Професор із шляхетським походженням та міжнародним визнанням: як Никанор Хржонщевський створив першу поліклініку в Києві, навчив киян берегти здоров’я і не мовчати

Никанор Хржонщевський (1836 – 1906) — професор Київського університету, лікар і просвітник польського шляхетського походження, що здобув міжнародне визнання у галузі патології та гістології. Він заснував першу поліклініку в Києві, започаткував масові публічні «народні медичні читання» та видавав брошури, які поширювали знання про здоров’я серед киян. Незламний у своїй громадянській позиції, підтримував студентів і виступав проти несправедливості. Його діяльність стала символом поєднання науки, гуманізму й служіння людям.

Київ. 1840 рік. Саме в період, коли зацвіли чи ось-ось зацвітуть каштани почне свою історію медичний факультет Київського університету. А вже через півтора року, саме там перших 22 студенти-медики прослухають першу лекцію з анатомії. А ще лікарі Києва саме цього року об’єднаються в Київське товариство лікарів або Товариство київських лікарів.

А в цей самий час за 2500 кілометрів, але ні, за 2345 верств на схід в родині польського шляхтича Адама Хржонщевського лише вчив перші літери чотирирічний син Никанор, і навіть не здогадувався, що колись стане легендою і для медичного факультету Київського університету і для Київського товариства лікарів. Він не був особливою дитиною в родині, бо ж 18-й, народжений 26 липня 1836 року. А після нього народилося ще п’ятеро, хоча в деяких джерелах пишуть, що шестеро.  

Невідомо, що саме спонукало батька Никанора, Адама Хржонщевського оселитися в Пермі на Уралі, яке урочисто відкрилося як місто менше ніж 50 років до народження 18-го, того самого Никанора. Але факти, річ вперта і говорять без слів.

Найголовніше – це походження. Сам Никанор Хржонщевський пізніше опише у своїй біографії свій рід, починаючи з часів короля Болеслава Хороброго, який подарував родині титул шляхти і герб Тшаска. Дідусь Ян Тшаска-Хржонщевський одружився з донькою сандомерського воєводи, який в свою чергу мав родинні зв’язки з останнім королем Речі Посполитої Станіславом Августом Понятовським. Мати Никанора, Анастасія Каратаєва теж, до речі, мала благородне походження. Другим важливим фактом стало листопадове шляхетське повстання 1830-1831 років проти Російської імперії, яке розпочалося у Варшаві, охопило Королівство Польське, Литву і поширилося на землі Правобережної України та Білорусі. І останнє, він був військовим, прийшов в армію у 12 років, за плечима мав 36 років служби, і звання молодшого офіцера. Все разом вочевидь і стало причиною оселення родини в російській провінції, подалі від місць координації можливого майбутнього спротиву. Звісно, це ніяк не допомогло Російській імперії запобігти наступному повстанню 1863-1864 років чи викорінити бунтарські настрої в родині, бо навіть народжений в Пермі Никанор пізніше перенесе їх до Києва.

Повернемося ж до 18-го, до Никанора. Життя його не балувало. І першим особистим квестом було вижити. Здавалося, що може загрожувати дитині, народженій в небідній родині? Але із 23 чи 24 дітей Хржонщевських до повноліття дожили лише Никанор, один брат і дві сестри. Решта померли від сухот. Це і визначило його подальшу долю і вибір професії.

У 1854 році він закінчує Другу казанську гімназію із золотою медаллю та вступає на медичний факультет Казанського університету. Під час навчання пише дві наукові роботи: «Об окостенении» (1856), «О дыхании» (1858), за які був нагороджений золотими медалями. Після закінчення університету у 1859 році захищає докторську дисертацію, на тему будови надниркових залоз і це дослідження стане першим у вивченні ендокринної системи в Російській імперії. Але подальші дослідження вимушений буде припинити, оскільки родинні фінансові можливості вичерпались. Тому він влаштовується сімейним лікарем до вдови генерала Івана Нератова у селі Поповка у Казанській губернії. І саме тут він зустріне свою майбутню дружину — молодшу доньку генерала Єлизавету, з якою одружиться у листопаді 1860 року. У подружжя народиться 4 четверо дітей: син Адам, доньки Сара, Наталія, Лідія. А ще після смертей сестер Никанора, теж від сухот, їм з дружиною доведеться виховувати шістьох племінників.

