Історія фахівця із супроводу ветеранів та ветеранок  з Кривого Рогу Сергія Лаєвського

Повернення з війни — це не один день і не одна подія, для багатьох ветеранів це довгий шлях: лікування, реабілітація, нові документи, пошук роботи, адаптація до зміненого життя. Іноді на цьому шляху найважливішим стає не програма чи виплата, а людина поруч, яка може вислухати, підказати і допомогти розібратися, з чого почати.

Саме таку роль сьогодні виконують фахівці із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб — люди, які допомагають ветеранам і їхнім родинам орієнтуватися у системі підтримки та знаходити рішення у складних життєвих ситуаціях.

У Кривому Розі одним із таких фахівців працює ветеран Сергій Лаєвський. Його шлях до цієї професії почався на фронті, а сьогодні продовжується у щоденній роботі з ветеранами, їхніми родинами та побратимами.

До повномасштабної війни Сергій працював майстром дільниці на металургійному підприємстві “Арселор Міттал Кривий Ріг”. На початку 2023 року він долучився до Збройних сил України: «Пройшов курс молодого бійця,сержантський курс для командирів відділень і став до лав до Збройних сил України, до 93-ї бригади “Холодний Яр”». У вересні 2023 року під час боїв поблизу Кліщіївки він зазнав мінно-вибухової травми, що призвела до ампутації нижньої кінцівки вище коліна.

Після тривалого лікування та реабілітації у 2024 році Сергій повернувся до цивільного життя і навіть відновив роботу на металургійному підприємстві. Пропрацювавши близько восьми місяців, він зрозумів, що хоче займатися справою, де може приносити більше користі людям. Саме тоді Сергій дізнався про нову професію — фахівця із супроводу ветеранів: «Хотілося допомагати хлопцям. Подав заявку, пройшов відбір, співбесіди і пройшов цей шлях». У березні 2025 року Сергій залишив роботу на підприємстві та приєднався до команди «Сервісного офісу «Ветеран» у Кривому Розі. Перед початком роботи він пройшов спеціальне навчання: «Було близько 150 годин онлайн-курсів — лекції, навчальні модулі, а потім іспит. Я його склав і отримав сертифікат», — говорить він.

Паралельно Сергій почав знайомитися з практичною роботою офісу. «Я ще працював на заводі, але приїжджав сюди, до побратимів, дивився, як вони працюють, як спілкуються з ветеранами і родинами. Бо ж приходять не тільки ветерани — приходять і дружини, і батьки, і рідні».

Робота фахівця із супроводу — це щоденна комунікація з різними установами: медичними закладами, соціальними службами, центрами зайнятості, органами влади.

Часто все починається зі звичайної розмови. «Людина приходить — і спершу треба зрозуміти, що її хвилює. Інколи проблема зовсім не там, де людина її бачить. Треба просто вислухати і розібратися», — пояснює Сергій. За рік роботи Сергій опрацював уже близько сотні звернень. Питання бувають дуже різними. Наприклад, чимало ветеранів звертаються щодо рішень військово-лікарських комісій або визначення інвалідності: «Буває, у документах написано “захист Батьківщини”, а в іншому рішенні — “проходження військової служби”. Для людини це величезна різниця, бо впливає на виплату пенсії. Тому ми дивимось документи і допомагаємо оскаржувати помилки», — розповідає він.

Інша частина звернень стосується соціальних виплат або документів. Наприклад, іноді посвідчення учасника бойових дій не відображається у застосунку «Дія», і ветеран не може отримати передбачені виплати: «Тоді ми зв’язуємося з частиною, з органами, які видавали документи, шукаємо, де помилка — іноді це просто неправильно написана літера або код».

Іноді звернення починаються з дуже простих речей. Наприклад, одного разу до офісу прийшов ветеран, який після поранення майже не виходив із дому. Каже: «Не знаю, з чого почати — ні роботи, ні планів».

Спочатку розібралися з документами і виплатами, потім допомогли звернутися до центру зайнятості. А згодом Сергій запросив його на тренування ветеранської команди. «Людина спершу просто прийшла подивитися. Потім почала тренуватися. А зараз працює і бере участь у змаганнях», — розповідає він.

Часто допомога потрібна і з виплатами військовим. «Бували випадки, коли людина після поранення лежала в лікарні, але не отримувала належних виплат. Ми зв’язувалися з військовою частиною, передавали документи — і питання вирішувалося», — говорить Сергій.

Також ветерани звертаються щодо працевлаштування, навчання або відкриття власної справи: «Ми співпрацюємо з центром зайнятості, допомагаємо з анкетами, передаємо їх. Людям підбирають роботу з урахуванням їхніх фізичних можливостей».

