Молитва крізь століття: як живе Чарторійський монастир

Чарторийський монастир (с. Монастирське, Волинь). Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на блог авторки, волонтерки, журналістки, блогерки, громадської діячки, експертки зі стратегічних комунікацій та ШІ-технологій Людмили Педоченко.

Історія монастиря

Чарторийський монастир, офіційно Хресто-Воздвиженський Чарторийський чоловічий монастир, розташований у селі Монастирське (колишній Старий Чарторийськ) Волинської області, на пагорбі над річкою Стир.

Місцевість відома з 1100 року – саме тоді літописи вперше згадують Чарторийськ (старовинне місто, порівнюване з тодішньою волинською столицею Володимиром).

У XII–XIII ст. місто належало князю Інгвару Ярославовичу (онуку Ярослава Мудрого) та іншим правителям Волині, мало близько 10 тисяч мешканців і було значним укріпленим центром регіону. Після монгольської навали Батия 1240 року місто було зруйноване, але князі з роду Чорторийських (Чарторийських) швидко його відбудували. У XIV ст. ці землі ввійшли до складу Великого князівства Литовського.

Князі Чарторийські – один з найбагатших і найвпливовіших родів Волині – зробили Чарторийськ своєю родовою резиденцією, але з кінця XVI ст. містечко занепало, коли його власники переселилися до Луцька.

Новий етап настав на початку XVII ст., коли Чарторийськ перейшов до впливових магнатських родів Речі Посполитої. 1601 року князь Ян Пац придбав маєток, а пізніше його перепродано родині Лещинських. Саме з іменем волинського воєводи Анджея Лещинського пов’язане заснування тут першого католицького монастиря. Лещинський, будучи протестантом, після смерті своєї дружини Ганни з князів Корецьких (1639 р.) збудував у Чарторийську дерев’яний костел домініканців і наказав поховати дружину за католицьким обрядом. До містечка були запрошені монахи-домініканці (ймовірно, переведені сюди з монастиря у сусідньому Колках) для заснування обителі.

У 1736–1741 роках на місці старої дерев’яної церкви коштом наступного власника, Анджея Лещинського (молодшого), було споруджено великий мурований парафіяльний костел для домініканського монастиря. Проєкт храму розробив відомий єзуїт-архітектор Павло Гіжицький. Будівництво завершили близько 1751–1753 років, і новий бароковий костел отримав титул Воздвиження Святого Хреста. Монастирський комплекс стрімко розвивався: на 1720 рік при ньому вже діяли школа та лікарня, був зведений кам’яний стовп-капличка, двоповерхові келійні корпуси, водяний млин і фільварок. Домініканська обитель стала осередком релігійного та освітнього життя навколишнього Полісся в добу бароко.

Після поділів Речі Посполитої Волинь опинилася під владою Російської імперії. У 1832 році, за наказом царської влади, домініканський монастир у Чарторийську було ліквідовано – як покарання за участь його опікуна Федора Паца у Польському повстанні 1830–1831 рр.. Монахи-домініканці покинули обитель, а величний костел передали Православній церкві. Храм освятили на честь Успіння Богородиці і перетворили на парафіяльну православну церкву. Таким чином, монастир уперше змінив свою конфесійну приналежність – з римо-католицької на православну. У другій половині XIX ст. містечко залишалося невеликим, діяла православна громада, а колишній домініканський костел слугував її храмом.

Під час Першої світової війни святиня сильно постраждала – її пограбували й частково зруйнували в 1915–1918 роках. Після війни Волинь увійшла до складу відродженої Польщі, і в 1920 р. костел у Чарторийську було відновлено для потреб невеликої римо-католицької громади – храм знову отримав титул святого Йосифа, адміністратором призначили кс. Францішка Мілевського. Православних мешканців у містечку теж було чимало, але власного діючого храму вони не мали – старовинна Успенська церква до того часу не збереглася. Тому у 1921 році місцевий православний священник пішов на незвичайний крок: він викупив у сусідньому селі Осниця стару дерев’яну церкву Святої Трійці. Цю церкву розібрали, вночі плотами перевезли по річці Стир до Чарторийська і заново склали поруч із костелом. Освячено її було як храм Успіння Пресвятої Богородиці, і відтоді православні перенесли богослужіння до цієї дерев’яної церкви, тоді як мурований костел до 1939 р. знову використовували католики.

