Лікар Ярослав Гордійцяк зі своєю командою в “мобільній стоматології” повертає посмішки захисникам

Коли почалася повномасштабна війна, тисячі українців шукали спосіб бути корисними. Одеський стоматолог Ярослав Гордійцяк обрав допомагати там, де знає свою справу найкраще: він створив мобільну стоматологію, яка сьогодні регулярно виїжджає на передову, щоб надавати військовим кваліфіковану безплатну допомогу — часто єдину, яку вони можуть отримати за місяці служби.

Його історія — про наполегливість, силу характеру і бажання робити більше, ніж просто свою роботу.

Розмова з лікарем-стоматологом і громадським діячем відбулася у пресцентрі «Київінформ».

Ярослав родом із Чернівецької області, невеликого села Іспас. У родині лікарів не було — мама працювала продавчинею у місцевій крамниці, а вдома, як годиться в селі, було чимале господарство, за яким він допомагав доглядати. Батько пішов із родини, коли хлопцеві було лише три роки. Виховували його мама та бабуся.

«Я виріс у скромній родині, мама тягнула все сама, і, звісно, було нелегко. Ми жили в маленькому будинку на краю села, всього з однією кімнатою. Мали чимале господарство та городи. Мама працювала з самого ранку до вечора, тому інколи я пропускав школу, щоб допомогти їй. А вже з десяти-одинадцяти років основну відповідальність за господарство ніс я. Хоч це й було непросто, але, мабуть, саме ті важкі часи загартували в мені силу та характер», — зізнається Ярослав.

Поворотним моментом стало знайомство з іншим світом. Дідусь, який жив у Чорноморську, забрав Ярослава на навчання до Одеси.

«Він мав можливість мене підтримати — так я вступив до медичного училища. А вже з третього курсу медичного інституту я оплачував все сам: і навчання, і проживання».

У медичному училищі, яке Ярослав закінчив з відзнакою, здобув спеціальність зубного техніка. Йому подобалося бачити, як змінюються люди, коли отримують бажану усмішку:

«Ти ніби формуєш людині нове життя. Ось навіть нещодавно одна журналістка розповідала, що після відновлення усмішки нарешті здійснилась її мрія і вона змогла вийти в прямі ефіри. Такі історії надихають».

Згодом він вступив до медичного університету, а після — працював у державних та приватних клініках. Але мріяв про власну справу.

2019 рік став для нього роком здійснення мрії — і водночас роком викликів.

«Чесно, я не мав фінансів, щоб відкрити першу стоматологію. Довелося шукати інвестора», — зізнається мій співбесідник.

Перша клініка «Premium Dent» відкрилася у вересні 2019-го — під час пандемії. Але попри кризу, галузеві обмеження та фінансові труднощі, заклад вистояв. А сьогодні — це вже мережа з шести філій: п’ять з яких в Одесі та одна у Києві.

На сьогодні успішний бізнесмен Ярослав продовжує сам приймати пацієнтів:

«Я люблю лікувати. Це не тільки бізнес — це частина мого життя. Коли працюєш із людьми, ти не можеш мислити лише категоріями прибутку. У стоматології ти щодня торкаєшся людського болю, страхів, надій. І якщо робиш це чесно, з повагою — неможливо сприймати свою роботу як суто комерційний проєкт.

Для мене це відповідальність. Перед пацієнтом, перед командою, перед собою. Мій бізнес виріс тільки тому, що я ніколи не ставив заробіток вище за якість та етику. Якщо хочеш бути корисним людям — ти спершу маєш бути людиною. А вже потім — підприємцем. Тому я й досі працюю в кріслі. Це нагадує мені, навіщо все починалося. І чому не можна зраджувати власним принципам, навіть коли масштаб зростає».

24 лютого 2022 року змінило все. Ярослав, як і тисячі українців, намагався знайти своє місце у нових реаліях.

Спочатку разом з іншими одеськими стоматологами він чергував на блокпостах, допомагав із виготовленням обладнання, забезпеченням їжею.

Але друзі, які повернулися з передової, сказали йому найціннішу фразу:

«Роби те, що ти вмієш найкраще. Від цього буде найбільше користі».

Так народилася ідея мобільної стоматології. Ярослав придбав американську «швидку», повністю переобладнав її в стоматологічний кабінет.

