Україна – Польща: зв’язані однією проблемою

Проблема історичної пам’яті, вже традиційно гостра у відносинах України та Польщі протягом останніх років, отримала протягом останніх тижнів якісно нове звучання. Це спричинить появу нової точки біфуркації у двосторонніх взаєминах та перевірить їх на міцність. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на Західний фронт.

Візит Володимира Зеленського до Варшави на межі літа та осені 2019 року залишив приємне враження в середовищі польського істеблішменту, адже новий український президент продемонстрував відмінну від Петра Порошенка готовність до діалогу з польською владою. Проте розблокування пошукових робіт тіл загиблих під час Волинської трагедії та відставки Володимира В’ятровича з посади голови Українського інституту національної пам’яті може виявитися недостатньо.

Протягом грудня 2019 року Владімір Путін зробив низку випадів на історичні теми.

На жаль, його заяви про передачі «споконвічно російських земель Україні» та «графа Потоцького, який видумав українську ідентичність» не знайшли офіційної відповіді з боку української влади. Однак основний удар російський президент спрямував проти Польщі, звинувативши її у підготовці разом з Німеччиною Другої світової війни та антисемітській політиці. Путін, витримавши паузу, відреагував на ухвалену у вересні резолюцію Європейського Парламенту, яка встановила причинно-наслідковий зв’язок між пактом Молотова – Ріббентропа та його таємними протоколами та початком Другої світової війни. Президент Росії пообіцяв написати статтю про підготовку до Другої світової, і є підстави , що вона повинна відіграти ефект, подібний до Мюнхенської промови Путіна у 2007 році. У цьому немає нічого дивного, адже 2020 рік – рік 75-ї річниці завершення Другої світової війни, і Росія намагатиметься активно просуватися власну версію тих трагічних подій.

Польський прем’єр Матеуш Моравецький у відповідь наголосив на постійному прагненні Кремля оббрехати Польщу, а МЗС Польщі підкреслив, що готовий до тривалого інформаційного протистояння з Росією.

Лідер Європейської народної партії Дональд Туск закликав до об’єднання влади та опозиції для відсічі російським інсинуаціям, проте ця заява не отримала необхідного розвитку. Кремль намагатиметься і надалі вносити розлад до польського політикуму, і президентська кампанія 2020 року може стати для цих дій сприятливим фоном. Тим більше – з огляду на зацікавленість низки представників Старої Європи у геополітичному приборканні Польщі.

Тим часом посли Польщі та Ізраїлю Бартош Ціхоцький та Джоель Ліон висловили занепокоєння вшануванням пам’яті осіб, яких, на їхню думку, «потрібно засудити назавжди».

Спільний виступ представників двох держав, відносини між якими не виглядали минулого року безхмарними (ця тенденція дещо менш помітна, проте простежується і на початку 2020-го) гостро сприйнятий частиною українського суспільства, проте залишився без відповіді на офіційному рівні. І справа, як видається, не лише у святковому настрої, який традиційно панує у новорічні дні.

Оскільки Україна вже промовчала у відповідь на заяву Джоеля – Ціхоцького, їй варто шукати можливості для інтенсифікації діалогу з Польщею.

Цього разу – поза форматом «адвокат – клієнт», який існував у перші десятиліття українського незалежного розвитку. Прихід до влади у Польщі представників «Права і справедливості» та просування політики історичної пам’яті на державному рівні зруйнував цей формат, тому ми потребуємо іншого. І каталізатором пошуку має стати історія Другої світової війни у версії Владіміра Путіна.

І Польща, і Україна належать, за визначенням американського історика Тімоті Снайдера, до «кривавих земель», на яких протягом ХХ століття пролилися ріки людської крові.

Проте не лише великий обсяг жертв, але і колаборація з нацистами, участь місцевих мешканців у Голокості, Волинська трагедія залишаються в історичному багажі наших держав. У рік 75-ї річниці перемоги над нацизмом про ці проблеми знову і знову говоритимуть насамперед з Москви, не виключено, що до озвучених нею звинувачень долучаться в інших європейських столицях, переслідуючи власні інтереси. Маємо розуміти, що Росія, на жаль, володіє не лише чималим обсягом архівних документів, які тлумачитиме у вигідний для себе спосіб, але і потужною пропагандистською машиною, яка просуватиме відповідні меседжі максимально широко. До речі, це будуть далеко не завжди елементи офіційної позиції, але і фейки та інсинуації, спрямовані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

За великим рахунком, Путіна та Кремль мало обходять наслідки Другої світової війни, адже Росія як правонаступниця СРСР може бути ними задоволена щонайменше у геополітичному плані.

Мова про інше: питання історичної пам’яті будуть використані як таран проти європейської та євроатлантичної єдності, і Польща, яка залишається відданим  союзником США та поступово стає все більшим подразником для країн Старої Європи, стане мішенню для російського гібридного впливу. Мета зрозуміла: розхитати ситуацію всередині країни, спричинити зменшення її авторитету, створити висхідний тренд євроскепсису на тлі Brexit.

Щодо України, то завдання Росії виглядають не менш прозорими: там намагатимуться повернути до сфери власного впливу, запропонувавши власні варіанти майбутньої долі ОРДЛО та анексованого Криму. Тенденції, які спостерігаються у російсько-українських взаєминах протягом останніх місяців, дають чимало підстав для занепокоєння та тривоги.

Кремлем рухає не лише прагматичне прагнення отримати контроль над українськими ресурсами, але і завдати удару по перспективах розширення Європейського Союзу. Євроінтеграційні та євроатлантичні  прагнення України у РФ сприймають як загрозу власній безпеці.

Виглядає очевидним, що Польщі та Україні на тлі активізації російської політики історичної дезінформації варто відкласти вбік існуючі суперечності, хоча б зменшити інтенсивність «дружнього вогню» та шукати можливості для співпраці, які дозволять не позбавитися різних поглядів на непрості моменти спільної історії, а зробити їх компонентом взаємин між нашими державами. Можливостей для співпраці у енергетичній, військово-технічній, оборонній сферах, обміні досвідом чимало, їх необхідно оперативно реалізовувати, долаючи бюрократію та стереотипи. У 100-у річницю «дива над Віслою» незалежні Польща та Україна мають спільно давати відсіч агресивним планам Росії, бо гібридна загроза для Європи не є питомо меншою за тодішнє прагнення більшовиків роздмухати полум’я світової революції.