Сергій зазначає, що іноді допомагають і власні контакти: «Буває, що дзвоню на підприємство, де раніше працював. Кажу: є людина, має освіту, третя група інвалідності, але може працювати. І людина отримує роботу».

До “Сервісного офісу “ Ветеран” звертаються не лише ветерани та ветеранки. Часто приходять члени родин військових — зокрема родини зниклих безвісти або тих, хто перебуває у полоні. «Люди не завжди знають, куди звертатися, які документи оформлювати. Ми пояснюємо алгоритм: куди писати заяви, як працює Червоний Хрест, які є пільги», — каже Сергій.

Також підтримку отримують родини загиблих військових: «Ми допомагаємо розібратися з виплатами, пільгами, пояснюємо, куди звернутися щодо меморіалізації, допомагаємо з документами».

Сергій наголошує: супровід ветеранів — це не робота однієї людини. «Це командна робота. Головний принцип  — надання комплексної допомоги. Якщо я бачу, що потрібна юридична допомога — підключаю юристів. Якщо людині важко психологічно — пропоную консультацію з психологом». У «Сервісному офісі «Ветеран» працює команда фахівців різних напрямків. «У нас є юристи, психологи, фахівці із супроводу. І багато хто з команди — ветерани або члени родин військових. Тобто люди розуміють цей досвід не лише з підручників», — наголошує Сергій.

Юристи допомагають із підготовкою документів і досудовими справами, психологи проводять індивідуальні та групові консультації. Окрім особистих прийомів, працює і гаряча лінія: «Не всі можуть приїхати. Тому люди телефонують, і ми пояснюємо алгоритм дій».

Сам Сергій порівнює систему супроводу з ланцюжком взаємодії: «Це цілий ланцюжок фахівців, які допомагають одне одному. Головна мета — щоб ветеран не залишався сам зі своєю проблемою».

Окрема частина життя Сергія — спорт. Після поранення саме спорт допоміг йому повернутися до активного життя. «Я до війни спортом взагалі не займався, але коли повернувся додому, познайомився з хлопцями з ветеранської команди — і мене це затягнуло».

Сьогодні Сергій є учасником команди «Нескорені Кривий Ріг», команди «КривбасАмп» та амбасадором спортивного ветеранського руху в області: «У нас багато напрямків: сидячий волейбол, ампфутбол, настільний теніс, стрільба з лука, петанк. Я сам беру участь у змаганнях по всій Україні». Цей досвід допомагає йому мотивувати інших ветеранів. «Коли людина приходить і каже: “Як я буду займатися спортом?” — я просто показую. У мене ампутація вище коліна, але я тренуюся, працюю і беру участь у змаганнях», — розповідає Сергій.

Іноді саме особистий приклад стає вирішальним. Сергій згадує знайомство з ветераном, який мав таку ж ампутацію. «Він побачив, що я ходжу без милиць, тренуюся. Каже: “Ти мене змотивував”. Через місяць він уже теж ходив без милиць, почав тренуватися, знайшов роботу і створив сім’ю»

Інколи допомога виходить далеко за межі консультацій чи документів. Частина роботи фахівців — це повсякденні ситуації, які рідко потрапляють у статистику. Сергій згадує випадок, коли ветеран після ампутації не міг нормально виходити з дому.

«Ми приїхали до нього. Я кажу: чому ти на тренування не їздиш? А він відповідає: мені тут незручно виїжджати». Тоді Сергій разом із колегами вирішили допомогти. «Ми з хлопцями зібралися, купили матеріали, приїхали — це був вихідний день — і зробили пандус».

Інший випадок — ветеран із подвійною ампутацією, якому для безпечного пересування вдома потрібно було встановити поручні. «Ми приїхали, поспілкувалися. Він каже: мені б поручні поставити, щоб я хоча б протез одягав». Тоді команда знову вирішила діяти: «Ми поїхали, купили матеріали за свої кошти, зварили, пофарбували. Скоро будемо встановлювати». Сергій зізнається, що подібні історії не потрапляють у звіти. «Є такі випадки, що просто по-людськи хочеться допомогти, щоб ветеран відчував: він не один».

Сергій каже, що за рік роботи переконався в одному: часто ветерану потрібно не лише роз’яснення чи документ, а відчуття, що поруч є хтось, хто розуміє його досвід. «Коли людина приходить і бачить, що перед нею такий самий ветеран, який пройшов подібним шляхом, вона розкривається зовсім інакше, бо ветеран ветерана розуміє без зайвих слів», — говорить він.

Для Сергія ця робота значно більше, ніж професія. Це можливість залишатися поруч із побратимами і посестрами вже після фронту — допомагати знаходити рішення, підтримувати і показувати, що нове життя можливе.

«Хочеться, щоб люди відчували: вони не самі. Якщо можемо допомогти — значить, усе недаремно», — каже він.