Вітольд Камінський: видатний лікар-гідротерапевт, фундатор української школи природної медицини, автор ідеї сучасних SPA та водолікування

Камінський Вітольд Болеславович (1861- 1931) — лікар-гідротерапевт польського шляхетьського походження, фундатор української школи природної медицини.

Розробив власну методику водолікування, поєднавши наукову теорію з передовим досвідом лікарів-практиків. Систему, у якій основою для лікування виступає вода, але разом із нею використовуються сонячні та повітряні процедури, гімнастика, фізична праця та раціональне харчування. До його водолікарень в Києві та Бучі була постійна черга. Його наукова праця «Друг здравія» вважається одним із кращих підручників з водолікування в світі, а японський професор Кацудзо Ніші взяв методику Камінського за основу свого вчення «Здоров’я Ніші». Меценат, підтримував просвітницькі, освітні, видавничі організації.

Народився 18 грудня 1861 року на Полтавщині у сім’ї шляхтича Болеслава Стефановича Камінського. Походив зі стародавнього польського шляхетського роду, який належав до гербу Лук і бере свій початок із XVII століття. Видатними представниками роду були рідні дядьки Вітольда Камінського по батьковій лінії — архітектори Йосип Стефанович Камінський, автор знаменитого московського собору Христа Спасителя та Олександр Стефанович Камінський — автор будівлі Третьяковської галереї.

У його батьків: Болеслава та Елеонори Камінських було п’ятеро дітей, а саме три хлопчики: наш герой Вітольд, Луціан, Матеуш та дві доньки: Марія Францишка та Людвіка Терезія. Початкову освіту Вітольд, так само як і його брати і сестри, отримав в Німеччині у Мюнхені.

В юності працював телеграфістом на залізниці та мріяв про подорожі. Навчався в морехідному навчальному закладі в Гамбурзі. Після закінчення навчання, у складі екіпажу, перебував у навколосвітньому плаванні. Дуже любив море, а ще дужче кохав прекрасну дівчину Берту Драгонат. Але йому довелося обирати між морем і коханням «Мені потрібен чоловік не в морі, а поряд зі мною», — сказала Берта. Заради кохання він залишить море, але збереже любов до води та її силу спрямує на благо здоров’я людини. Побравшись, подружжя переїде на батьківщину дружини – до Німеччини.

Захопившись ідеєю гідропатії (водолікуванням), основоположниками якої були німецькі медики, вступить на відділення фізіотерапії Лейпцізького університету та закінчить його з відзнакою. Його перші кроки в науці будуть визнані університетською професурою, молодий спеціаліст отримає запрошення працювати в кращих клініках Німеччини, медичні установи Австрії, Φранції, Швеції вже бачитимуть Вітольда Камінського в колі своїх науковців. Однак, відхиливши ці привабливі пропозиції, він повернеться на батьківщину.

В шлюбі з Бертою у них народиться четверо дітей. Так, старший син Йосип стане інженером, після війни у 1951 році емігрує до США. Син Вітольд стане хірургом, учасником Першої світової війни, випускником легендарного київського Миколаївського артилерійського училища. Однак, у 1941 році буде репресований і висланий до ГУЛАГу, де загине. У 2017 році, в пам’ять про батька, його донька (онука Вітольда Камінського) Барбора Камінська-Самборська видасть у Польщі книгу «Póki jeszcze pamiętam…» («Поки ще пам’ятаю…»), в якій згадує своє дитинство, початок війни, арешт батька та боротьбу за виживання під час окупації.

Однак ці виклики стануться у родині пізніше. А поки Вітольд Камінський думатиме про дружину, воду, медицину та науку. Здавалося, як це поєднати?

А поки трохи історично-нудного відступу. Мислитель античної доби Φалес різноманітність явищ природи пояснював тим, що життєдайна волога є початком усього, праматір’ю світу і водночас його субстанцією. Про цілющі властивості води згадується в Рігведі. Лікувалися водою стародавні єгиптяни та ассирійці, вавилонці та іудеї. В античній Елладі техніку водолікування удосконалив Гіппократ, пізніше гідропатію було перенесено до стародавнього Риму, а далі й в інші країни світу. Як потужний лікувальний засіб рекомендував душ Авіценна, а Леонардо да Вінчі називав воду «соком життя». У середні віки водолікування занепало, відродившись лише в XIX столітті.

Вагомий світовий внесок у водолікування зробить саме Вітольд Камінський, який значно збагатить та вдосконалить методики своїх німецьких вчителів: основоположника вчення про водолікуваня Вікентія Прісніца, відомого дієтолога Йоганна Шрота та автора популярної книги «Гідротерапія» професора Вінтерліца. Він створить свою систему, у якій основою для лікування виступає вода, але разом із нею використовуються сонячні та повітряні процедури, гімнастика, фізична праця та раціональне харчування.

