«Свобода наша сутність»

На вшанування подвигу і пам’яті про героїчно полеглого на території Курської області росії старшого солдата Михайла Василіва – особистий постскриптум з нагоди відзначеного 15 липня 2025 р. Дня Української Державності про тих, на кому стоїть Наша Держава і прохання про підтримку відповідної петиції на ім’я Президента України. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на блог Голови Правління БО «Благодійний фонд Польсько-Українського партнерства», голови Ради Польсько-Української Господарчої Палати Олега Дубіша.

Війна часто-густо забирає найкращих. Впевнений що сьогодні в багатьох з нас є свій особистий пантеон знайомих, друзів, побратимів, близьких людей, життя яких вже забрала ця російсько-українська війна. Треба постійно пам’ятати про цю народну жертву і шанувати полеглих героїв, адже саме завдяки їх життєвому чину і подвигу стоїть і продовжує боротися з агресором НАША ДЕРЖАВА. Особливе місце в моєму особистому пантеоні знайомих ,які поклали «душу і тіло» в боротьбі за свободу України займає Михайло Василів, 1993 року народження, який проживав в Сколівській територіальній громаді, Стрийського району Львівської області.. Михайло був представник тієї групи нашого посполитого народу , на якій в значній мірі тримається сучасне українське військо – невибагливих, призвичаєних до різноманітних побутових труднощів і важкої фізичної роботи, дисциплінованих та патріотичних «простих» сільських хлопців. Більшість з них без будь яких повісток і «стимулів» першими взяли в руку зброю і з власної ініціативи пішли боронити Україну, як тільки 24 лютого 2022 року росія відкрито розпочала широкомасштабну агресію проти України.

Народжений в українських Карпатах в 1993 році – в перші роки української Незалежності, Михайло Василів з юних літ, як багато молоді карпатського регіону, формувався і зростав в середовищі з славними традиціями супротиву ворогам, і був дуже патріотичним юнаком. Тому не має нічого дивного, що вже з 14 серпня 2014 року М. Василів брав участь в ООС (АТО) у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Донецької області, і вже тоді був визнаний учасником бойових дій. З самого початку повномасштабної агресії росії проти України в 2022 р. з власної ініціативи Михайло Василів активно долучився до оборони Батьківщини і приймав безпосередню участь у важких боях по різних напрямках фронту, а саме: Запорізькому, Житомирському, Донецькому, Луганському, Сумському, а також в Курській області росії. Саме на території росії Михайло героїчно загинув 11 жовтня 2024 року під час здійснення заходів необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, біля населеного пункту Кругленьке, Суджанського району, Курської області російської федерації.

Хочу окремо звернути увагу на те, що особиста патріотична українська позиція, відчуття гордості за Україну, вірність славним традиціям предків і свідомий вибір воювати з агресором на його території(!!!) були не випадкові. Жителі українських Карпат мають славні традиції боротьби з агресорами зі Сходу та іншими загарбниками . Іван Франко не дарма взяв в якості головного героя своєї всесвітньо відомої повісті «Захар Беркут» про боротьбу в XIII столітті мешканців краю Карпат проти монгольських загарбників легендарний образ Тухольського старійшини і знахара – Захара Беркута. Історична Тухля не так далеко від рідного села Михайла Василіва – Кам’янки.

Вже в 1944 році минулого сторіччя в горах , поряд з рідним селом Михайла Василіва, відбувався знаменитий десятиденний «Бій на Горі Лопата» куреню УПА «Скажені» під керівництвом Василя Андрусяка (псевдо «Резун») з об’єднаними німецько-угорськими військами. В цей період курень «Резуна» також активно боровся в цих краях з радянським партизанським з’єднанням під керівництвом НКВДисти Михайла Шукаєва, уродженця Орловської губернії росії.

Після 1944 року мешканці с.Камянки, як і цілого карпатського регіону Заходу України до початку 60 рр. тривалий час чинили спротив радянській окупації, а рідне село Михайла Василіва було спаленне НКВД/КГБ істами, а більшість його жителів переселені на схід «необьятной родины»(рос.). Однак попри всі історичні випробування Кам’янка, як казковий Фенікс відродилась з попелу, а мешканці села, як і всієї Бойківщини, завжди плекали і передавали в поколіннях дух Спротиву агресору і відданості своїй Незалежній Державі. Тому слоган крайньої міжнародної екранізації повісті Івана Франка «Захар Беркут», яка за містичним співпадінням вийшла в світ напередодні актуальної великої війни з росією: « У СВОБОДІ МОЯ СУТНІСТЬ», на мою думку, як найкраще відображає глибинну сутність таких воїнів, яким був героїчно загиблий в Курській області росії Михайло Василів.

