Мирний план Європи щодо України: захист неба, АЕС, контроль лінії розмежування

Захистом України Європа зберігає себе та відвертає Третю світову війну. Схоже, що в Європі нарешті це усвідомили. Головне питання, як швидко зможуть перебудуватися і діяти. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на блог експерта Центру політичних студій «Доктрина» у сфері українсько-польських відносин та проблем безпеки, аналітика, публіциста, блогера, учасника експертних досліджень і круглих столів з протидії гібридній агресії РФ Анатолія Курносова.

Як повідомляють українські медіа з посиланням Associated Press, Велика Британія та Франція як лідери потенційної «коаліції рішучих» із забезпечення гарантій безпеки обговорюють плани розміщення в Україні європейських миротворців.

Йдеться навіть про те, що їм зможуть дозволити завдавати негайні удари по російських об’єктах у разі зриву перемир’я Москвою. З посиланням на західних чиновників зазначається, що план Парижа та Лондона передбачає формування контингенту, який матиме достатню військову міць, щоб після припинення бойових дій утримати Росію від нового нападу на Україну.

Ця місія, начебто, має бути забезпечена достатньою важкою технікою і запасами зброї, які будуть перекинуті протягом кількох годин або днів. Згідно з однією з пропозицій, війська розмістять на ключових об’єктах інфраструктури, таких як атомні електростанції, і підтримають західною авіацією і флотом. Лінія фронту при цьому контролюватиметься дистанційно – за допомогою безпілотників та інших технологій.

Існують також інші, більш обережні пропозиції, зокрема Женевського центру політики безпеки, який передбачає 10-кілометрову буферну зону, патрульовану 5 тисячами цивільних і поліцейських і виділення близько 10 тисяч іноземних військових для гарантування безпеки.

Водночас, за даними Washington Post, ще у лютому близький до ФСБ московський аналітичний центр підготував документ з максималістським вимогами Росії, який разом з іншими непомірними апетитами Кремля відкидає будь-який план введення миротворців в Україну разом зі планами президента США Дональда Трампа, кажучи про можливість врегулювання не раніше 2026 року.

Плани Європи проти планів Путіна

Очевидно, що зараз навколо питання перемир’я йде боротьба аргументів, наративів, дипломатії, морального тиску, явних або прихованих погроз і примусів з боку різних задіяних гравців.

Добре, що ці ідеї з боку європейських партнерів України з’являються, а попередні плани дискутуються. Дуже важливо, щоб вони скоріше були чітко окреслені і перейшли у площину справжніх офіційних позицій та пропозицій.

Проте, поки будь-який із можливих варіантів не дає повної відповіді на питання, як саме європейським миротворцям насправді протистояти російським військам, якщо вони розпочнуть новий повномасштабний наступ великими силами.

Власне й розрахунок робиться передусім не на реальну участь іноземних сухопутних миротворчих військ у тривалих бойових діях, хоч такий ризик не може не враховуватися. Йдеться насамперед про таку політику стримування, яка була б очевидно переконливою для Росії та загрожувала їй настільки значними втратами, щоб зробити надто високою ціну питання і не допустити відновлення бойових дій.

Поки що, за наведеною вище версією, йдеться про те, що воєначальники представлять британському прем’єру і французькому президенту більш детальні варіанти миротворчих сил для України вже найближчими днями, після чого це питання обговорять з іншими лідерами, можливо вже в найближчі вихідні.

Велика Британія і Франція також хочуть, щоб США не йшли на вимоги Путіна щодо демілітаризації України і примушували її до виборів раніше ніж відбудеться узгодження постійної мирної угоди. Потім цю пропозицію представлять президенту Трампу, якого, як вони сподіваються, вдасться переконати надати гарантії безпеки США у вигляді військово-повітряних сил, розвідки і спостереження за кордонами без необхідності включати американські війська у миротворчі сили.

Справжня можливість європейських країн у дійсності сконсолідуватися та продемонструвати США здатність не на словах, а на ділі взяти на себе більшу долю відповідальності за безпеку не лише України, а й самої Європи, надзвичайно цінна.

Вже не перший рік частина американських та й європейських експертів говорить про те, що значення Європи в політиці Вашингтона падає і вісь американської політики поступово зміщується в бік Індо-Тихоокеанського регіону. Через це багаторічна занедбаність в сфері самостійного зміцнення безпеки і розвитку військового потенціалу з покладанням сподівань переважно на захист зі сторони США може мати для Європи трагічні наслідки. І нинішня стриманість у діях через побоювання наразитися на наступну світову війну може лише прискорити її.

Як не допустити Третьої світової?

