають українську ментальність, слабкі і сильні сторони, тому невипадково у нашому інформаційному просторі з’являються: ті чи інші фейки та дезінформація, здатна нас розсварити зсередини. Протягом повномасштабного вторгнення одним із популярних фейків є сумнів у тому: чи можна було уникнути російсько-української війни і залагодити наші конфлікти мирним шляхом, а також: який президент винний у цій війні. Бачимо: звинувачення президентів у недолугій зовнішній і внутрішній політиках, а також у тому, що ніхто з них не вміє домовлятися з російською владою. Неодноразово натикаємося на звинувачення президента Петра Порошенка у тому, що відбулося повномасштабне вторгнення, а також навпаки: звинувачення Володимира Зеленського у тому, що не зміг домовитися з росією про мир. Існує також третій фейк: якби президентом України був би Віктор Янукович, симпатик росії, то війни б не було. Розглянемо кожний фейк окремо.

Фейк 1. : Якби Президентом України був би далі Петро Порошенко

Петро Порошенко допустився багатьох помилок за періоду своєї каденції на посаді Президента України. Варто також зазначити, що після Революції Гідності, коли розпочалася війна на Сході України, в Україні не було професійної армії, не було доброї підготовки та досвіду. На жаль, знищення професійної армії за період незалежності, корупція і розкрадання в армії мали для українців негативні наслідки. Україну почали вважати слабкою і крихкою, а не сильним союзником, що дало можливості для росії почати наступ на наші східні землі.

Великою несподіванкою для Кремля є наші майдани, оскільки тоталітарне суспільство не розуміє такого прояву демократії. На росії й досі кремлівські пропагандисти вважають, що майдани були проплачені США. Це дало поштовх на росії думати, що хаос і розгубленість – найкращий момент для локального нападу, адже до повномасштабного нападу окупанти у 2014 році ще не були готовими.

Мюнхенські угоди-1, Мінхенські угоди-2 та Нормандський формат переговорів, на жаль, не припинив війни на Сході України. І ці звинувачення часто лунають на адресу Петра Порошенка. Так, міжнародна медіація у цих форматах була не ефективною, проте мала певні плюси для України: вона створила професійну армію, зміцнила суспільство зсередини, загартувала.

Політичне гасло передвиборної кампанії Петра Порошенка «Армія, мова, віра», хоча не об’єднала суспільство, проте зробила значний вплив на наше свідомісне уявлення, оскільки вперше сильно відірвала постсовкове суспільство від комуністичної свідомості. Саме це гасло мало б стати основою державної націоцентричної програми одразу після виходу України з Радянського Союзу.

Серед інших популярних фейків щодо 5-го президента України в інформаційному просторі є такі: Порошенко під час повномасштабного вторгнення одразу здав би українські землі окупантам; Порошенко і далі має бізнес на росії; Порошенко винний в Іловайському котлі; Порошенко не закінчив війну на Сході, тож винний у  повномасштабному вторгненні.

Я не є прихильницею президентів, але варто зазначити, що ще Віктор Ющенко намагався вести діалог з Євросоюзом та НАТО, але у цей період нашої історії нас ніхто там бачити не хотів, оскільки ми в очах європейців були корумпованою, злиденною посткомуністичною державою. Україна не мала потужних союзників на геополітичний карті світу, а наш статус нейтральності не робив нас миролюбною державою, а легкою жертвою зажерливих і амбітних сусідніх держав.

Так, ніхто незадоволений із Нормадського формату переговорів чи Мюнхенських угод, проте саме ці непопулярні політичні переговори дали можливість українцям підготуватися до війни. Отримання Томосу було історичним рішенням, важливим для зміцнення нашої ідентичності та початку знищення ворожої агентури у лавах московського патріархату. Зміцнення державної мови, а особливо захист її статусу як офіційної є також важливою компонентою у процесі державотворення та становлення нової нації.

Усі ці фейки чи звинувачення насправді є важкою раною у серці самої нації, оскільки торкаються дуже важких і болючих питань. Війну на Сході України застав 6-ий президент і теж не зміг її закінчити. Бізнес на росії Петро Порошенко давно закрив. В Іловайському котлі винна не одна людина, а велика кількість зрадників і сепаратистів. Чи здав би Порошенко українські землі під час повномасштабної війни? – Навряд чи. Цього йому б не дозволили зробити ні український народ, ні українська армія. Петро Порошенко зазнав багато невдач у зовнішній та внутрішній політиках, проте у повномасштабному вторгненні його провини нема.

Фейк 2. У повномасштабному вторгненні винний Володимир Зеленський

Блискучий шоу-мен, який завдяки новим технологіям отримав яскраву перемогу на виборах, стикнувся з повним не сприйняттям своєї особи патріотичними силами на початку своєї каденції. Пандемія, непопулярні політичні заходи, не результативні переговори щодо війни на Сході, створили у суспільстві певне незадоволення Володимиром Зеленським. На Зеленського посипалося багато звинувачень у помилках, допущених у внутрішній та зовнішній політиках. Тому на Заході України 6-ий президент не мав популярності під час парламентських виборів 2020 року.

