Сагринь: спалене українське село, яке досі розділяє пам’ять

10 березня 1944 року невелике українське село Сагринь на Холмщині прокинулося від пострілів і вогню. За кілька годин воно перестало існувати. Хати палали, люди ховалися в погребах, а вулицями ходили озброєні загони польського підпілля. Більшість тих, хто сховався, не врятувалися. Сагринь стала однією з найкривавіших трагедій польсько-українського конфлікту часів Другої світової війни — трагедією, про яку десятиліттями говорили мало і неохоче.

Сагринь — українське село на Холмщині, території сучасної Люблінщини у Польщі. До Другої світової війни тут переважно жили українці-православні, поруч — польські поселення. Як і більшість прикордонних регіонів Центрально-Східної Європи, ця земля була етнічно змішаною і політично напруженою.

Після Першої світової війни ці території опинилися у складі Польщі, але українське населення залишалося значним. Друга світова війна лише загострила давні суперечності. На цих землях діяли:

• українське підпілля та загони самооборони

• польська Армія Крайова

• польські селянські партизанські формування — Батальйони хлопські

Кожна сторона бачила майбутнє регіону по-своєму. Для поляків важливо було зберегти контроль над територією перед приходом радянської влади, а для українців — захистити свої громади.

Саме в цій атмосфері взаємного страху й помсти народжувалася трагедія Сагрині.

Напад почався близько четвертої ранку 10 березня 1944 року. Село атакували приблизно 800 бійців польських підпільних формувань — Армії Крайової та Батальйонів хлопських.

Командували операцією польські офіцери:

• Станіслав Басай («Ryś»)

• Зенон Яхимек («Wiktor»)

Тактика була простою і страшною:

• хати підпалювали запальними кулями

• людей, що тікали, розстрілювали

• сховища та льохи прочісували й знищували гранатами або пострілами

У Сагрині на той час перебували не лише місцеві жителі. Через постійну небезпеку нападів люди з навколишніх українських сіл приходили сюди ночувати під захистом місцевої самооборони. Саме тому кількість жертв виявилася такою великою.

Палаючі солом’яні дахи перетворили село на суцільний вогняний лабіринт.

Те, що сталося у Сагрині, відоме насамперед завдяки свідченням очевидців, записаних уже через кілька тижнів після трагедії.

Одна з жительок села згадувала:

«Я бачила, як шукали сховища і стріляли людей, що виходили з льохів. Дитина кричала, бо її маму вже вбили».

Люди ховалися у погребах, ямах, підвалах. Але нападники систематично прочісували село. Часто схованки показували місцеві провідники.

Деякі свідки згадували навіть дітей-провідників, які показували нападникам місця, де ховалися українські родини.

У спогадах часто повторюється одна деталь:
люди виходили зі сховищ, коли чули знайомі голоси. Нападники іноді імітували плач чи крики односельців — і тоді жертви потрапляли просто під кулі.

Точна кількість жертв досі залишається предметом дискусій істориків.

Оцінки різняться:

• 234–600 загиблих — деякі польські дослідження

• 600–1200 жертв — українські історики

• понад 660 встановлених імен на меморіалі жертв

Більшість загиблих були цивільними:

• жінки

• діти

• літні люди

Було знищено понад 260 житлових будинків, церкву та господарські будівлі. Село фактично перестало існувати.

Трагедія Сагрині не була ізольованою подією. Вона стала частиною ширшого конфлікту між українцями та поляками під час Другої світової війни.

Передумови були складними:

• масові вбивства польського населення на Волині, здійснені загонами УПА

• польські каральні акції проти українських сіл

• боротьба за контроль над територіями перед приходом радянської армії

Напад на Сагринь часто розглядають як акт помсти та спробу “очистити” регіон від українського населення.

У березні–квітні 1944 року в межах тієї ж операції було знищено десятки українських сіл на Холмщині.

Довгі десятиліття трагедія Сагрині майже не обговорювалася публічно — ні в Польщі, ні в радянській Україні.

Лише після 1990-х років почалося системне дослідження цих подій.

У 2018 році у Сагрині відкрили меморіал жертвам трагедії, на якому викарбувано сотні імен загиблих українців. У церемонії відкриття брав участь президент України.

Однак історична пам’ять про Сагринь досі залишається болючою темою у польсько-українських відносинах. Для одних це символ української трагедії, для інших — епізод складного і взаємного насильства воєнної доби.

Сагринь — це не лише спалене село. Це символ того, що відбувається, коли історичні образи, страх і політика перетворюють сусідів на ворогів.

Тут, на тихому холмському пагорбі, у березні 1944 року зникло ціле село разом із людьми, які жили своїм буденним життям: працювали на землі, виховували дітей, молилися у церкві.

Історія Сагрині нагадує:
пам’ять про минуле не повинна ставати інструментом нових конфліктів. Вона має бути попередженням.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті