Він міг залишитися у Польщі. Але повернувся воювати: історія воїна Володимира Олійника

Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, Володимир Олійник перебував у Польщі. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на блог Голови правління ГО “Центр українсько-польської міжрегіональної співпраці”, авторки, журналістки та блогерки Людмили Педоченко.

Там у нього була робота, стабільний заробіток і відносна безпека. Водночас в Україні починалася велика війна. Вдома на нього чекали дружина та троє дітей, а закон дозволяв йому скористатися відстрочкою від служби. Проте Володимир вирішив повернутися.

Його дружина Оксана каже, що він просто не міг вчинити інакше.

Повернення, яке стало вибором

Володимир Олійник родом із села Княгининок (Маяки) на Волині, однак разом із родиною проживав у селі Милуші. До війни, як і багато українців, він працював за кордоном, останні чотири роки займався ремонтами у Польщі.

Він був людиною, яка вміла працювати руками і не боялася складних завдань. Робота була важкою, але дозволяла забезпечувати родину.

Вдома на нього чекали дружина Оксана та троє дітей. Приїжджати додому він міг нечасто, однак щодня телефонував рідним, щоб почути голоси дітей і дізнатися, як вони живуть.

Він був людиною, яка вміла працювати руками і не боялася складних завдань. Робота була важкою, але дозволяла забезпечувати родину.

Вдома на нього чекали дружина Оксана та троє дітей. Приїжджати додому він міг нечасто, однак щодня телефонував рідним, щоб почути голоси дітей і дізнатися, як вони живуть.

«Сім’я була для нього найважливішою. Він дуже шкодував, що не може бачити, як ростуть діти», – згадує Оксана.

24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Володимир перебував у Польщі. Дружина просила його залишитися там і дочекатися, поки вона з дітьми зможе виїхати за кордон.

Однак він зробив інший вибір. Уже через тиждень після початку вторгнення Володимир повернувся в Україну.

«Я йду вас захищати»

Спочатку Володимир приєднався до територіальної оборони у Луцьку, де разом з іншими добровольцями допомагав охороняти кордони Волині.

У липні 2022 року він мобілізувався до Збройних сил України і почав службу у роті охорони військового аеродрому.

Про своє рішення піти до військкомату він спочатку навіть не сказав дружині.

«Він казав, що шукає роботу. А потім одного дня прийшов додому у військовій формі. Я була в шоці», – розповідає Оксана.

Володимир добре розумів, що дружина хвилюватиметься і намагатиметься його відмовити. Ще у 2014 році, коли почалася війна на сході України, він хотів піти воювати, однак тоді Оксана переконала його залишитися, адже діти були зовсім маленькі.

Цього разу він сказав їй інші слова:

«Діти трохи підросли. Тобі вже легше. Я йду вас захищати. Не можу інакше».

Добровільно на найважчий напрямок

Попри те, що Володимир мав законне право на відстрочку від служби через трьох неповнолітніх дітей, він не скористався цією можливістю.

Коли почали формувати підрозділ для відправки на схід, він записався одним із перших.

Володимир служив у 35-й бригаді у складі 137-го окремого штурмового батальйону.

Для його родини це рішення було непростим, однак зрозумілим, адже Володимир завжди відчував відповідальність – і перед своєю сім’єю, і перед країною.

«Він ніколи не шукав легких шляхів. Навпаки, повернувся з-за кордону і пішов захищати своїх дітей та свою державу», – говорить Оксана.

Останній бій під Вугледаром

Володимир Олійник загинув під час штурму російських позицій поблизу Вугледара.

За словами дружини, група українських військових рухалася на бойове завдання, коли їх помітив ворожий дрон. Спочатку бійцям дали команду відступити, однак уночі надійшов новий наказ – рухатися вперед.

Ворог уже чекав.

Коли українські військові під’їхали ближче до позицій, їх накрив щільний вогонь.

У тому бою Володимир 20 березня 2023р., загинув.

«Ти сильна. Ти з усім впораєшся»

Оксана каже, що найважчим моментом після звістки про загибель чоловіка стала розмова з дітьми.

«Найважче – сказати їм, що тато загинув, і бачити їхні сльози та розпач», – говорить вона.

Ще одним тяжким випробуванням став похід до моргу. До останнього Оксана сподівалася, що сталася помилка і її чоловік живий.

Сьогодні вона найчастіше згадує слова Володимира: «Ти сильна. Ти з усім впораєшся».

Свічка пам’яті

Після втрати життя родини змінилося назавжди.

«Я розбита. Нічого не хочу. Не хочу жити. Але мушу триматися заради дітей – годувати їх, допомагати з уроками, бути поруч», – говорить Оксана.

У кожній кімнаті їхнього дому стоять портрети Володимира.

Щовечора родина запалює свічку біля його фотографії.

Діти часто згадують, як тато проводив із ними час: навчав ремонтувати речі, допомагав, жартував і будував плани на майбутнє.

Особливо теплими залишилися спогади про сімейні поїздки на Азовське море.

Пам’ять як сила

Сьогодні Оксана знаходить сили у волонтерстві та творчості. Вона каже, що тепер слово «сила» має для неї зовсім інший зміст. «Бути сильними – означає нести пам’ять про свого Героя».

Історія Володимира Олійника – це історія людини, яка зробила свідомий вибір повернутися додому і стати на захист своєї країни.

Це історія батька, який пішов на війну, щоб його діти могли жити у вільній державі.

Історія людини, яку тепер щовечора згадують троє дітей при світлі маленької свічки.

Ця та інші історії про жінок, які чекають, шукають і тримають тил, – частина документального проєкту «Серце вдома. Обличчя війни», створеного спільно з ГО «Центр українсько-польської міжрегіональної співпраці» та Україно-польською медіаплатформою UPMP.News (УПМП). Ми документуємо та публікуємо особисті історії жінок тилу як свідчення незламних сердець, що б’ються вдома.

Якщо ви хочете розповісти свою історію, заповніть, будь ласка, анкету:
форма для заповнення
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSd-D4o5cSWBeCdrvLtqFyQodavhoRqYi3l5x5uOpQDvH59ing/viewform?usp=header

#ЛюдмилаПедоченко #Серцевдома #Обличчявійни #документальнийпроєкт #жінка #UPMPNews #УПМП  #Центрукраїнопольськоїміжрегіональноїспівпраці