«На фронті немає кваліфікованої стоматологічної допомоги. А проблем дуже багато. Ми приїжджаємо туди, де нас найбільше чекають», — пояснює лікар.

На кінець 2022 року команда Ярослава вирушила на Бахмутський напрямок. Це був їхній перший виїзд, і саме він залишив найбільш яскравий спогад.

«Ми приїхали і одразу відчули, що працювати доведеться в екстремальних умовах. Були автоматні черги, артилерія на відстані — ми перебували всього за 2–3 кілометри від нуля. Пам’ятаю, як над нами пролітали ракети, але ми залишилися на місці та працювали», — згадує Ярослав.

Перші виїзди організовувалися для знайомих військових, які вже знали про його ініціативу.

«Багато з тих хлопців зараз, на жаль, вже немає. Коли ми приїжджаємо, спілкуємося, лікуємо, а через півроку знову повертаємося — і розумієш, що частина тих, хто тоді був поруч, вже не з нами», — додає він.

Після повернення з-під Бахмута Ярослав протягом півтора місяця перебував у стані апатії — ніщо не могло його зацікавити, і він буквально «ходив, дивлячись у стелю».

«Адреналін та напруга того досвіду були надзвичайними. Перший виїзд тривав три дні. Ми працювали з двома бригадами: перша — 35-та, Військово-Морські Сили, друга — Українська добровольча армія. Це був маршрут, який змінив моє розуміння того, що значить бути на передовій», — підкреслює лікар.

Для нього і команди робота на фронті — це не «ставимо пломбу і йдемо далі». Кожен виїзд мобільної стоматології — це комплексне лікування, яке враховує всі потреби військових.

«Якщо одному військовому потрібно поставити сім пломб і зробити вісім видалень, це я вам наводжу реальний приклад, ми робимо, призначаємо подальше лікування та післяопераційний догляд, щоб уникнути ускладнень, коли ми поїдемо».

Команда лікарів, що працює з Ярославом, охоче підтримує ініціативу.

«Коли ми почали їздити на передову, там здебільшого були добровольці, які самі не хотіли їхати додому, залишалися там без жодних ротацій на рік-півтора. Патріотизм і відповідальність були сильнішими за будь-які інші обставини», — додає лікар.

Мобільна стоматологія особливо активно працює на Донецькому та Херсонському напрямках, де потреба у кваліфікованій стоматологічній допомозі надзвичайно велика. Такий підхід дозволяє військовим отримати повне лікування без необхідності повторних поїздок до стаціонарних клінік, а лікарям — забезпечити безперервну та комплексну медичну підтримку в умовах фронту.

Ярослав каже, що волонтерство для нього не нове. Ще в період АТО/ООС він намагався допомагати, хоч і був тоді молодим лікарем без фінансових можливостей.

«Я тоді щойно закінчив інститут. Але чим міг — тим допомагав. Стоматологічна допомога, медикаменти, іноді якісь дрібні речі. Головне було — не стояти осторонь».

З часом можливості розширилися, і допомога стала масштабнішою.

Попри надзвичайно завантажений графік, Ярослав не уявляє життя без спорту. Займатися почав у 14 років — від дзюдо до рукопашного бою та карате.

«У селі можливостей для тренувань не було. А коли переїхав до Одеси — почалося зовсім інше життя».

Він зізнається, що йому допомагав тренер та віце-президент Федерації: возили на змагання, підтримували фінансово та морально.

«Вони відкрили для мене інший світ. Я побачив, що дії однієї людини можуть змінити долю іншої — залучити дитину до спорту, показати їй інше життя, навчити мріяти й прагнути до цілі. Спорт змінив моє ставлення до життя, навчив наполегливості, формував характер, дисциплінував».

Сьогодні Ярослав уже не виступає професійно, проте активно підтримує молодих спортсменів: допомагає з підготовкою, екіпіруванням та поїздками на міжнародні змагання.

«Я допомагаю, бо хочу, щоб діти мали шанс розвиватися. Часто у них немає фінансової можливості, і спорт стає недосяжним. А інколи він буквально забирає дітей з вулиці та змінює їхнє життя. Я це бачу постійно».

На запитання, чи досяг він звання майстра спорту, усміхається:

«Ні, я не дійшов до майстра спорту — мабуть, почав пізно. Але свої нереалізовані мрії я втілюю в тих, хто сьогодні справді прагне рухатися вперед. Якщо колись тренував сам — то тепер можу бути тим, хто дає іншим можливість рости».