Він був сучасником, учнем і послідовником Себастьяна Кнейппа, якого знають у всьому світі як основоположника гідротерапії. Камінський пішов далі свого вчителя: він розробив власну методику водолікування, поєднавши наукову теорію з передовим досвідом лікарів-практиків. Саме тому японський професор Кацудзо Ніші взяв методику Камінського за основу свого вчення «Здоров’я Ніші».

Тож, повернувшись з Німеччини до Києва, в 1901 році, на зароблені впродовж перших років роботи кошти, Камінський відкриє водолікарню у дохідному будинку на вул. Маріїнсько-Благовіщенській,20 (нині вулиця Саксаганського), яка буде користуватися величезною популярністю.

Певний час сім’я Вітольда Камінського проживала в орендованому житлі дохідного будинку за адресою вул. Маріїнсько-Благовіщенська, 78, кв.2. До водолікарні найчастіше лікар ходив пішки і його часто можна було зустріти просто на вулиці.

Пізніше він переїде до Бучі, де продовжить вивчати цілющі властивості води, сонця та свіжого повітря. Щодня до будинку лікаря Камінського прибували хворі і він нікому лікар не відмовляв у допомозі. У багатьох публікаціях про лікаря йдеться: «… лікував Камінський практично  безоплатно», «… з бідних грошей не брав зовсім. Бувало, годував їх і відправляв додому за власний рахунок».

Це особливо було цінно в тяжкі часи 1918-1920 років, коли лютувала тяжка епідемія висипного тифу, а в Україні рівень захворюваності на епідемічний висипний тиф за ці роки зріс до 340 осіб на 10 000 мешканців, а смертність становила близько 30%. Саме ці роки ввійшли в історію як інфекційна катастрофа.

Та лікар Камінський лікував усіх, хто звертався до нього. «Коли хворі, які були готові стати на коліна, із благанням в очах дивилися на батька, як на єдиного рятівника, він не міг відмовити. Працював до безсилля вдень і вночі падаючи з ніг», – згадували дочки Марія і Елеонора, які допомагали батькові в благородній справі. Про таких подвижників у народі кажуть: «Від праць праведних не наживеш палат кам’яних». Тому й коштів для зведення приміщення для перебування пацієнтів Камінський на мав. Люди ночували просто в лісі, поруч із будинком лікаря. Кажуть йому вдавалося лікувати важкі і часом невиліковні хвороби звичайною водою у комплексі з іншими природніми засобами, ставлячи на ноги навіть паралізованих та повертаючи зір сліпим. До його водолікарні в Києві стояли черги, не зменшувалися вони і в Бучі.

А ще Вітольд Камінський допомагав пожертвами польським просвітницьким, освітнім, видавничим неприбутковим організаціям. Із матеріалів справи Камінського з прибуткових податків за 1917–1919 роки, що зберігаються в Державному архіві Київської області, міститься інформація, що таку допомогу отримували «Pоlsky Komitet Wykonawczy na Rusi», газета «Dzennik Kijowski» та «Mazierz Szkolna». Збереження польської мови та культури для нього було великою цінністю. Сам теж був не лише лікарем, а багатогранною та талановитою особистістю – чудово грав на піаніно, а його донька Елеонора закінчила Київську консерваторію. 

Незважаючи на постійну зайнятість, Вітольд Камінський знаходить час для написання книг. Маючи на меті донести власний досвід і досвід своїх колег, який йому вдалося зібрати, до широкого загалу, лікар готує працю «Друг здравія» з наступним поясненням: «Енциклопедія гігієни та фізикодієтичного (фізіатричного) користування». А в епіграф винесе: «Піднесення та заохочення гігієни можливе, якщо весь народ буде в даному напрямі мислити, прагнути та працювати». Природні способи лікування він ототожнює з життєвими умовами людини, де гігієна виступає і як метод, і як життєві умови. Кожен розділ книги наповнює глибо продуманими рекомендаціями та явно усвідомлює неприпустимусть шаблонів для конкретного хворого, який потребує індивідуального гігієнотерапевтичного рішення. А також застерігає: «Рекомендації є добрими, аби на них вчитися, і поганими аби їх повторювати». Тому поради лікаря щодо лікування тих чи інших захворювань виглядають не як інструкція, а як принцип підходу до проблеми.

Ідея провідної ролі зовнішнього середовища у розвитку організмів трансформується Камінським у принцип: фактор лікування має бути зрозумілим, як життєві умови. Тому воду він застосовує саме як фактор зовнішнього лікувального впливу на організм. Вода посилається до організму в різних режимах як рефлекторний зовнішній подразник. Тим самим успішно реалізує у своїй практиці ідеї Павлова про умовні рефлекси. Разом із Нобелівським лауреатом лікар-практик Камінський майже на 70 років випередив ідеї професора Киричинського, котрий у виданій 1959 року монографії «Рефлекторна фізіотерапія» описав непрямі шляхи впливу на хворий організм.