Друга світова війна знов принесла руйнування: у 1943–1945 рр. костел зазнав пошкоджень, а після приєднання Західної Волині до СРСР радянська влада взагалі закрила святиню. У повоєнні роки ситуація постійно змінювалася. Спочатку (близько 1950 р.) радянська влада примусила православну громаду залишити мурований храм і повернутися до дерев’яної церкви, натомість костел перетворили на зерносховище. Потім, у 1950-х, дерев’яний храм також було закрито, але згодом його знову відкрили для богослужінь і діяла православна парафія. Зрештою, у 1970-х роках радянські органи остаточно припинили діяльність громади: з 1975 року жоден із храмів не діяв, а колишній монастирський комплекс стояв занедбаний. Мурований костел без догляду швидко руйнувався – у його вибитих склепіннях проросли дерева. Лише наприкінці 1980-х – на початку    1990-х, із початком релігійного відродження в Україні, пам’ятка отримала шанс на нове життя.

У 1990-х роках громада вірян добилася повернення храму. 1997 року рішенням Священного Синоду УПЦ у селі офіційно відкрито чоловічий монастир на честь Воздвиження Чесного Хреста. Першим (і досі діючим) намісником став архімандрит Володимир (Гапонюк). Монахи взялися відбудовувати напівзруйнований комплекс: наприкінці 1997 р. Волинська облдержадміністрація передала у власність монастиря аварійний костел XVIII ст., що перебував без дахів і куполів. У 1999 р. братія почала богослужіння у відремонтованій дерев’яній Успенській церкві, а сам монастир офіційно відновив історичну тяглість православного чернецтва на цьому місці. 25 вересня 2007 р., після років реставрації, відбулося велике освячення відбудованого кам’яного собору Воздвиження Хреста – чин освячення звершив Предстоятель УПЦ митрополит Володимир (Сабодан) у співслужінні єпископів Волинської єпархії. На той час монастир вже окріп як духовний центр: у 2007-му він відзначав 10-ліття відродження, з цієї нагоди братія отримала в дар ковчег із 120 часточками мощів Києво-Печерських святих і влаштувала хресний хід з Луцька до Чарторийська. У наступні роки продовжилося облаштування обителі: збудовано нові храми та вівтарі (про що детальніше – у розділі «Архітектура»). Сьогодні історія монастиря триває, він пережив різні епохи і конфесії, але зберіг свою сакральну сутність, знову ставши місцем молитви і духовного подвигу.

Архітектура та пам’ятки

Собор Воздвиження Хреста (колишній костел домініканців): Центральна будівля монастиря – це кам’яний бароковий собор XVIII століття. Храм будувався у 1741–1753 роках за проєктом архітектора-єзуїта Павла Гіжицького, є одним із архітектурних шедеврів Волині доби бароко. Планування тринавне, хрестоподібне (трансепт утворює форму хреста), з розвинутим середхрестям. Первісно костел не мав типових для православних храмів бань, однак під час пізнішої реставрації на місці середньої частини даху над трансептом встановлено великий купол у російсько-візантійському стилі, що не є характерним для барокової архітектури. Бічні фасади будівлі стримані – плоскі стіни, розчленовані лише пілястрами та високими арковими вікнами. Натомість головний західний фасад рясно декорований: він хвилястий у плані, розділений на три вертикальні поля із викривленими (розкрепованими) пілястрами. Між пілястрами розміщені великі вікна з пишними бароковими лиштвами, тягнуться профільовані карнизи, а увінчує композицію фігурний бароковий фронтон. Над бічними навами фасаду збереглися дві невеликі аркові ніші – колись там розташовувалися дзвони і фактично це були дзвіниці костелу. Усередині храм має склепінчасте перекриття (хрещаті склепіння), під підлогою облаштовано крипту для поховань домініканців та благодійників. Цікавий елемент – капітелі внутрішніх пілястр, на яких досі помітні декоративні емблеми домініканського ордену (символи, що нагадують про перших власників святині). Первісні ніші для католицьких скульптур зараз зайняті православними іконами, проте загалом інтер’єр зберігає риси католицького бароко.