Певний час тому мою увагу в соціальній мережі Facebook привернув допис військового, колишнього народного депутата Ігора Луценка (Ihor Lutsenko), в якому автор слушно зауважив, що «РФ сильна не стільки своїм розміром, жорстокістю чи зброєю. РФ перш за все сильна вірою. Вірою у власну могутність, котра, попри ряд військових поразок, все ще є (віра, не могутність)». І дальше автор запропонував концепутальний план на найближчу переспективу. «З трьох пунктів:

1. Перемога у війні наступить тоді, коли ми врешті змусимо РФ відмовитися від своїх планів по знищенню України.

2. Відмова від цих планів відбудеться тоді, коли РФ і її союзники та партнери втратять віру в можливість реалізувати цей задум.

3. Віра в перемогу РФ зникне після серії військових поразок та відчутного зменшення ресурсів для війни».

І тут, в контексті цитованого вище фрагменту допису Луценка, на моє глибоке переконання надзвичайно важливим є демонстрація нашої, української сили і військових та інших спроможностей безпосередньо на території російської федерації. Росіяни повинні постійно знати/боятися того, що ми маємо і людей і силу не тільки організовано воювати з ними на своїй, українській землі, на яку вони сторіччями регулярно нападають, але завжди можемо прийти «в гості»(помститися) на їх територію! Курська операція, на мою думку, особливо на її початковому етапі стала одним з найбільш вдалих наших українських ударів саме по «ВІРІ»(!!!) росіян в спроможності, можливості і могутність їх російської держави. Цей успіх був в тому числі здобутий ратною працею, мужністю і героїчною жертвою таких, як старший солдат Михайла Василів та його побратимів, які героїчно загинули на території Курської області росії. Тому значення особистого життєвого подвигу старшого солдата Михайла Василіва, як і тисяч інших його побратимів, простих молодих юнаків і воїнів, які не побоялись бити зухвалого і підлого агресора на його (росії) території важко переоцінити!

Ратний труд і подвиг старшого солдата Михайла Василіва своєрідний СИМВОЛ (!!!) продовження славних традицій боротьби жителів Карпатського регіону і патріотично налаштованих українців за Незалежну Українську Державу, символ спротиву ворогам, російському імперіалізму, злочинному путінському режиму, які українці можуть вести безпосередньо на території росії.

Героїчна смерть Михайла Василіва і багатьох таких, як він, не можуть бути забуті чи знецінені з плином часу. Рідні Михайла, його підростаючий син повинні знати і ВІРИТИ, що його подвиг і смерть не були даремні!!! На прикладі життя таких воїнів, як старший солдат Михайло Василів потрібно навчати молодь, формувати сучасну міфологію майбутніх поколінь українців. І тут, з моєї точки зору, надзвичайно важливо українській державі та її керівникам зокрема через відповідні державні нагороди для полеглих героїв і системну підтримку відповідного патріотичного виховання молоді, всіляко формувати сучасні регіональні символи і постаті героїчної боротьби українського народу проти російської агресії та кремлівського імперіалізму. Історія, традиції, потенціал і актуальні символи боротьби жителів українських Карпат проти іноземних загарбників надзвичайно важливі для забезпечення оборони всієї соборної України і її євроінтеграційних перспектив!

Ініціативна група підготувала і в особі дружини полеглого Михайла Василіва, Анни Василів в травні 2025р. подала на ім’я Президента України петицію про присвоєння старшому солдату Михайлу Василіву почесного звання Героя України (посмертно). Станом на 16 липня 2025 року ця петиція вже набрала 17474 підписів з необхідних 25000. До завершення терміну збору підписів залишилось 29 днів. Приймаючи до уваги все вищевказане, уклінно прошу всіх, кому не байдуже, додати свій голос до відповідної петиції на ім’я Президента України! Повірте – цей простий сільський хлопець і мужній воїн, своєю ратною працею і подвигом, заслужив на вашу увагу і кілька хвилин часу для підпису петиції.

Посилання для підпису петиції:

https://petition.president.gov.ua/petition/246686

Олег ДУБІШ

16 липня 2025 р.