“Війна змушує кожного зазирнути собі в душу і cказати чесно: «Ти з Україною?»”. Розмова із фронтменом Kozak System Іваном Леньо

31 липня український гурт «Kozak System» виступив у польській столиці з благодійним вуличним концертом. 1 серпня в Українському домі у Варшаві було заплановано зустріч музикантів із шанувальниками. Перед початком заходу нам вдалось поговорити із фронтменом колективу Іваном Леньо про концерти, музику, мову та війну. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на “Наш Вибір”.

Розпочнемо із вражень від варшавського виступу. Як вас зустріла публіка під час концерту? 

Публіка зустріла нас дуже тепло. Хоча я б сказав, що наші виступи зараз – це не зовсім концерти. Це такі акції, на яких українці відчувають себе гордими. Це акції єднання, акції підняття духу, і, зрозуміло, що там завжди дуже гаряче і дуже щиро.

Що очікуєте від сьогоднішньої зустрічі?

Сьогодні ми хочемо зустрітись з українцями і послухати їх. Ми не настільки зараз налаштовані грати, адже вчора все сказали. Але якщо раптом буде потрібно зіграємо декілька пісень.

Ось уже 10 років, як гурт існує під назвою «Kozak System». Раніше музиканти виступали як «Гайдамаки». Змінилась лише назва? У якому напрямку гурт планує в майбутньому рухатись чи трансформуватись?

Ми змінили назву, через те що утворилася культурна одиниця, яка хотіла грати зовсім іншу музику.  В першу чергу змінився вокаліст. Ми на майбутнє не збираємося змінювати склад і «Kozak System», сподіваюся, буде існувати, доки ми будем живі.

А що стосується музичної трансформації, це буде залежати від того, як буде змінюватися простір навколо нас. Війна, як бачите, суттєво всіх змінила. І ті пісні, які ми писали в 2014 році на громадянську або на військову тематику, були популярні здебільшого серед військових. Зараз вони набувають популярності серед усіх українців, тому що війна торкнулася кожного. І в майбутньому, думаю, щонайменше рік-два, цей військовий, патріотичний наратив буде присутній у нашій творчості. Адже зараз формується незалежна Україна, по-справжньому незалежна від одвічного ворога – російської імперії.

Чи отримуєте ви відгуки про концерти на передовій і взагалі про свою творчість від військових?

Часто мені в приватні повідомлення приходить від хлопців з передової відео, де вони вмикають «на всю котушку» «Маніфест», слухають у поїздках «Подай зброю» чи «Азов-Сталь». Вони просто надсилають відео і дякують. Це резонансно, тому що ми чесні в своїй творчості. Завжди такими були і будемо.

Війну ми знаємо не лише з телеграм каналів. Другого дня повномасштабного вторгнення я записався в патрульну поліцію України. Бойовий підрозділ, до якого я належу, зараз на передовій. Мій комбат – Вася Коряк – кожного дня зі мною на зв’язку і я знаю все, що в них відбувається. Часто теж там буваю, тому що, по-перше, бо мушу там бути, по-друге, я привожу туди речі, на які ми цими концертами заробляємо. Це –  коптери, тепловізори, пікапи. Тому, все що я говорю між піснями, все що ми пишемо, воно ґрунтується на персональних знаннях і відчуттях.

Як особисто вас змінила війна?

Насамперед показала мені, що ті цінності, які були в мене до війни, зовсім не є цінностями. Те, щодо чого всі переживали, нервували, думали, що воно важливе, виявилося зовсім неважливим. Натомість важливим є здоров’я, важливий успіх, або краще сказати, успіх долі. Добре, якщо доля до тебе прихильна.

Я був в тих селах, які повністю зруйнували окупанти. Там уціліли лише деякі будинки. І для себе я не міг з’ясувати, чи пощастило цій людині. Чи присутня у цьому якась закономірність?

