Війна – тероризм, ХХІ століття
Попри те, що тероризм існує давно, у ХХІ ст. це явище стало ключовим елементом геополітики. Про це повідомляє Upmp.news.
11 вересня 2001 року багатьма аналітиками вважається днем, коли настав новий світовий порядок. Раніше багатьма оптимістами (переважно у розвинених країнах «золотого мільярда») популярною була теза, про те, що у 1989–1991 роках – періоді руйнування залізної завіси, настає кінець історії. Тобто історія людства як боротьба двох систем завершується. І надалі триватиме шлях простого поступального прогресу.
Проте позаісторична ера протривала лише одне десятиліття. І у перший рік нового тисячоліття відбулися наймасштабніші за людську історію терористичні акти. Терористи-смертники знищили вежі-близнюки – будівлі світового торговельного центру. Вони були символом капіталізму, який у світі уособлюють США. Також було нанесено удар по іншому символу їх могутності – будівлі міністерства оборони, яку через її форму ще називають Пентагоном.
З цього моменту розвинені країни світу почали вести нове літочислення історії. У світі настала ера «боротьби з тероризмом». Президент США Джордж Буш тоді заявив у конгресі «хто не з нами – той проти нас». Цим надавши, послання усім країнам світу. Ви повинні визначитися з ким ви – з цивілізацією чи з новітніми варварами, які прагнуть повернути світ до Середньовіччя.
Пересічні українці із жахом дивилися на кадри терактів 11 вересня. Але сприймали їх як щось страшне, проте дуже далеке і те, що не дуже стосується нас особисто. Ми сумуємо і висловлюємо співчуття усім людям, які постраждали від цих терактів, але українці не хотіли відносити себе до політичної спільноти борців з тероризмом, прагнули не створювати собі лишніх проблем.
Однак тодішнє керівництво України вирішило увійти до коаліції держав, які допомогли вести боротьбу зі світовим тероризмом. Якщо в Афганістані операцію проводило НАТО, то в Іраку через бойкот Німеччини та Франції, які у цьому конфлікті підтримали Росію(!), найпотужнішій державі світу знадобилася підтримка України. Про мотиви, які спонукали тодішнє українське керівництво ввести війська в Ірак можна написати не одну статтю і все питання залишиться відкритим. Точно можна стверджувати лише те, що таким чином Україна показала, що готова бути союзником у боротьбі із терором.
Проте суспільна думка все ж не змінилася, тому новообраний президент Ющенко, якого усю виборчу кампанію звинувачували у тому, що він «маріонетка» американців, вивів війська з Іраку. Все ж наші воїни отримали необхідний досвід.
Україна продовжувала бути активним учасником миротворчих місій ООН. Наші силовики були присутні у Косово, Ліберії, Сьєрра-Леоне, Кот-д’Івуарі та інших країнах. Більшість з них завершилася без втрат серед особового складу наших військових. Там вони набралися не лише бойового досвіду, а й досвіду чесного заробляння коштів, своїм професіоналізмом та знанням справи, чого наша держава так і не змогла забезпечити у боротьбі зі внутрішньою організованою злочинністю, яка була аж ніяк не безпечнішою, ніж військова місія.
Але найважливіше, чого так і не змогла зрозуміти більшість українців, це просте дворове правило: якщо ти не береш участі у захисті когось, то ніхто не захистить тебе. Так для України справді чужа тема ісламських фундаменталістів, проте для багатьох чужою також є тема амбіцій Росії відродити справу Третього Риму.
У 2014 році відбулися події, які теж претендують на початок відліку нової історичної ери. У Європі вперше після ІІ Світової війни відбулася анексія чужих територій. Держава-агресор почала вести новий тип війни – гібридну, у якій тероризм один з основних елементів.
Теракт у Харкові, злочинний обстріл Маріуполя, підриви автомобілів у Києві та Маріуполі, провокація вогню ЗСУ обстрілами із житлових кварталів – це далеко не повний перелік дій, які підпадають під трактування терактів. Тепер Україна опинилася на передовій боротьби із державним тероризмом. І тепер стоїть питання чому міщани з умовних Португалії, Австрії, Бельгії, Нідерландів повинні перейматися проблемами України. Чому вони повинні платити зі своїх гаманців за антиросійські санкції та відправляти своїх миротворців на лінію зіткнення?
На щастя, Україна не стояла осторонь боротьби із тероризмом, коли нас це не стосувалося і зараз ми пожинаємо плоди своїх дій та отримуємо підтримку. Залишається відповісти лише на одне питання: можливо варто було більш активно включатися у боротьбу раніше?