День Героїв Небесної Сотні: пам’ять, яка формує державу

20 лютого Україна зупиняється. Не для пафосу — для тиші. Саме цього дня у 2014 році в центрі Києва було розстріляно десятки протестувальників.

Згодом їх назвуть Героями Небесної Сотні. Але за поетичною метафорою — конкретні імена, кулі калібру 7,62, розірвані родини, відкриті й досі не завершені судові процеси. День Героїв Небесної Сотні — це не лише про вшанування. Це про відповідальність держави перед пам’яттю і про незавершену справу справедливості.

Хронологія пострілів

Події лютого 2014 року стали кульмінацією Революції Гідності, що тривала з листопада 2013-го. 18–20 лютого силове протистояння на вулицях Києва досягло апогею. За даними Генеральної прокуратури та слідства, саме 20 лютого на вулиці Інститутській було вбито найбільше протестувальників.

Загалом під час протестів загинули понад сто учасників Майдану та кілька правоохоронців. Указом Президента України від 21 листопада 2014 року 20 лютого встановлено як День Героїв Небесної Сотні. Більшість загиблих посмертно отримали звання Героя України.

Розслідуванням злочинів проти Майдану займається Державне бюро розслідувань. Частина підозрюваних — колишні співробітники спецпідрозділу «Беркут» — перебувають за межами України, частина обміняна в межах домовленостей 2019 року. Судові процеси тривають роками. Це одна з найбільших і найскладніших справ у сучасній українській юстиції.

Пам’ять як простір боротьби

Місце розстрілів — нині Алея Героїв Небесної Сотні — перетворилося на простір пам’яті. Портрети, лампадки, державні прапори. Поруч триває будівництво Національного музею Революції Гідності. Пам’ять тут не абстрактна — вона вписана в міський ландшафт.

Та пам’ять — це не лише меморіали. Це й освітні програми, уроки в школах, документальні фільми, свідчення родин. Вона постійно перебуває під ризиком політичних маніпуляцій або втоми суспільства. У різні роки соціологія фіксувала різний рівень підтримки оцінок Майдану, але після повномасштабного вторгнення Росії 2022 року ставлення до Революції Гідності знову набуло консолідуючого характеру.

Від Майдану до повномасштабної війни

Майдан став точкою неповернення у відносинах України та Росії. Уже в лютому–березні 2014 року Росія анексувала Крим і розпочалася війна на Донбасі. Для багатьох істориків та політичних аналітиків події на Інститутській — це не лише внутрішня українська трагедія, а й частина ширшого геополітичного зламу.

Частина учасників Майдану згодом пішли добровольцями на фронт. Дехто з родин Небесної Сотні пережив другу втрату вже під час війни. Таким чином, лінія пам’яті простягається від 2014-го до сьогоднішньої боротьби за незалежність.

День Героїв Небесної Сотні став моральним маркером: нагадуванням, що ціна свободи — не метафора. Це життя конкретних людей — студентів, підприємців, науковців, митців.

Незавершена справа справедливості

Один із головних викликів — доведення справ до вироків. Суспільство очікує не символічних жестів, а юридичних рішень. Процеси у справах Майдану тривають у судах різних інстанцій, частина матеріалів налічує сотні томів.

Питання відповідальності виходить за межі конкретних виконавців. Воно стосується і політичного керівництва того часу, і системи правоохоронних органів, і держави як інституції. День Героїв Небесної Сотні — це щорічне нагадування, що без справедливості пам’ять ризикує перетворитися на ритуал.

День Героїв Небесної Сотні — це не про минуле. Це про вибір, який Україна зробила в 2014 році і продовжує робити щодня. Про державу, що народжується через біль. Про громадян, які вийшли на площу не заради гасел, а заради гідності.

Пам’ять не лікує рани автоматично. Але вона формує межі допустимого. І якщо держава здатна чесно дивитися в очі своїй історії — вона має шанс бути сильною.