Мабуть, ця фраза найкраще передає філософію Ярослава Гордійцяка.

Він створив успішну мережу клінік та продовжує працювати як лікар. Він тренує спортсменів. Але головне — допомагає нашим захисникам, ризикуючи їхати на передову, щоб зняти біль, який не дає спати, їсти, воювати.

Після підриву ГЕС на Херсонщині Ярослав і його команда значно розширили свою діяльність.

«Відкрили штаб, возили воду, провіант, генератори, допомагали відкачувати воду із затоплених будинків, вулиць за допомогою насосних станцій. Це було надзвичайно складно і небезпечно. Згодом зрозумів, що є багато людей, які хочуть допомагати, і вирішив об’єднати зусилля в громадську організацію», — зізнається Ярослав.

Через деякий час на цьому напрямку запрацювала і мобільна стоматологія. Робота вимагала точного планування: автомобілі з обладнанням та ліками не могли стояти на випадкових локаціях, а маршрути доводилося обирати так, щоб не наражати на небезпеку людей, які приходили на лікування.

«Херсон зараз постійно під дронами, це постійний ризик», — додає він.

Маршрути мобільної стоматології охоплюють не лише Донецький і Херсонський напрямки, а й Запорізький та Харківський. Нині команда планує виїзди на Харківщину за запрошенням військових бригад.

Мобільна стоматологія працює компактно: зазвичай у поїздці три-чотири лікарі. У самому автомобілі одночасно може працювати лише один стоматолог — це спеціально невеликий автомобіль, який може проїхати тимчасовими переправами і польовими умовами.

«Якщо буде більше людей, ми просто не доїдемо туди, де потрібна допомога», — пояснює Ярослав.

У польових умовах організація роботи сувора: стоматолог приймає пацієнтів один, лікарі змінюють один одного, а асистент працює безперервно. Терапевт і хірург виконують свої процедури, а лікарі відпочивають, щоб бути готовими до наступного виїзду. Таке чергування дозволяє підтримувати високий рівень допомоги навіть у найскладніших умовах фронту.

Нині Ярослав живе між двома містами — Києвом та Одесою, працює в клініках, розвиває бізнес і продовжує регулярно вирушати на фронт, щоб надавати захисникам якісну стоматологічну допомогу. Але зупинятися на досягнутому він не збирається.

Волонтерство давно стало частиною його щоденного життя: так само стабільно, як виїзди на передову, він підтримує дитячі будинки та юних спортсменів.

Окрема частина діяльності Ярослава та його громадської організації — допомога дітям, які залишилися без батьківської опіки. Команда регулярно виїжджає у дитячі будинки разом із ювенальною поліцією міста Києва. Під час таких візитів лікарі проводять первинний огляд просто на місці, а далі — організовують повноцінне безоплатне лікування.

«Якщо дозволяють умови, ми лікуємо дітей одразу в мобільній стоматології, прямо у дитячому будинку. Якщо ж потрібні складніші процедури, привозимо їх до нашої клініки та робимо все безкоштовно. Дитина не повинна страждати від болю лише тому, що немає можливості отримати лікування», — пояснює Ярослав.

Для нього це не просто допомога — це спосіб дати дітям те, чого свого часу бракувало йому самому: увагу, підтримку та шанс на здорове майбутнє.

Нині Ярослав мріє про масштабний соціальний проєкт — створення реабілітаційних центрів в Одесі та Києві.

«Для діток і для військових. Реабілітаційний центр буде і медичного, і спортивного спрямування. У Києві це буде велике приміщення на 600 квадратів. Цей проєкт планую реалізувати за рік-півтора. Хочу зробити зал, у якому безоплатно тренуватимуться діти, які не можуть собі дозволити розвиватися в спорті. Всі свідомі люди намагаються за своїх можливостей допомагати тим, чим вони можуть», — пояснює Ярослав.

Для нього це не просто новий етап, а логічне продовження того шляху, який він обрав багато років тому: бути корисним там, де його знання, досвід і людяність можуть змінити чиєсь життя.

Історія Ярослава Гордійцяка — це приклад того, що навіть одна людина може створити навколо себе простір сили, підтримки й надії. Простір, у якому лікують не лише зуби — а й віру, мотивацію, майбутнє. І саме такий простір він прагне розширювати далі.