У інформаційному просторі поширений фейк, який перекладає усю відповідальність за повномасштабне вторгнення на Володимира Зеленського. Так, і цей президент допустився багатьох помилок, як і його попередники. Та перші дні повномасштабної війни, стійкість молодого президента об’єднала суспільство і в очах пересічного українця він став героєм. Звичайно, що не обійшлося і без зайвого піару, який використовувала команда президента у перші дні Великої війни, коли ми бачили кумедні ролики з протистоянням двох лідерів: українського героя та російського карлика. І зрештою, палкі патріотичні промови кожного дня, написані талановитими спічрайтерами, сприяли великій популярності чинного президента. Та попри ці події, є фейки, які намагаються усю провину перекласти на 6-го президента.

Чи винний Володимир Зеленський у повномасштабному вторгненні? Однозначно, що – ні. Я не є його прихильницею цього президента, та однозначно, що вини Зеленського тут нема. Як і подібний фейк про «договорняки» на владному рівні, який після кожної військової операції намагається посіяти паніку і дезінформацію у суспільстві. Маємо фейк, що рано чи пізно Зеленський здасть українські землі (це питання часу!), що теж є елементом окупаційної пропаганди. Можна критикувати 6-го президента за помилки, за надмірний артистизм чи зациклення на власному піарі і популярності, за те, що в його команді є зрадники і проросійські політики; але кожний із цих фейків має на меті дестабілізувати українське суспільство.

Фейк 3. Якби Президентом України був Віктор Янукович

Відомо, що після повномасштабного вторгнення Віктора Януковича готували до повернення в Україну як чинного і легального президента. Та Україна – не росія. В Україні вибори, попри усі недоліки, є демократичними. І прикро те визнавати, що Янукович прийшов до влади легально, оскільки українці розчарувалися у попередній владі. Та його помилки, зокрема силовий розгін Євромайдану і переслідування студентів, призвів до втечі на росію і зміни влади. Тому цього президента українці б не визнали після повернення в Україну під час Великої війни.

Якщо б окупантам вдалося дійти до Києва і повернути Віктора Януковича, то внутрішнє незадоволення тільки б росло. Що б тоді відбулося? Чи відвернуло б це війну? Відповідь однозначна – ні! Так, ракети б не летіли і не руйнували нашу інфраструктуру масштабно, як це є зараз. Все б почалося з «тихої» здачі українських земель окупантам. Але радості від цього не було б, бо кількість жертв сягала б мільйонів. Окупанти б у білий день розстрілювали і ґвалтували людей; виганяли б з домівок, грабували і вбивали. І усе це відбувалося б за підтримки офіційної влади і мало ознаки повної безкарності. Патріотів вбили б або вивезли у Сибір, а їхні добротні і ошатні домівки віддали б російським найманцям, вбивцям та іншій голоті. А потім «забави ради» були б і ракетні обстріли Заходу України, і масштабні руйнування, бо окупанти ненавидять українців і нашу землю на підсвідомому рівні.

Не знаю нікого притомного чи свідомого, хто б вважав Віктора Януковича своїм президентом, але він також був би нездатним відвернути війну.

То хто ж винний у повномасштабній війні?

Чи можна було б її уникнути? Відповідь: ні! Повномасштабної війни не уникнула б жодна українська влада. Жодні домовленості не допомогли б. Ця війна готувалася одразу після виходу України з Радянського Союзу. І рік нападу вибраний не випадково, адже 2022 рік – це столітня річниця створення радянської імперії, яку окупанти вирішили відновити. Російські шовіністи не можуть позбутися нав’язливої думки, що українці можуть мати своє майбутнє і свій незалежний шлях. Без України російська імперськість ніколи не буде повною, тому на росії готували цей сценарій понад 20-ть років.

Чому ж фейки та дезінформація окупантів дієва? Відповідь, на жаль, прихована у нашій історії та національних травмах. Під час масових репресій, голодоморів була винищена наша інтелігенція та патріотична влада. Налякані люди намагалися вижити за будь-яких умов, тому й перестали довіряти владі, оскільки бачили у ній загрозу своєму життю. Досі національні травми спрацьовують на рівні підсвідомості, тому ми не довіряємо жодній владі, зате постійно розчаровуємося у тих, хто не став нашим героєм. Надмірний сентименталізм української нації провокує її до почуттів, ідеалізації героїв і своєї національної пам’яті, а не до холодного розуму чи аналізу. Тому ми часто наступаємо на одні і ті ж граблі у політичних симпатіях.

Нашим завданням у період воєнного стану до настання перемоги є гігієна інформаційного простору та критичний аналіз будь-якої інформації, яка поширюється, адже фейки чи дезінформація окупантів має на меті посіяти хаос, паніку, щоб ми здалися. Тил повинний бути непохитним, оскільки військовим потрібний ресурс і допомога. А це можна забезпечити тільки за умови міцного тилу, що зберігає своє психологічне і фізичне здоров’я. Тільки за таких умов можна отримати бажану перемогу над російськими окупантами, бо війна, на жаль, триватиме довго.