Людвіг Горецький — польський лікар, який започаткував українську дерматологію
Лікар польського походження, дерматолог, терапевт і науковець.
Один із перших, хто розглядав медицину не лише як науку, а як служіння людині. Засновник першої спеціалізованої дерматологічної клініки в Україні та школи дерматологів, початківець систематичного викладання шкірних хвороб. Його діяльність поєднала європейський рівень знань із щирим бажанням зробити медичну допомогу доступнішою й ефективнішою.
Ім’я Людвіга Горецького сьогодні рідко згадується, хоча у другій половині XIX століття воно було добре відоме у наукових колах Києва. Польський дворянин із Волині, лікар, дослідник і викладач, він залишив значний слід у розвитку української медицини, зокрема дерматології. Його робота поєднувала наукову точність із людяністю, що було важливою якістю для лікаря того часу.
Народився Людвіг Горецький 3 (15) серпня 1825 року в Рівненському повіті Волинської губернії, у родині польського шляхтича Казимира Горецького. Початкову освіту здобув у Рівненській гімназії, а вищу — на медичному факультеті Університету святого Володимира в Києві, який закінчив із відзнакою у 1848 році. Його здібності помітили одразу, і молодого випускника залишили ординатором при університетській терапевтичній клініці.
У 1855 році Горецький захистив докторську дисертацію латинською мовою — «De sputis in pneumonia acuta primaria» («Про мокротиння при запаленні легень»). Вона засвідчила не лише його ґрунтовні знання, а й аналітичний підхід до діагностики, що виділяв його серед сучасників.
Варто зазначити, що до 1863 року в Київському університеті працювала значна група викладачів польського походження, а серед студентів медичних та фізико-математичних факультетів поляки становили більшість. Проте, після придушення Січневого повстання (1863–1864) царська влада розпочала «остаточну» боротьбу з польським впливом: Київський університет був перетворений на суто російський, а кількість поляків у штаті різко зменшилася. Людвіг Горецький, родом із Рівного, був одним із небагатьох польських викладачів, якого залишили на посаді доцента, де він активно працював аж до 1880 року.
Горецький поєднував академічну роботу з практикою. Тривалий час він працював не лише в університеті, а й лікарем в училищі графині Є. Лєвашової (1855-1875), де опікувався здоров’ям дітей і персоналу.
Прагнучи розвиватися, у 1861-1863 роках він стажувався у Парижі та Відні, де вивчав методи лікування шкірних і венеричних хвороб. Саме там сформувалося його переконання: дерматологія має стати самостійною клінічною дисципліною. Повернувшись до Києва, він почав втілювати ці ідеї.
З 1864 по 1880 рік Людвіг Горецький очолював дерматологічну клініку Університету святого Володимира — першу подібну структуру в Україні та одну з перших у Російській імперії. У 1864 році розпочав викладати курс «нашкірних» хвороб студентам медичного факультету. З 1873 року йому було доручено викладати не тільки курс хвороб шкіри, а й сифіліс. У кінці 60-х рр. ХІХ ст. основоположник російської (Петербурзької) школи наукової дерматології професор Олексій Полотебнов писав, що серед медичних факультетів університетів Росії тільки у Київському університеті проводиться систематичне викладання шкірних хвороб.
Горецький став також автором першого звіту про роботу клініки (1864–1865), у якому систематизував спостереження за хворими, описав перебіг недуг, методи лікування і навіть статистику звернень. Це був документ, який заклав підвалини медичної звітності у вітчизняній дерматології, встановивши стандарти для подальших звітів та надавши перші статистичні дані про поширення шкірних і венеричних хвороб, які лікувалися в Києві.
Паралельно він працював молодшим ординатором у Київському військовому госпіталі, а з 1866 року – штатним доцентом кафедри спеціальної патології і терапії. Хоча Горецького найчастіше згадують як дерматолога, він залишався кваліфікованим терапевтом, що вмів бачити пацієнта не лише крізь призму однієї спеціальності.
З 1868 року він зосередився виключно на викладанні курсу хвороб шкіри та сифілісу, що тоді мали значне поширення. А з 1877 року протягом кількох років читав ще й спеціальний курс «Пошесні хвороби при великому скупченні військ». У контексті імперської доби, коли війни та мобілізації часто викликали епідемії, це було критично важливим. Варто зазначити, що «пошесть» у тодішній мові означала епідемію або масове поширення заразних хвороб (як-от холера, тиф чи дизентерія).
Лекції Горецького відзначалися не лише точністю, а й доброзичливим тоном. Він умів пояснювати складні речі просто, без зайвої наукової пихи. Колеги згадували: «У Горецького кожен студент відчував себе учнем, а не слухачем». Саме він виховав плеяду молодих лікарів, які згодом стали відомими дерматологами і терапевтами, продовживши його справу в Києві, Одесі, Харкові.
Також значним був і його внесок у профілактику — проведення першої вакцинації проти віспи в Києві у 1871 році. Саме він організував перші щеплення, фактично започаткувавши історію профілактичної медицини у місті.
Поза університетом він активно займався громадською діяльністю — був членом і віце-головою Київського товариства лікарів, членом Київського товариства природознавців, а також одним із засновників Київського товариства природодослідників. Його авторитет у медичному середовищі був беззаперечним.
Жив Людвіг Горецький у власному будинку на Бібіковському бульварі, 4 (тепер – бульвар Тараса Шевченка). Родинне життя з дружиною Амалією Гнатівною Березовською і трьома дітьми — Софією, Людвігом і Олександром було спокійним і гармонійним.
Після тридцяти років праці він вийшов у відставку у чині дійсного статського радника з пенсією 600 рублів на рік.
Портрет Людвіга Горецького, створений на замовлення його наступника — професора-сифілідолога Михайла Стуковенкова, довгий час прикрашав кабінет дерматологічної клініки. Як нагадування про людину, що перетворила медицину з ремесла на професію, з практики — на покликання.
Помер 23 квітня (5 травня) 1885 року від паралічу, похований на римо-католицькій ділянці Байкового кладовища. Наступного року вдова звела над його могилою родинний мавзолей за проєктом архітектора Ромуальда Тустановського.
Людвіг Казимирович Горецький – лікар польського походження, який залишив свій слід у Києві, у науці й у серцях учнів. Його життя — це історія про розум, що не втратив людяності, і про лікаря, який зробив медицину ближчою до людини.
Алла ЄЛЬСЬКА
Матеріал створено за підтримки Polpharma у межах проєкту «Пам’ять, що єднає: лікарі польського походження в історії Києва», який відкриває імена та маловідомі сторінки спільної медичної спадщини України та Польщі.
Polpharma – найбільший виробник ліків у Польщі з понад 90-річною історією. Уже понад 20 років компанія працює в Україні, маючи портфель із понад 600 рецептурних і нерецептурних препаратів – зокрема для лікування кардіологічних, неврологічних та офтальмологічних захворювань.