Коли мистецтво – це підтримка: Обухівська майстерка, що об’єднала сердця

Сила спільноти: як в Обухові мистецтво стає підтримкою. Про це повідомляє Upmp.news.

Сила спільноти: як в Обухові мистецтво стає підтримкою

У місті Обухів проходять події, що перетворюють звичайний день на джерело натхнення, тепла та глибокого змісту. Одна з таких ініціатив — майстерка «Ліра», організована спільно Територіальним центром надання соціальних послуг м. Обухів та благодійною фундацією «Мрія». Вона стала символом відновлення і творчої взаємодії між людьми, яких об’єднала війна, мистецтво й любов до України.

🔗 Сторінка Територіального центру

Оксана Герасимчук: коли турбота — не посада, а поклик серця

Оксана Герасимчук — очільниця Територіального центру надання соціальних послуг м. Обухів — людина, яка щодня доводить: справжнє лідерство починається з глибокого розуміння людей.

У неї за плечима багаторічний досвід роботи з дітьми, адже свого часу вона працювала у дитячих садках «Рушничок» та «Зірочка». Саме там, у щоденній взаємодії з найменшими, сформувався її стиль — делікатний, уважний, людяний. Тепер цей підхід вона зберігає й на посаді керівниці соціальної установи, де кожен — не цифра в обліку, а людина з історією.

Під її керівництвом центр не просто надає соціальні послуги — він став живим осередком взаємопідтримки. Тут ніколи не закривають двері на прохання. Навпаки — шукають рішення, об’єднують, підтримують. І, що особливо цінно — тут завжди є місце для творчих ідей, психологічного розвантаження, відчуття гідності.

Оксана Герасимчук — це людина, яка діє тихо, але результат — гучний. За кожною подією, за кожним теплим словом — стоїть її внутрішня переконаність: громада — це як велика родина. І якщо хтось один потребує — це справа всіх.

Її робота — це не просто соціальна сфера. Це щоденне «людяне лідерство», яке змінює Обухів зсередини.

“Ліра”: подія, що об’єднала різних, але рівних

Майстерку провів Тарас Козуб, воїн ЗСУ з позивним «Ліра». Він — не просто майстер з виготовлення українських інструментів. Він — символ незламності. Після важкого поранення і втрати руки Тарас не лише повернувся до творчості, а й ділиться своїми знаннями, історією і силою з іншими.

Його майстерність, глибокий внутрішній спокій та повага до традицій вразили учасників. Разом із ним родини військових, переселенці, дорослі й діти (найменшій було всього 4 роки) виготовляли гіпсові обереги з образом козака Мамая — українського символу волі та душевної сили.

Але найважливішим моментом стала не розфарбована фігурка, а побажання, яке кожен міг залишити козацькому оберегу. Слова, які йдуть з серця, часто мають більшу силу, ніж фарба.

Фундація «Мрія»: допомога, що не обмежується продуктами

Майстерка відбулася за підтримки благодійного фонду «Українська фундація «Мрія», який відкрив своє Київське регіональне представництво та Обухівську філію для ще тіснішої співпраці з громадою.

Це не просто благодійна організація — це живе тіло допомоги. Заснована парамедиком та колишньою полоненою Юлією Паєвською (Тайрою), фундація взяла на себе непросту, але надзвичайно важливу місію — підтримка родин військовополонених, зниклих безвісти, загиблих воїнів та цивільних бранців.

Співзасновницею стала Тетяна Комлик (Татуся Бо) — блогерка, письменниця та волонтерка, яка веде дитячі програми та соціальні ініціативи фонду.

Фонд «Мрія» щоденно надає всебічну допомогу тим, хто її потребує найбільше.
Крім гуманітарної підтримки, організовуються творчі, освітні та психологічні заходи — аби люди зцілювалися через дію, через слово, через контакт.

Обухівська філія фонду активно співпрацює з місцевими ініціативами, створюючи події, що несуть не тільки користь, а й емоційну підтримку.

Коли кожна дія має значення

Такі майстерки, як «Ліра», — це не про розвагу. Це про зцілення. Про дотик до коренів. Про відновлення людського у складні часи. Це про єдність. Коли дорослі та діти створюють щось разом, передаючи один одному тепло, силу й віру, народжується нова якість суспільства — глибша, свідоміша, міцніша.

Це той випадок, коли мистецтво стає терапією, а зустріч — початком нової спільноти, що не залишає своїх.

Майстерка завершилась, але в повітрі ще довго трималась тиша — не мовчання, а вдячність. За тепло. За спільність. За те, що хтось поруч — не випадково.

У такі миті особливо гостро відчуваєш, як важливо не відкладати на потім прості речі: обійняти, вислухати, допомогти. Бо завтра може не настати. І все, що ми справді маємо — це одне одного.

У країні, яка вчиться жити всупереч війні, підтримка — це вже не жест ввічливості. Це відповідальність. Це сміливість бути поруч, коли інші мовчать. І це наша велика перемога — ще до великої Перемоги.

Нехай ця історія з Обухова стане не просто прикладом. А нагадуванням. Що світ тримається не на політиках, а на людях, які знаходять час, щоб бути людьми.

🔗 Територіальний центр м. Обухів – Facebook
🔗 Фундація «Мрія» – Офіційний сайт
🔗 Юлія Паєвська – Facebook
🔗 Татуся Бо – Facebook

Автор: Людмила Педоченко