Цікавий аналіз під назвою: «Як починаються світові війни?» недавно опублікував польський аналітик Міколай Сусуєв.

Він переконує, що у кризових ситуаціях в міжнародних відносинах, подібних до нинішньої, існує певний парадокс: ті, хто найбільше хоче уникнути великої війни, насправді наближають до неї.

Звичайно, пише автор, сама напруга виникає через дестабілізацію існуючого порядку. З’являються нові сили, які хочуть змінити цей порядок на свою користь, а старі сили надто слабкі, щоб захистити порядок, який вони колись створили і це є підґрунтям конфлікту.

“Війни починаються, коли хтось впевнений, що йому легко здійснити напад” – Міколай Сусуєв

Однак війна зазвичай не спалахує безпосередньо через те, що хтось має складний план кинути світ у вогонь. Навпаки, це буває, коли одна зі сторін переконана, що їй буде легко здійснити напад, і тому наважується на цей крок. Прикладом є напад Німеччини, натхненної своїм досвідом з Чехословаччиною, на Польщу в 1939 році.

А також повномасштабне російське вторгнення в Україну в 2022 році, коли росіяни помилково вирішили, що війна для них буде короткою та переможною через те, що президент Зеленський на початку своєї каденції проводив політику, спрямовану на пошук врегулювання із Росією.

За оцінкою експерта, проблема нинішньої ситуації полягає в тому, що адміністрація Дональда Трампа своєю політикою може створити у росіян враження, що стаття 5 про колективну оборону Північноатлантичного договору нічого не варта. Тим самим заохотивши їх перевірити позицію НАТО та США у разі конфлікту між Росією та якоюсь з країн Альянсу.

І проблема може бути навіть не в тому, що Америка покине Європу, а в тому, що Росія може прорахуватися і в якийсь момент напасти на ту територію, яку американці вважають ключовою для себе. Або в результаті цієї ситуації Китай стане вважати, що американське стримування в Тихому океані є лише удаваним, і США зазнають удару в цьому регіоні.

Так починаються світові війни: не тому, що ви протидієте та йдете на загострення у протистоянні, а тому що ви їм не протидієте і даєте помилкову надію, що вони без особливих зусиль переможуть.

Із Росією можна говорити лише з позиції сили і поступатися означає тим самим напрошуватися на ескалацію.

Міколай Сусуєв наголошує, що тут важливі не лише реальні сила, спроможності та потенціал. Росіяни дивляться не тільки на це, а перш за все на те, чи є у держави політична воля їх використовувати. Якщо вона є і за нею стоїть належний потенціал, вони будуть готові налагодити відносини без війни. Якщо ні, росіяни загострюють, тому що вважають, що суперник слабкий і капітулює. А суперник, можливо, зовсім не слабкий, просто мислить по-західному раціонально, вірячи що взаємовигідний компроміс може бути кращим за війну. І ось власне звідси і виникають світові війни.

“Риторика про уникнення конфронтації з Росією лише підштовхує її до нападу”

Дозволю собі в цьому контексті додати, що саме такому підігріванню готовності Росії до великої війни і може слугувати нерідко вживана в країнах ЄС риторика про уникнення конфронтації, щоб у жодному разі не втягнутися у війну з Росією. Цілком зрозумілі такі суспільні настрої, бо ніхто не хоче війни, а також бажання політиків слідувати цим настроям та природне прагнення уникнути загибелі своїх громадян.

Але постійне повторення такого наративу створює у росіян відчуття, що ціла Європа просто боїться нападу однієї держави – Росії і це навпаки заохочує останню до розширення війни.

Якщо погоджуватися зі словами директора Стратегічної ініціативи Скоукрофта у Атлантичній раді Ендрю Міхти, що нинішня війна Росії проти України – це перша фаза війни із Заходом, це лише підігріває апетити росіян.

Можливо ми перебуваємо у черговому переломному моменті історії.

До цього часу Європа завжди була щонайменше на крок позаду. Чим довше вона буде вагатися, замість рішуче оголосити про готовність надіслати в Україну миротворчі, проте сильні, озброєні та дієві війська, тим більш ймовірно їй скоро доведеться відкривати другий фронт. Чим довше вона буде боятися навіть обговорювати можливість відкриття другого фронту, тим більш ймовірно надалі їй доведеться воювати вже на своїй території з російськими та корейськими, а можливо й іншими солдатами.

Анатолій Курносов – аналітик Центру політичних студій «Доктрина», виконавчий директор ГО «Коло європейського діалогу», експерт Українсько-Польської Медіа Платформи.

Першоджерело: Радіо Свобода