«Пам’ять, що єднає»: у Києві відкрили виставку про польських лікарів, які формували медичну історію міста

24 листопада у Польській медичній бібліотеці в Києві відкрилася виставка «Пам’ять, що єднає: лікарі польського походження в історії Києва». Експозиція розповідає про десять науковців, лікарів, фармацевтів і меценатів польського походження, які у ХІХ–ХХ століттях зробили вагомий внесок у розвиток київської медицини. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на блог авторки, волонтерки, журналістки, блогерки, громадської діячки Людмили Педоченко.

Виставка створена в рамках проєкту «Польсько-українська історія за надгробками київських поховань. Невідомі сторінки», який реалізувала громадська організація «Коло європейського діалогу» спільно з полонійною організацією OS Polonia за підтримки фармацевтичної компанії Polpharma. Подію приурочили до 107-ї річниці відновлення незалежності Польщі. Україно-польська медіаплатформа (УПМП) виступила медіапартнером заходу.

Символічний простір: дім Терещенків як місце діалогу

Презентація відбулася в історичному маєтку родини Терещенків, де нині працює Польська медична бібліотека в Києві – структурний підрозділ Національної наукової медичної бібліотеки України.

Організатори наголошують, що вибір місця є символічним. Колишній дім українських меценатів став простором, де продовжується традиція підтримки науки, освіти та культури. Сьогодні тут звучать історії польських лікарів та аптекарів, які працювали в Києві у ХІХ–ХХ століттях і були частиною формування міста як європейського медичного центру.

«Ми закладаємо цеглинки в спільну пам’ять»

Виконавчий директор ГО «Коло європейського діалогу» Анатолій Курносов у вступному слові наголосив, що проєкт спрямований не лише на повернення забутих імен, а й на формування спільного простору пам’яті українців і поляків.

Він нагадав, що лікарі польського походження в Києві не лише лікували, а й створювали перші кафедри й клініки, публікували наукові праці у провідних європейських журналах, боролися з епідеміями, підтримували школи й дитячі притулки, допомагали місцевим громадам. Серед них були й ті, хто працював у військовій медицині, входив до міської та Державної думи, а також ті, кого імперська влада вважала «неблагонадійними» за вільнолюбні, зокрема проукраїнські погляди.

Курносов підкреслив, що команда проєкту бачить свою місію в тому, щоб «закладати невеликі, але міцні цеглинки у фундамент колективної пам’яті обох народів – пам’яті, яка не роз’єднує, а будує мости».

Від Вільнюса до Києва: як народжувався медичний центр

Окремий блок виставки присвячений історичному контексту. Після закриття Вільнюського університету та Кременецького ліцею у 1832 році частину викладачів, зокрема поляків, перевели до новоствореного Університету Святого Володимира в Києві.

Уже в середині ХІХ століття тут з’явився медичний факультет, перші медичні товариства, освітні лекції з профілактики здоров’я, перша поліклініка та один із перших у регіоні закладів формату SPA – водолікарня. У Києві проводили передові дослідження, створювали підручники, які ставали відомими далеко за межами імперії. Так місто перетворювалося на важливий європейський центр медицини, що притягував фахівців із різних країн.

Десять історій, які повертають Києву його європейський вимір

Виставка розповідає про десять ключових постатей, які своїм життям і професійною діяльністю формували київську медицину:

Адольф Марцинчик (батько) та Адольф Марцинчик (син)

Густав Бельке

Ігнатій Фонберг

Конрад Румшевич

Юлій Шимановський

Людвіг Горецький

Володимир Високович

Станіслав Сирочинський

Вітольд Камінський

Никанор Хржонщевський

Ці люди розвивали хірургію, бактеріологію, фармацію, офтальмологію, епідеміологію та інші напрями. Вони очолювали медичні товариства, підтримували освітні ініціативи, долучалися до будівництва костелу святого Миколая, створювали наукові журнали, розвивали польську громаду в Києві й підтримували видання Dziennik Kijowski.