Та не дивлячись на певні труднощі, життя здавалося починає налагоджуватися. Три з половиною наступних роки, з лютого 1861 року по жовтень 1864 року Никанор перебуватиме на стажуванні за кордоном для вдосконалення знань в області патології й терапії. Спочатку коштом Казанського університету за сприяння куратора навчальних закладів князя Павла Вяземського, а після звільнення Вяземського зі своєї посади, подальше знайомство в Німеччині із Миколою Пироговим дасть йому можливість отримати нове фінансування ще на два роки. І це буде надзвичайно плідний період його діяльності. Він вивчатиме методологію науково-дослідної роботи в галузі фізіології та гістології в лабораторіях найвидатніших німецьких вчених. Разом з ними закладе основи сучасних знань в області анатомії, фізіології і загальної патології.

Він міг продовжити працювати в Німеччині, але вирішує повернутися додому, вчити студентів і розвивати науку. У 1865 році Хржонщевського призначають приват-доцентом з гігієни, з читанням лекцій із загальної патології, гістології, ембріології, порівняльної анатомії, токсикології та судової медицини у Харківському університеті. У 1866 році він відкриє гістологічну лабораторію, і в процесі досліджень в наступних три роки опублікує 18 науково-дослідних праць у найкращих німецьких наукових журналах. А у 1867 стане професором Харківського університету. У 1868 році Хржонщевський балотуватиметься на посаду ординарного професора Харківського університету, та більшість професорів не витримавши конкуренції, висловляться проти і він вирішить подати свою кандидатуру на аналогічну посаду в Києві. Як викладач, Хржонщевський був дуже популярний серед студентів і в день його переїзду до Києва, студенти в знак великої поваги, проводжатимуть його до станції.

Київ. 1868 рік. Никанора Хржонщевського у віці 32 років обирають ординарним професором і завідувачем вакантної кафедри загальної патології на медичному факультеті Київського університету. Але всі подальші його досягнення відбуваються не завдяки, а всупереч. Йому довелося практично самостійно вести й наукову, і педагогічну роботу на кафедрі. Адміністрація вперто не давала для кафедри Хржонщевського жодної посадової одиниці, окрім лаборанта-прибиральника. Майже 8 років роботи в Київському університеті йому допомагає доктор Афанасьєв, який проводив дослідження лімфатичних судин, та працював лікарем у Київському військовому госпіталі, але раптово помирає від тифу у січні 1878 року. Після його смерті Хржонщевський в знак вдячності, створює стипендіальний фонд, який міг використовувати кожен студент медичного відділення, проводячи дослідження в галузі патології. Першим, хто одержав цю стипендію, був студент Федір Ломинський, який стане згодом професором кафедри гістології медичного факультету. Залишившись сам, без помічника, Хржонщевський продовжує викладати сотням студентів, робити наукові відкриття світового рівня та проводити просвітницьку роботу серед киян. Але про це трохи згодом. 

Його наполеглива праця, не дивлячись на постійні перепони стає поміченою. В 1869 році на цілих три роки він стає деканом медичного факультету, а також його обирають президентом Товариства київських лікарів. І це окриляє професора Хржонщевського. У нього є декілька мрій. І перша — це створення центру для надання безкоштовної медичної допомоги. Він створює першу в Києві лікарню для хворих, що можуть ходити. Тобто перша поліклініка в Києві відкрилася стараннями Никанора Хржонщевського 1 листопада 1870 року на розі вулиць Володимирської й Шулявської. У закладі на волонтерських засадах працювали викладачі факультету — Володимир Бец, Євген Афанасьєв, Людвіг Горецький, Микола Скліфосовський, Олексій Шкляревський, Карл Трітшельта та інші, які щиро дотримувалися принципів клятви Гіпократа. Пацієнтів із хворобами легень тут приймав сам професор Хржонщевський.

Ще одним важливим задумом, який йому вдалося втілити попри серйозні перешкоди та сувору цензуру —  поширення медичних знань серед населення. Він запропонував Київському товариству лікарів організовувати публічні лекції з медицини та звернутися до київського губернатора й куратора навчального округу за дозволом на проведення таких заходів. 26 грудня 1886 року у верхній залі Контрактового будинку на Подолі професор Хржонщевський виступив із першою лекцією під назвою «Про шкоду пияцтва для здоров’я». Кожен рядок виступу був попередньо схвалений цензором, а під час читання професор мусив точно дотримуватися тексту, поки урядовий представник ретельно звіряв його слова з офіційним примірником.

