У Києві попрощались з військовим Олександром «Бромом» Берменком

Олександр «Бром» Берменко десятки років працював продюсером на телебаченні. Захищав Україну з 2014 року, а на початку повномасштабного вторгнення повернувся з Чехії, де мав роботу, — і знову пішов на фронт.

Прощання з військовим Олександром Берменком відбувалось у трьох локаціях. Киянина проводжали у Центральному військовому шпиталі на Печерську, потім — віддали останню шану на Майдані, а звідти поїхали до храму Петра і Павла на Центральному міському кладовищі на Берковцях, де відспівували та поховали.

Останнім місцем служби Олександра Берменка була 71-ша окрема єгерська бригада (71 ОЄМБР). Це військове формування Десантно-штурмових військ (ДШВ) Збройних сил України, яке спеціалізується на веденні бойових дій у специфічних умовах, таких як лісисто-болотиста місцевість, і є частиною 8-го десантно-штурмового корпусу.

Олександр пішов у АТО добровольцем, був у 95-й десантно-штурмовій бригаді, згодом — у 25-й ОШБР. А коли почалася повномасштабна війна, він перебував в Чехії. Коли всі виїжджали з країни — він повернувся.

Військовий загинув, коли йому було 54 роки, 7 лютого 2025-го. І він вважався безвісти зниклим до певного часу.

Лише у листопаді цьогоріч про упізнання тіла Олександра Берменка повідомили дружині, доньці та брату.

Найближчим до Олександра був молодший на сім років брат Олексій. Сьогодні він розповів, що у складні для родини часи Сашко фактично був йому за батька. Мама багато років хворіла і була лежачою, тож молодший опікувався нею.

Олексій поділився, що коли почалось широкомасштабне вторгнення, то брат сказав:

«Зробімо такий вчинок, за який би нам було б не соромно… Це було реально круто і чесно. Він повернувся з Чехії й пішов на фронт. Сашко був на вдачу воїном, він був мотивований, фізично розвинутий, в нього був хороший настрій і він вмів вирішувати легко багато проблем».

Сьогодні Олексію було важко говорити про загиблого брата. Він зізнався, що не може повірити у те, що його «Сашеньки» вже немає.

Біля труни з тілом загиблого Захисника були безутішні донька та дружина.

Побратим Олександра Берменка, В’ячеслав Мельничук, зазначив, що загиблий був для нього не просто старшим товаришем, він був у віці його батька. Тож з самого початку на фронті між військовими склались довірливі відносини.

«Він був старшим групи, він людей заводив, був з ними на позиціях, коли тримали оборону, він виводив їх з передової… Саша — це дуже достойна людина. Я вже це повторював вже не раз. Він за темпераментом спокійний, він — людина високих моральних якостей. Він ніколи нікого не підставляв і так, як він був справжнім лідером, він за собою вів людей. Я дуже багато чому вчився в нього. Я знав, що завжди можна на нього розраховувати. Ось оце і є мій головний посил», — розповів на прощанні з Олександром Берменком військовий. Після останньої шани Захисникові, національний прапор, який вкривав його труну, передали дружині. Олександра Берменка поховали на Алеї героїв Центрального міського кладовища.