Собор Воздвиження Хреста Господнього – колишній домініканський костел (1740–1750-ті рр.), відновлений як православний храм. Бароковий фасад прикрашають хвилясті форми та пілястри, а зверху додається сучасна баня.

Навколо собору збереглися й інші архітектурні елементи монастиря. Перед головним входом, на монастирському подвір’ї, стоїть старовинна каменна капличка-стовп XVIII ст. – чотиригранна колона на постаменті, ймовірно збудована як придорожній стовп-хрест або в пам’ять про якусь подію. Ця капличка дивом уціліла, переживши всі лихоліття, і нині є окрасою двору. Відомо також, що частиною оборонних укріплень Чарторийська була мурована башта (“стовп”) кінця XIII ст., залишки якої виявили археологи; однак чи пов’язана вона з монастирем – достеменно не встановлено.

Дерев’яна церква Успіння (XVIII ст.): Поряд із мурованим собором розташований менший храм – дерев’яна Свято-Успенська церква, перевезена сюди 1921 року з села Мала Осниця. Ця церква, ймовірно зведена ще у XVIII – поч. XIX ст., являє собою типову для Волині тризрубну дерев’яну церкву з однією центральною банею. Після повторного складання в Чарторийську її освятили на честь Успіння Богородиці. У 1939 р., з приходом радянської влади, храм закрили, але в 1950-х роках саме до нього повернулися православні віруючі, коли кам’яний костел використовувався під склад. З 1997 р. Успенська церква стала діючим монастирським храмом, де звершувалися перші богослужіння відродженої обителі. Нині ця церква відреставрована і продовжує служити парафіяльним храмом при монастирі – тут щоденно відбуваються богослужіння для місцевих жителів і братії.

За останні два десятиліття монастир розбудував і нові споруди в традиційному стилі. Територію обителі оточує цегляний огорожений мур з брамою. Над в’їзною брамою зведено невелику надбрамну церкву Святої Трійці – триверха будівля, що поєднує функцію дзвіниці та храму для молитов братії. У 2012 році на території відкрито ще один новий храм – трапезну церкву на честь святих Новомучеників і Сповідників землі Руської. Також збудовано два двоповерхові корпуси, де розміщуються келії монахів, ризниця, трапезна та інші господарчі приміщення. Увесь архітектурний ансамбль монастиря нині внесено до реєстру пам’яток архітектури національного значення України. Незважаючи на деякі дискусійні моменти реставрації (наприклад, додавання сучасної бані на бароковий костел), комплекс добре зберігся та справляє велике враження як зразок поєднання європейської барокової та української православної архітектурних традицій.