Оскільки спеціального приміщення для проведення лекцій не існувало, їх доводилося організовувати в різних місцях. Згодом професора підтримала Міська дума, яка дозволила Комісії медичних читань користуватися своїм приміщенням, виділила 150 рублів на облаштування лекторію в нижній залі будівлі на Хрещатику та надала щорічну фінансову допомогу в розмірі 300 рублів. Проте це було лише тимчасовим вирішенням питання — необхідна була простора й спеціально обладнана зала. Для її створення потрібні були значні кошти та меценати. Завдяки наполегливості та енергії професора Хржонщевського цієї мети вдалося досягти: 8 жовтня 1895 року відбулося відкриття «Народної аудиторії», зведеної за адресою вулиця Бульварно-Кудрявська, 26.

Сьогодні це місце розташоване в самому центрі міста, але тоді воно знаходилося на околиці, поруч із робітничими кварталами. Вибір локації був цілком свідомим — саме тут мешкали люди, яким найважче було дістатися освіти, і професор прагнув дати їм можливість отримати корисні знання. Лекції проводилися щонеділі, і лише за перші три роки відбулося 64 виступи, з яких 24 прочитав сам професор Хржонщевський. Тематика охоплювала найактуальніші питання медицини — інфекційні захворювання, правила гігієни, шкоду алкоголю та тютюнопаління. Для наочності використовували тодішню технічну новинку — діафільми. У своєму звіті до Комісії народних медичних читань Никанор Хржонщевський підкреслював: «Народні медичні читання повсюди і щонеділі є обов’язковим розумним, практичним і дешевим способом оздоровлення».

Лекції мали величезну популярність серед киян. До 1895 року їх відвідали близько 43 тисяч осіб. Вхід був платним: місце в першому ряду коштувало 40 копійок, у другому — 20, у третьому та четвертому — по 10 копійок. Для малозабезпечених передбачали найдешевші квитки — по п’ять копійок, а тих, хто зовсім не мав грошей, все одно впускали. Кошти, зібрані з продажу квитків і благодійних концертів, спрямовували на видання брошур із медичними порадами, які потім розповсюджували серед мешканців Києва.

Деякі з тем лекцій і брошур Никанора Хржонщевського

• Про те, що таке чума і як захиститися від цієї жахливої хвороби
• Людина не для того живе, щоб їсти, а їсть для того, щоб жити і працювати
• Про одяг
• Як уберегти себе від холери
• Сухоти незрівнянно більш погибельні ніж найстрашніші хвороби, такі як наприклад холера і чума
• Вино є ліки
• Що таке горілка та всі спиртні напої: паралітична отрута чи корисне пиття?»
• Про шкідливість пияцтва для здоров’я
• Палити чи не палити?

Окрім професора Хржонщевського, у народних медичних читаннях брали участь професори Київського університету та інші члени Товариства київських лікарів. Хоча тексти виступів підлягали суворій цензурі, а лектори не могли відхилятися від затвердженого змісту, багато з них торкалися не лише медичних, а й соціальних питань, що часто ставало причиною доносів і переслідувань. У результаті в 1897–1898 роках читання було тимчасово припинено.

Та професор був невгамовний — він продовжував власним коштом видавати науково-популярні брошури, остання з яких побачила світ у 1901 році. Хржонщевський також мріяв перетворити «Народну аудиторію» на справжній народний університет, де кожен міг би здобути освіту, але реалізувати цю ідею він уже не встиг.

Глибоке почуття справедливості та непримиренність до порушення прав і свобод неодноразово ставали причиною того, що професор наживав собі впливових ворогів. Попри це, він завжди підтримував студентів у періоди репресій з боку університетської адміністрації за їхню участь у політичних виступах — навіть тоді, коли залишався майже сам у своїй позиції.
Під час подій, коли студенти зібралися в університеті, протестуючи проти арешту студента-медика Миколи Подольського, звинуваченого у замаху на заступника київського прокурора Михайла Котляревського, університетський суд ухвалив рішення виключити 170 студентів без права продовження навчання в інших закладах. Із 35 членів Ради університету лише четверо професорів виступили проти цього рішення — серед них був і професор Хржонщевський.

Нова хвиля студентського обурення спалахнула після того, як ректор заборонив студентам брати участь в урочистостях, присвячених 50-річчю заснування університету, що відбувалися 7 вересня 1884 року. Коли ж на святкування прибули генерал-губернатор, куратор навчального округу та обер-прокурор, студенти зустріли їх гучним свистом, вигуками й навіть камінням. Наслідки були суворими — з університету виключили 141 студента, серед них 102 — з медичного факультету. У поліцейських звітах серед прізвищ викладачів, яких підозрювали в «агітаційній» діяльності серед молоді, фігурував і професор Хржонщевський.