Під час презентації Анатолій Курносов, Олена Коцеруба, Алла Єльська та Наталія Тихончук представили мультимедійні матеріали та архівні знахідки, пов’язані з цими біографіями, а також розповіли про історію пошуку надгробків і документів на Байковому цвинтарі.

Партнерство бізнесу і культури: позиція Polpharma

Від імені фармацевтичної компанії Polpharma, яка стала ключовим партнером проєкту, виступила директорка з комунікацій Тетяна Атаджанова. Вона наголосила, що для компанії важливо підтримувати ініціативи, які поєднують науковий, культурний і громадський вимір та зміцнюють українсько-польський діалог.

За її словами, пам’ять – це не лише про минуле, а й про те, ким суспільства хочуть бути завтра. Підтримка подібних проєктів для Polpharma, яка святкує 90-річчя і понад 20 років присутня в Україні, — це внесок у спільний простір довіри між двома країнами.

Бібліотека як простір живої історії

Заступниця генеральної директорки Національної наукової медичної бібліотеки України Тетяна Мусієнко зазначила, що для установи велика честь приймати таку виставку саме в ювілейний рік – бібліотека відзначає 95-річчя. Вона також нагадала, що вже понад 15 років на її базі працює Польська медична бібліотека імені Збігнєва Реліги.

Під час заходу представили й видання, присвячене видатним польсько-українським лікарям та науковцям, підготовлене Національною академією медичних наук України та Національною науковою медичною бібліотекою.

«Справжні творці історії – люди»

Віце-президентка OS Polonia Наталія Тихончук наголосила, що справжні творці історії – це люди, які своїм життям утверджують гуманізм. Вона подякувала українським і польським партнерам за спільну роботу в рамках проєкту та висловила сподівання, що ця пам’ять стане «мостом, який робить нашу дружбу міцнішою».

Про зв’язок історії з сучасністю говорив і віце-президент Спілки поляків України Станіслав Костецький. Він розповів про створення Польського медичного товариства України та важливість відновлення його активної діяльності.

Сучасний вимір партнерства: погляд Міністерства охорони здоров’я

Заступниця міністра охорони здоров’я України Марина Слободніченко зазначила, що виставка і проведене дослідження дозволяють по-новому побачити глибину українсько-польських зв’язків у сфері медицини.

Вона підкреслила, що й сьогодні співпраця між Україною та Польщею у сфері охорони здоров’я є системною: від допомоги у формуванні нової регуляторної системи в фармацевтиці до програм медичної евакуації поранених військових і цивільних (Medevac). За її словами, об’єднання зусиль лікарів, університетів і інституцій — це практичний шлях України до європейського майбутнього.

«Що ми шукаємо на цвинтарі? Людей»

Емоційною кульмінацією події стала промова консула Республіки Польща в Україні Анни Бабяк-Овад. Вона подякувала організаторам за «кропітку роботу і запал», підкресливши, що йдеться не лише про дослідження надгробків, а про повернення пам’яті про людей, які зробили внесок у європейську спадщину України та Польщі.

Консулка згадала спільні відвідування цвинтарів і поставлене колись запитання: «Що ми шукаємо на цвинтарі?» Її відповідь була простою: «Людей». Саме люди, про яких суспільство зберігає пам’ять, дозволяють зрозуміти і минуле, і теперішнє. Без знання їхніх історій важко говорити про майбутнє.

Пам’ять, що надихає на нові кроки

У виступах гостей неодноразово звучала спільна думка: пам’ять може не ділити, а єднати, якщо дивитися на історію через призму людських доль, спільної праці та відповідальності за спільну спадщину.

Після офіційної частини відвідувачі оглянули експозицію, поспілкувалися в неформальній атмосфері та поділилися враженнями. Жива, дружня атмосфера стала підтвердженням того, що «пам’ять, що єднає» — це не лише назва проєкту, а й реальна сила, яка спонукає до подальших ініціатив, партнерств і досліджень.