Духовне життя і значення обителі

Домініканський монастир (XVIII – поч. ХІХ ст.): У період розквіту домініканської обителі (XVIII ст.) монастир відігравав помітну роль у духовному житті краю. Домініканці, відомі як проповідники та освітяни, утримували при монастирі школу для місцевої молоді та шпиталь (лікарню) для хворих і прочан. Таким чином, обитель була не лише релігійним центром, а й осередком освіти та благодійності. При монастирі сформувалася бібліотека, велася активна душпастирська діяльність серед вірян римо-католицького обряду. На богослужіння до величного костелу збиралися не лише шляхта, але й простолюд – особливо під час великих свят. Домініканський монастир у Чарторийську належав до Луцької дієцезії РКЦ і був одним з десятків католицьких монастирів Волині, але вирізнявся своїм мальовничим розташуванням та покровителями з числа відомих родів. Його настоятелі підтримували зв’язки з іншими обителями ордену, зокрема в Луцьку та Олиці. Ліквідація монастиря 1832 року стала частиною антикатолицької політики імперії – разом з Чарторийськом тоді закрили десятки монастирів по всіх західних губерніях. Ченці залишили це місце, але пам’ять про них збереглася у вигляді архітектури костелу і навіть дрібних деталей (як-то домініканські символи на капітелях пілястр).

Православна парафія (XIX – перша пол. ХХ ст.): Після переходу храму до Православної церкви у 1830-х роках в Чарторийську сформувалася православна парафія. Її духовенство, хоч і не належало до чернечих орденів, продовжило богослужбову діяльність у колишньому костелі. Храм Успіння Пресвятої Богородиці, облаштований в костелі, став центром православного життя містечка майже на століття. Проте через історичні обставини парафія пережила чимало випробувань – від тиску російської влади (яка неохоче виділяла кошти на утримання колишніх католицьких храмів) до воєнних руйнувань. На початку XX ст. у Чарторийську одночасно існували дві релігійні громади – православна і католицька, що було відображенням багатоконфесійності Волині у ті часи. Священики обох конфесій намагалися співіснувати мирно: відомо, що православний настоятель о. Йосиф Дзерович навіть співпрацював із католиками, дозволивши їм тимчасово проводити Меси у костелі до 1939 р., поки діяла домовленість. Водночас православні опікувалися власною святинею – дерев’яною церквою, підтримуючи в народі давні православні традиції.

Сучасне відродження православного чернецтва: Відновлений 1997 року Чарторийський монастир став осередком чернечого життя на Волині, особливо в її північному Поліссі. Нині обитель належить до Волинської єпархії УПЦ і є чоловічим монастирем, де братія провадить суворий чернечий устав. Монахи щоденно здійснюють повний цикл богослужінь – утреню, Літургію, вечірню – за монастирським розкладом. Як відзначають сучасники, завдяки віддаленості від міської метушні та оточенню лісів Чарторийський монастир перетворився на справжній «волинський Афон» – місце безперервної молитви за людей і країну. У день престольного свята Воздвиження Хреста (27 вересня) тут збираються численні паломники, і це свято для місцевих вірян стало «другою Пасхою» – настільки урочисто його відзначають щороку.

За роки діяльності обителі у ній сформувалася міцна чернеча спільнота. Станом на 1 січня 2020 р. в монастирі налічувалося 17 насельників (у тому числі 2 архімандрити, 2 ігумени, 3 ієромонахи, 3 ієродиякони, 3 монахи та 4 послушники). Намісник монастиря архімандрит Володимир (Гапонюк) опікується братією з дня заснування обителі. Монахи не лише моляться, але й займаються господарством – тримають підсобне господарство, сад, пасіку – слідуючи давньому правилу «Ora et labora» («Молись і працюй»). Духовний вплив обителі відчутний у навколишніх селах: братія проводить місіонерську діяльність, підтримує парафіян, влаштовує хресні ходи. Зокрема, у 2007 р. ченці разом із мирянами здійснили багатоденний піший хід із Луцька до Чарторийська, переносячи мощі святих – ця подія згуртувала православну громаду всього регіону. Монастир підтримує тісний зв’язок з іншими святинями – так, Києво-Печерська лавра подарувала йому частки мощей, а Зимненський монастир – ікону Богородиці. Все це підкреслює роль Чарторийської обителі як важливого духовного центру Волинського Полісся.