Адміністрація університету відверто не схвалювала його громадянську позицію. Її дратувала відмова професора від участі в офіційних заходах, зокрема тих, що були присвячені ушануванню імператорської родини з нагоди ювілеїв. На нього регулярно писали доноси. «Все літо на дачі ходив у малоросійській сорочці, оточений студентами, і це робить поведінку його незадовільною і шкідливою» – так писав куратор Київського навчального округу у своєму звіті до міністерства.

Попри міжнародне визнання, беззаперечний авторитет у медичному світі та щиру повагу студентів, у 1887 році професора Хржонщевського було звільнено з університету за політичними мотивами — за поданням адміністрації та попечителя Київського навчального округу. Влада навіть намагалася позбавити його професорської пенсії, однак хвиля обурення серед викладачів змусила ректора звернутися до куратора з проханням призначити Хржонщевському належну виплату. Отримав він її лише через рік після звільнення.

Протягом наступних чотирьох років професор неодноразово намагався повернутися до викладацької діяльності, але всі його зусилля були марними. Водночас він не припиняв своєї громадської роботи: продовжував проводити «Народні читання», видавав просвітницькі брошури й надавав медичну допомогу тим, хто її потребував.

Никанор Хржонщевський зробив значний внесок у гістологію, гістофізіологію, патологічну фізіологію. На той час він був одним із творців філософії дослідницького підходу в медицині, що об’єднував знання в галузі фізіології та морфології з урахуванням функції систем і органів у сфері здоров’я та хвороб. Саме на цьому підґрунті виникла наука, відома сьогодні як патофізіологія. Автор понад 50 наукових праць, в тому числі у провідних закордонних наукових журналах. Хржонщевський також був талановитим наставником: під його керівництвом навчалося близько 20 студентів, багато з яких згодом стали відомими професорами. Член Товариства київських лікарів, тричі обирався президентом Товариства (1869-1872, 1886-1889, 1889-1892), президент Київського товариства дослідників природи (1870-1872), почесний член Полтавського, Кам’янець-Подільського i Орловського товариств лікарів, почесний голова Комісії народних медичних читань при Товаристві київських лікарів.

У Києві Никанор Адамович мешкав спочатку в будинку на Бібіковському бульварі, 32, а в 1876 році продав його і переселився до будинку № 5 на вулиці Назарівській.

Його щоденний розпорядок був надзвичайно насиченим і майже не залишав часу на відпочинок. Він прокидався о шостій ранку та одразу починав приймати хворих, після чого читав лекції. Обід проходив поспіхом, а далі він знову приймав пацієнтів та відвідував тих, хто не міг прийти самостійно. Зазвичай повертався додому пізно ввечері, виснажений. Незважаючи на широку практику, великих статків він не накопичив і жив лише на державну пенсію.

Помер 19 серпня 1906 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі в присутності лише найближчих родичів.

Він належав до тих, хто змінює усталені правила та руйнує стереотипи: поляк за походженням, який влітку носив «малоросійську сорочку»; його лекції завжди були переповнені студентами; він підтримував молодь у відстоюванні своїх прав та допомагав із стипендіями для наукових досліджень; проводив перші медичні реформи — створив першу поліклініку у Києві та займався просвітницькою діяльністю серед киян, пропагуючи профілактику захворювань; лікував усіх пацієнтів однаково, незалежно від їхніх фінансових можливостей; виховав десятки учнів, які продовжували його справу. Він випереджав свій час на 150 років і часто змушений був діяти проти течії, що неймовірно його виснажувало. Саме такі люди змінюють світ, і сумно, що жодна з київських вулиць досі не носить його імені.

Олена КОЦЕРУБА

Матеріал створено за підтримки Polpharma у межах проєкту «Пам’ять, що єднає: лікарі польського походження в історії Києва», який відкриває імена та маловідомі сторінки спільної медичної спадщини України та Польщі.

Polpharma – найбільший виробник ліків у Польщі з понад 90-річною історією. Уже понад 20 років компанія працює в Україні, маючи портфель із понад 600 рецептурних і нерецептурних препаратів – зокрема для лікування кардіологічних, неврологічних та офтальмологічних захворювань.