За результатами участі в ІІ майстернях польсько-українського примирення y волинському Замлиннi

За результатами участі в ІІ майстернях польсько-українського примирення y волинському Замлиннi. Насичені доповідями, дискусіями, дружнім спілкуванням та спільною працею з впорядкування поховань поляків і українців дні. Про це повідомляє Upmp.news з посиланням на блог експерта Центру політичних студій «Доктрина» у сфері українсько-польських відносин та проблем безпеки, аналітика, публіциста, блогера, учасника експертних досліджень і круглих столів з протидії гібридній агресії РФ Анатолія Курносова.

Для того, щоб піднімати і обговорювати складні теми, пов’язані з протистоянням наших народів у минулому, потрібна громадянська позиція, зваженість та навіть певна сміливість. Адже саме ті люди, які беруться за такі справи, найчастіше і підпадають під обопільну критику, звинувачення від тих, хто й досі перебуває по різних сторонах барикад.

Дуже потрібна довіра. Довіра один до одного, українця до поляка, щоб не боятися вислухати все що болить іншому і висловити що болить тобі.

Так, у випадку Польщі та України ми досі маємо незагоєні рани. Так, ми, повинні визнати, що ця проблема досі існує. Говорити про це і визнавати гірке нелегко.

Проте саме тишу і використовує ворог, замість нас заповнюючи інформаційний простір, який не терпить порожнечі. Тому розмовляти на цю тему не лише потрібно, а й необхідно.

І якщо ми, українці і поляки, відчуваємо острах, небажання вести такий діалог, а тим більше не довіряємо своєму партнеру, союзнику, другу – це вже означає, що когнітивна війна проти нас, проти України і Польщі, боротьба за нашу свідомість з боку московитів досягає в цьому певного успіху.

Для Росії однією з головних цілей на полі бою дезінформації є вкотре посіяти якомога сильніший розкол між нашими країнами.

І я вважаю вкрай важливим таку дипломатію на рівні громадських організацій, експертних майданчиків, просто звичайних людей. Кожен з нас може докластися, зробити свій внесок.

Перефразовуючи Шарля де Голля, можна сказати, що історія в тій частині, яка суттєво впливає на сучасні відносини, є надто серйозною справою, щоб довіряти її виключно історикам.

Неоціненним є постійний діалог на рівні активних членів суспільства, громадських ініціатив, мозкових центрів, на рівні простих людських відносин, який супроводжується щирими жестами та усуває недовіру на рівні емоцій, формуючи нову колективну свідомість.

Інакше, як наголошував Вінстон Черчилль, «затіявши суперечку сьогодення з минулим, ми виявимо, що втратили майбутнє».