Сучасний стан монастиря

На сьогодні Чарторийський монастир є діючою православною обителлю, яка одночасно виконує функції духовного осередку і туристично-культурної пам’ятки. Комплекс добре збережений: головний собор і дерев’яна церква відреставровані та пристосовані до богослужінь, споруджено нові допоміжні будівлі. Монастир має статус пам’ятки архітектури національного значення, що забезпечує державну охорону споруд. Територія облаштована для відвідувачів: прокладено доріжки, встановлено інформаційні стенди про історію святині. Богослужіння відбуваються щодня у Свято-Успенській церкві, а у святкові дні і неділі – у великому Хрестовоздвиженському соборі. Монастир відкритий для паломників і туристів: відвідувачі можуть вільно зайти на подвір’я, помолитися в храмах, прикластися до святинь. Особливим магнітом для прочан є мощі Києво-Печерських святих, привезені 2007 року – вони зберігаються в монастирському соборі.

Формально монастир підпорядковується Волинській єпархії Української Православної Церкви (УПЦ). З часу відновлення в 1997 р. обитель належала до УПЦ Московського Патріархату, що зумовило певну специфіку її сучасного становища. Станом на 2022 рік монастир залишався одним із оплотів УПЦ (МП) на Волині. Після початку повномасштабної війни 2022 р. і загострення церковної ситуації, у 2023 р. Православна Церква України (ПЦУ) оголосила про заснування у своєму складі власного Хрестовоздвиженського Чарторийського монастиря. Іншими словами, наразі існує юридичне переформатування обителі: громада монастиря висловила намір перейти до ПЦУ, і відповідна реєстрація вже здійснена (листопад 2023). Таким чином, питання юрисдикції ще остаточно не вирішене, але можна очікувати, що в найближчому майбутньому монастир перейде під опіку ПЦУ. Незалежно від адміністрування, чернече життя тут триває безперервно.

Монастир знаходиться за ~30 км від районного центру Маневичі, має під’їзд з траси Луцьк–Маневичі. З автодороги відкривається мальовничий вид на білосніжні стіни собору, оточені зеленню лісів. Обитель радо приймає гостей – як організовані екскурсійні групи, так і окремих мандрівників. На вході діє сувенірна лавка, де можна придбати буклети з історією монастиря та свічки. Паломники мають можливість залишитися на богослужіння, отримати благословення намісника або навіть заночувати (за попередньою домовленістю) в гостьовому будинку при монастирі. Територія доглянута і квітуча в теплу пору, а взимку храми чарують своєю величністю на тлі снігу. Таким чином, Чарторийський (Монастирський) монастир сьогодні – це живий музей духовності Волині: пам’ятка з понад 270-річною історією, що діє й нині, об’єднуючи минуле і сучасність. Він продовжує виконувати свою місію – бути місцем молитви, просвіти і притягальним пунктом для всіх, хто цікавиться історією та культурою рідного краю.

Чарторийський монастир пройшов довгий шлях – від княжої вотчини та католицького домініканського осередку до відродженого православного монастиря сучасної України. Його історія насичена подіями: заснування у XVIII ст., покровительство знаті, конфесійні трансформації у ХІХ ст., занепад у радянський період та відродження наприкінці ХХ ст.. Архітектура монастиря поєднала в собі європейську барокову велич і поліську дерев’яну сакральність, зберігшися як унікальний ансамбль (костел-собор, капличка, дерев’яна церква, нові храми). Духовне життя обителі позначилося діяльністю двох традицій – католицької (домініканці) та православної – і нині тут невпинно підноситься чернеча молитва за Україну. Сучасний стан монастиря свідчить про його стійкість: пам’ятка не тільки збережена, а й функціонує, приваблюючи і віруючих, і туристів. Чарторийський монастир є невід’ємною частиною історико-культурної спадщини Волині та живим джерелом духовності, відкритим для всіх бажаючих долучитися до його славної минувшини і натхненного сьогодення.