Війна – це фільтр, який змушує кожного з нас зазирнути собі в душу і сказати чесно: «Ти українець? Ти з Україною? Чи ти десь поруч». Війна мене особливо не змінила, але я знаю, що змінила велику кількість моїх друзів.

Як обираєте авторів текстів для майбутньої пісні?

Ми часто беремо текст, який нам подобається і пробуємо його відчути як текст до музики. Тому що вірш і текст до музики – це зовсім різні субстанції. Це стосується абсолютно всіх наших пісень, де авторами текстів були Жадан, Полежака, Мартинюк, Положинський. Не буду перераховувати всіх, бо обов’язково когось забуду. Це той приклад, коли зміст вірша тобі подобається, ти відчуваєш в ньому якусь експресію, історію. Ти береш і адаптуєш. Як правило, кожний вірш, який ми брали, зазнавав змін, саме тих, які потрібні, щоб поезія стала текстом для пісні. Пісня потребує трохи іншого підходу, ніж вірш.

Ви дуже багато подорожуєте з концертами. Як відрізняється атмосфера на ваших виступах в різних країнах?

Ніяк. Все залежить від тебе. Якщо ти «качаєш і навалюєш», результат буде однаковим.

Неозброєним оком помітно вашу любов до польської мови та культури. Звідки вона?

З дитинства. В мене бабуся, і вся взагалі родина по маминій лінії, народжена в селі Криниця (територія сучасної Польщі – ред.) Їх після операції «Вісла» переселили в Тернопільську область. Але я змалечку чув польську мову.

Пізніше співпраця з Тарасом Чубаєм. Коли ми писали альбом «Пісні самонаведення», то це також було таким історичним екскурсом в польську культуру, бо Тарас її знає, любить. Він нам ставив платівки Чеслава Нємена, Voo Voo та інших польських виконавців та колективів. А вже пізніше наша концертна діяльність привела до того, що ми потоваришували з багатьма польськими музикантами і зробили багато спільних треків – з Megitza, Popek’ом, Bednarek’ом, Farben Lehre, Maleo Reggae Rockers, Enej’ем, Марилею Родович, Red Lips. Пізніше ми буквально почали занурюватись в польську культуру. Вона нам дуже близька.

Про яку музичну колаборацію мріє «Kozak System»?

Ні про яку. Ми не мріємо про колаборації, але ми відкриті до будь-яких пропозицій, якщо вони щирі і мають певний чесний імпульс, щоб щось сказати людям. Ми проти співпраці заради популярності або «лайків» того чи іншого артиста.

Наш зовнішній ворог –  це росія, а внутрішній – зрадництво, корупція. Як думаєте, чи Україна здатна це перемогти?

Вона вже це перемагає. Якщо ви візьмете статистику, або соцопитування до війни і зараз – то в нас неймовірний прогрес. Ми однозначно подолаємо і сепаратистів, і колаборантів. І тих, хто до сьогодні так і не зрозумів, що в Україні українцем може називатися тільки той, хто розмовляє українською мовою.

Для Бога мова важлива?

Я допускаю, що для Бога взагалі нічого неважливо. Він зробив свою роботу і пішов спати. Для України мова важлива.

Як ви ставитесь до артистів, які виступали в росії, на окупованих територіях…

Я ніяк до них не ставлюся, я не вважаю їх українцями і не вважаю їх артистами.

…а зараз підтримують та допомагають Україні?

Мені однаково, що вони зараз роблять, і не хочу розбиратися в їхніх еволюційних процесах. Я допускаю, що дехто з них міг прозріти, але поки що я таких не бачу. А ті популістські кроки, які дехто робить, вони мені не подобаються.

Та я не поліція моралі, я не можу говорити за кожного. Я знаю точно, що персональна еволюція є. Я знаю людей, які вчора були затятими «рускомирцями», а сьогодні вони вже затяті патріоти. Чи може це бути щиро? Може, може… Але скоріше за все, це одиниці.

Розмовляла Наталія ЧИНТАЛЯН
Записала Анастасія ВЕРХОВЕЦЬКА
Фото: Alena Horetska