Фейк: Україна – «цап-відбувайло» США у підриві «Північного потоку»

Вже майже 10 місяців минуло від дня підриву газопроводу «Північний потік».

Неймовірна у своїй раптовості подія сколихнула безпекову, енергетичну, дипломатичну та безліч інших спільнот Європи і світу, неабияк активізувала політичне життя країн балтійського регіону (особливо Швеції, де якраз невдовзі відбулися парламентські вибори) – і, звичайно, породила масу маніпулятивних або ж відверто фейкових коментарів від самоназваних «експертів», одному з яких присвячено і цей матеріал.  

Одразу варто наголосити, що матеріал у жодному разі не має на меті якимось неналежним чином коментувати хід розслідувань національних органів або ж робити передчасні висновки стосовно (не)причетності до підриву окремих країн. Вся використана для підготовки матеріалу інформація наявна у відкритому доступі і не становить державної таємниці. Припущення про те, що подія була диверсією, підтверджено шведськими правоохоронцями у листопаді 2022 р.

Однак перед тим, як проаналізувати власне фейк, слід коротко викласти певні гіпотези, котрим він присвячений.

Отож, навесні 2023 р. окремі ЗМІ (серед яких Spiegel i The Times) поширили інформацію про ймовірну причетність до диверсії «проукраїнської групи» у складі шести осіб. За фальшивими паспортами вони нібито винайняли в інтересах фіктивної польської компанії вітрильну яхту Bavaria Cruiser 50, на якій вийшли у море з порту міста Росток і перебували близько від місця вибуху.

Пізніше данські аналітики висловили зауваження до цієї теорії. На їхню думку, не можна довіряти припущенню, що таке невелике судно було використано для диверсії. Сила вибуху та широко розсіяні уламки вказують на те, що було використано кілька сотень кілограмів вибухівки –  а аж таку кількість непрактично перевозити доволі маленьким туристичним вітрильником. По-друге, дивні заяви про те, що на яхті знайшли сліди вибухівки, оскільки в даному випадку явно не використовувався саморобний вибуховий пристрій. По-третє, точно розмістити вибухівку на дні над трубопроводом на глибині 60-80 м з невеликого надводного судна практично неможливо.

Великого галасу у медіапросторі наробив матеріал славетного журналіста-викривача Сеймура Герша, відомого гучними звітами про порушення прав людини з боку американських військовослужбовців у В’єтнамі та Іраку. З того часу Герш дещо зіпсував свою репутацію малоавторитетними матеріалами, у яких висував гіпотези про причетність сирійської опозиції до хімічних атак 2013 р. у Гуті та ставив під сумнів офіційну версію вбивства Усами Бен Ладена.

На думку Герша, підрив «Північного потоку» було проведено США в рамках надсекретної спільної операції ЦРУ та Норвегії за особистим наказом президента Байдена. У публікації, яка спиралася на одне-єдине анонімне джерело, «безпосередньо знайоме з оперативним плануванням», стверджувалося, що водолази ВМС США, використовуючи навчання НАТО BALTOPS 22 у червні 2022 р. як прикриття, заклали з норвезького корабля міни C-4, що пізніше були дистанційно підірвані гідроакустичним буєм, скинутим з норвезького літака. Передбачуваним мотивом було зменшення російського економічного впливу в Європі та припинення основного джерела державного доходу; «Північний потік-2» ще не був запущений, але міг би подвоїти постачання газу «Північним потоком-1».

Тези Герша одразу ж підхопили російські ЗМІ та проросійські політики в усій Європі. Вони циркулюють медіапростором і донині: велику допомогу в цьому після блокування безпосередньо московських рупорів пропаганди надають популістські медіа, які приваблюють читачів декларованою «незалежністю від держави» та «володінням ексклюзивними відомостями».

Серед таких – Deutsche Stimme, офіційне видання сумнозвісної Націонал-демократичної партії Німеччини, визнаної «загрозою конституційному ладові» через ксенофобську, расистську та екстремістську політику. Нещодавно перейменована на «Батьківщину», ця партія зберегла основні риси своєї деструктивної ідеології та намагається грати на незадоволенні німецьких виборців чинними соціально-економічними труднощами, аби виправити статус «другорядної».

У нещодавньому матеріалі «Атака на „Північний потік“: Україна як цап-відбувайло і „До побачення, Зеленський“» автори намагаються розвинути теорію Герша, пояснивши, яким чином США може бути нібито вигідно спихнути усю провину у цьому інциденті на Україну.

Автори беззастережно виходять із твердження Герша про те, що у підриві винні США, для яких, мовляв, «контроль над Німеччиною важливіший за долю України». Вашингтон розглядає як підрив газопроводів, так і війну в Україні загалом «лише як засоби послаблення геополітичного суперника –  Росії». Але панування над Німеччиною, на думку авторів, є «одним із найважливіших і довготривалих завдань для США» після закінчення Другої світової війни (очевидно, у цьому відношенні знову звучать традиційні для німецьких вкрай правих реваншистські нотки: мовляв, реально незалежною Німеччина була хіба у часи нацизму, коли їй «ніхто не мав права диктувати»!)

За словами авторів, Україна була обрана як кандидат, аби взяти на себе «тягар порятунку німецько-американських відносин». Причини на це названо такі:

• від України «нічого отримати в плані збитків» (але не від США);

• українські політичні лідери не проти того, що держава «сидить на крапельниці», цілковито залежна від США;

• діяння «можна представити як акт відчаю» і применшити провину України як країни, що бореться за виживання;

• можна знайти виправдання тому, що США контактували з розвідувальними органами Німеччини раніше, попереджаючи їх про можливість катастрофи.

Автори прогнозують, що надалі порядок дій (випливаючи з їхньої логіки) може бути таким: Україна відкрито визнає свою відповідальність за підрив газопроводів; Німеччина приймає вибачення; Німеччина та Україна створюють проєкт енергетичного алібі, який створюватиме враження, що українці намагаються компенсувати збитки»; Росія, ймовірно, непублічно отримує компенсацію за завдану газопроводам «Газпрому» шкоду.

Відповідно, автори роблять висновок: «З якого боку не глянь, американці були або виконавцями, або підбурювачами, або сприйняли ці події зі схваленням. Жоден із цих варіантів не говорить про те, що американці є друзями Німеччини».

Цей матеріал має доволі двоїсту природу. З одного боку, будь-який озброєний критичним мисленням читач, як мінімум частково поінформований про передісторію питання, розпізнає всі невпорядкованості та на їхній основі зробить висновок про, як мінімум, контроверсійність версії Герша (а відповідно – і матеріалу Deutsche Stimme).

З іншого ж боку, підступність матеріалу для непідготовленої аудиторії якраз у сіянні оцього відчуття хибної системності: прогнози авторів про те, що «Україну зроблять цапом-відбувайлом за провини США», можуть розцвісти буйним цвітом лише на заздалегідь підготовленій, добре виплеканій ниві попередньо випробуваних, добре зарекомендованих епізодах дезінформації. Місію успішно переконати читача у вищезазначеному буде непросто виконати одразу. Втім, куди ліпше робити це, маючи під рукою вже заготовлені, перевірені часом тези про «клінічну русофобію Заходу», «залежність України від американських та європейських господарів» і «мислення епохи Холодної війни».

Богдан Мироненко

Матеріал підготовлений у рамках проєкту “Stop Lie” БО “Благодійний фонд польсько-українського партнерства» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

#ПрямуємоРазом #TeamEurope #MovingForwardTogether #ISAREdnannia #StopLie

Isar Ednannia European Union in Ukraine Благодійний фонд польсько-українського партнерства