Так з під його пера загалом вийдуть наступні друковані праці: «Краткое описание домашнего употребления некоторых факторов естественного лечения» (1892); «Техника применения факторов естественного лечения (физиатрики) в домашнем их исполнении» (1892); «Друг здравия. Энциклопедия гигиены, физико-диетического (физиатрического) пользования» (1906)

Піонери гідропатії, професори Вінтерліц, Прісніц, Шрот одним із кращих підручників з водолікування вважали саме працю Камінського «Друг здравія».

В Україні відродженням наукової спадщини Камінського займалася Марія Кронік-Прокоф’єва, яка працюючи військовим хірургом наприкінці Другої світової війни у 1945 році, вперше почула ім’я Камінського під Кенігсбергом від німця, який назвав його «богом». Повернувшись до Києва після війни, Марія Кронік-Прокоф’єва присвятила все своє подальше життя пошукам інформації про Камінського і стала послідовницею його справи. Результатом її роботи стала книга «Вода животворяща: гігієнотерапія В.Б. Камінського», яка побачила світ в Києві у 2000 році.

Народний депутат України першого, п’ятого та шостого скликань Юрій Гнаткевич, людина далека від медицини, одного разу, скориставшись методикою Камінського при важкому захворюванні, відмовився від медикаментозного лікування та став прихильником природної медицини. Як знак великої подяки лікарю, він видав свою працю «А все так просто… (Роздуми колись безнадійно хворого пацієнта з нагоди 150-річчя з дня народження видатного українського лікаря В. Камінського)» та ініціював перевидання книги Камінського «Друг здравія» у 2006 році.

Маленькими кроками повертається пам’ять про Камінського і в нинішній час. В Бучі відродився кабінет лікування за методикою професора Камінського. Наукову спадщину розвиває лікар-фізіотерапевт Сергій Коломієць. На будинку колишньої водолікарні Камінського в Києві встановлено меморіальну таблицю. Таку ж встановлено на колишньому будинку Камінського в Бучі, одну з вулиць міста названо його іменем. Тут збереглася криниця Камінського, створено музей лікаря-ученого.

У 2021 році спільни старанннями нащадків Камінського, науковців та краєзнавців вийшла книга «Вітольд Камінський: той, хто залишив море й обрав кохання», авторами якої стали Тетяна Пельчарська — праправнучка Вітольда Камінського (по лінії доньки Елеонори Камінської, мешкає у Львові);); Анна Самборська — правнучка по лінії сина Вітольда, мешкає у США; Лариса Георгінова — науковиця, мешкає у США; Олена Плаксіна — ірпінська краєзнавиця. Книга ілюстрована унікальними архівними документами та фотографіями з родинних архівів.

«Я завжди пов’язувала минуле із сімейними альбомами. Я пам’ятаю фотографію двох прекрасних жінок, сестер мого діда, в одязі та з зачісками, як із п’єси Чехова. Я не знала їх імен; контакти з цією гілкою роду припинилися після Першої світової війни. Моя бабуся та мати вважали, що, живучи в Україні в часи терору та голоду, бувши поляками та «класовими ворогами», вони могли не пережити революції. Вже в наш час моя мама почала записувати спогади. Те, що вона пам’ятала, та те що розповідала їй мати, моя бабуся. Також працювала й з архівними документами, які збереглися у військовому архіві, де дізналася багато фактів з біографії свого батька Вітольда Вітольдовича Камінського, який був заарештований у Вільнюсі на початку Другої світової війни та зник безвісти в ГУЛАГу. Саме тоді й повернулися до питання про долю родини Камінських. Я долучилася до дослідження своєї матері Барбари Самборської…» — згадує правнучка лікаря Камінського Анна Самборська.

Його слава колись була величезною, а результати лікування — вражаючо дієвими. Та сьогодні про нього майже не згадують, крім локального рівня. Попри те, що його методика й досі лежить в основі процедур у багатьох сучасних SPA та водолікувальних центрах, ім’я автора цього підходу –зазвичай не називають. Вітольд Камінський. Той, хто залишив море й обрав кохання. А кохання подарувало крила і відкрило світу генія.  

Олена КОЦЕРУБА

Матеріал створено за підтримки Polpharma у межах проєкту «Пам’ять, що єднає: лікарі польського походження в історії Києва», який відкриває імена та маловідомі сторінки спільної медичної спадщини України та Польщі.

Polpharma – найбільший виробник ліків у Польщі з понад 90-річною історією. Уже понад 20 років компанія працює в Україні, маючи портфель із понад 600 рецептурних і нерецептурних препаратів – зокрема для лікування кардіологічних, неврологічних та офтальмологічних захворювань.