Маніпуляція: призначення Сари Ештон-Сірілло – «пінквошинг українських воєнних злочинів»

Призначення Сари Ештон-Сірілло – особи, що 3 роки тому пройшла гендерний перехід – на посаду речниці Сил територіальної оборони України очікувано викликало доволі бурхливу реакцію в країні та за кордоном. Не дивно, що ця тема наразі доволі популярна як у російських пропагандистів, так і у їхньої «групи підтримки» за кордоном, зокрема й у Німеччині.

Вже знайомий нам популістський портал Philosophia Perennis опублікував з нагоди призначення Ештон-Сірілло невеликий матеріал, у якому звинуватив речницю у «глибоко нелюдському і сповненому ненависті мисленні».

Підстава – коротке відео, у якому діячка вказує на макет російського солдата й говорить:

«Знаєте, в чому полягає різниця між нами і ними? Крім нашої боротьби під цим прапором за свободу в ім’я українського народу і боротьбою росіян за тиранію й диктатуру? Все просто: ми – люди, а ці хлопці – точно ні. Слава Україні!»

Власне, за цю доволі самоочевидну репліку редактор Давід Бергер і обрушив увесь праведний гнів свого гарячого серця на Ештон-Сірілло. При цьому він вирішив лишити обік – вочевидь, з огляду на беззаперечно гомофобну та трансфобну лінію московських колег – роздуми про те, як же в нібито нетолерантній і недружелюбній Україні транс-особа змогла посісти такий високий пост. Пояснення Бергер знаходить доволі просте: виявляється, призначення американки – це «спосіб пінквошингу» «воєнних злочинів України». Звичайно, дуже дипломатичний редактор зауважує надалі, що «права людини не залежать від сексуальної ідентичності, кольору шкіри чи походження» – цим само, вочевидь, роблячи натяк, що «погана» Ештон-Сірілло, котра належить до «правильної» меншини (ЛГБТ), може користуватися цим – як і своєю лояльністю «київському режимові» – аби дискримінувати «погану» меншину (росіян).

Перед тим, як розібратися з маніпулятивністю цих заяв, погляньмо на термін «пінквошинг» (Pinkwashing), у якому Бергер звинувачує Україну.

Пінквошинг – це термін, що використовується для позначення піар-кампаній урядів та/або приватних компаній, націлених на створення образу дружності до ЛГБТ-спільноти. Серед таких кроків – зміна логотипів та іншої айдентики з певних приводів (наприклад, «веселкові аватарки» у соцмережах на честь Місяця Гордості), проведення санкціонованих тематичних заходів, обрання ЛГБТ-осіб на формально високі (але малозначущі фактично) пости, заснування посад «уповноважених з питань різноманітності та інклюзивності», введення у сюжети кінематографічних та літературних творів ЛГБТ-персонажів тощо. При цьому вживання терміну є натяком на те, що такий уряд або приватна компанія насправді мало турбуються про стан прав ЛГБТ і прагнуть лише підтримувати імідж.

У випадку з Ештон-Сірілло автор матеріалу натякає, що її призначення є прагненням українського військово-політичного керівництва відволікти увагу світової спільноти від злочинів, котрі Збройні Сили нібито скоюють у ході бойових дій проти росіян, та налаштувати цю спільноту на бік «прогресивної України».  

Насправді спростувати інсинуації Бергера доволі легко, якщо ще раз уважніше придивитися до терміну «пінквошинг». Він передбачає «відмивання» від якихось реальних провин – а під ними автор розуміє – звичайно, нічого нового! – облюбовані московською пропагандою тези про «воєнні злочини». Автора не збентежило навіть те, що Україна – не Росія! – наразі вживає зусиль для створення максимальної прозорості стосовно будь-якого епізоду імовірних зловживань з боку і своїх також збройних сил, активно взаємодіючи з міжнародними судовими установами (зокрема, юрисдикція Міжнародного кримінального суду з 2019 р. поширюється і на українських військових). Про закритість Москви та її відверте небажання карати осіб, що скоїли найгірші воєнні злочини (зокрема, проти некомбатантів) Бергер тактовно мовчить – цікаво, чому? Що все ж таки, на його думку, зібралися «відмивати» Збройні Сили України?

Окремо варто сказати кілька слів про бекграунд Ештон-Сірілло. У березні 2022 р. вона, американська журналістка, свідомо приїхала до атакованого росіянами Харкова, прагнучи доносити інформацію про події в Україні з самого епіцентру. У жовтні того ж року вона стала бойовим медиком, а у лютому 2023 р. була важко поранена при виконанні обов’язків. 

У відповідь на хвилю принизливих коментарів з боку російських ЗМІ після свого призначення на пост речниці Ештон-Сірілло зазначила: «Частково наративи, які спрямовувалися проти мене військовими злочинцями-пропагандистами в Росії, було зосереджено на моїй особистості. Це смішний напрям дій, оскільки в Україні ми боремося не за толерантність чи прийняття окремих груп людей, а за свободу та визволення всіх людей – і це засвідчить увесь світ після повернення України до кордонів 1991 року та імплементації 10-пунктової формули миру президента Зеленського».

Водночас історія з Ештон-Сірілло – не лише про ще одну цілковито провальну спробу російських пропагандистів та їхніх західних колег посіяти ненависть в українському суспільстві, а й пересторога щодо необхідності бути чутливими щодо таких спроб у майбутньому. Низка українських військових та їхніх об’єднань висловили особисті несхвальні тези про призначення журналістки. Важливо пам’ятати, що предметом дискусії – яка, на щастя, можлива в демократичній Україні з широкого кола питань – не може бути право особами на рівність із її побратимами-членами людської сім’ї.

Богдан Мироненко

Матеріал підготовлений у рамках проєкту “Stop Lie” БО “Благодійний фонд польсько-українського партнерства» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

#ПрямуємоРазом #TeamEurope #MovingForwardTogether #ISAREdnannia #StopLie

Isar Ednannia European Union in Ukraine Благодійний фонд польсько-українського партнерства