«Дар життя» під час великої війни: як V Жіночий молитовний сніданок зібрав жінок, які тримають країну

13 грудня 2025 року, за десять днів до Різдва, у київському готелі «Національний» зібралися понад сто жінок з різних регіонів України.
V Всеукраїнський жіночий молитовний сніданок під гаслом «#ДАР_ЖИТТЯ» став місцем, де про війну говорили мовою молитви, реальних історій і дуже особистого болю.

Хто зібрався в одному просторі

В одному просторі опинилися жінки, які зазвичай живуть у зовсім різних світах:

• матері й дружини військових;
• волонтерки та лідерки громад;
• представниці різних християнських конфесій;
• політикині, дипломатки, діячки культури.

Організатором виступив Міжнародний жіночий рух «За сімейні цінності». Уже кілька років він розвиває формат жіночих молитовних сніданків як майданчик, де можна говорити про сім’ю, війну й віру не з трибуни, а «по-людськи» – за ранковою кавою, але про максимально серйозні речі.

Цьогорічний сніданок став ще й кроком до реальної інклюзивності: для учасниць із порушеннями слуху забезпечили сурдопереклад. Це не декоративна «опція», а чіткий сигнал: у цій війні важливий кожен голос і кожна молитва.

Про що молилися: від полону до сімейних криз

Молитва цього дня була дуже конкретною. Зі сцени та з залу лунали прохання:

• за українських військовополонених і насильно депортованих цивільних;
• за родини загиблих, особливо матерів, які втратили дітей;
• за ветеранів, що повертаються додому й намагаються зібрати своє життя заново;
• за внутрішнє зцілення й примирення в сім’ях;
• за справедливий, а не «будь-який» мир, і за партнерів України у світі.

Ідея «дару життя» тут звучала не як абстрактний образ, а як питання виживання: як зберегти людяність, шлюб, стосунки з дітьми, коли війна триває третій рік, а в кожній новині – ще один обстріл чи черговий «двісті».

Окремим блоком організатори представили ініціативу «Ти не самотня» – програму підтримки для жінок, які під час цієї війни втратили єдину дитину. Для них у залі – особлива тиша.
У країні, де статистика втрат уже перевищила десятки тисяч, ця ініціатива нагадує: за кожною цифрою стоїть мати, якій потрібні не тільки офіційне вшанування, а й жива спільнота поруч.

Фотовиставка «ВОНА»: дружини загиблих як обличчя втрат

Цьогоріч простір сніданку доповнила Обухівська фотовиставка «ВОНА. Його світ. Його тил. Його ніжність». На сніданку показали частину цього проєкту – фотопортрети дружин загиблих військових Обухівської громади.

На цих світлинах – не абстрактний «тил», а конкретні жінки, які втратили чоловіків на війні.
Проєкт народився в Обухові як спосіб:

• побачити тих, хто залишається після похоронів і траурних стрічок;
• визнати, що їхня боротьба триває щодня – у самотніх кухнях, розмовах із дітьми, нескінченних чергах у військкоматах і судах;
• прямо сказати: їхній біль – не «особиста історія», а частина ціни, яку за свободу платить уся країна.

Те, що «ВОНА» вийшла за межі Обухова й була представлена на всеукраїнському жіночому молитовному сніданку, робить цю історію ширшою: локальна ініціатива перетворюється на елемент національної пам’яті.

Молитва Оксани Герасимчук: коли війна входить у дім

Одним із емоційних центрів зустрічі стала молитва Оксани Герасимчук – жінки з Обухівської громади, яка багато працює з родинами військових і має власний досвід життя у війні. Разом з іншою представницею Обухова вона презентувала фотопроєкт «ВОНА», а потім прочитала молитву за збереження сім’ї під час війни.

Вона говорила не про «ідеальну християнську сім’ю», а про реальність, у якій живе більшість присутніх:

• коли чоловік на фронті або вже не повернеться;
• коли діти засинають під звуки тривог;
• коли у стосунках більше втоми й мовчання, ніж сил говорити.

Вона просила Бога зберегти українські сім’ї там, де війна вже не має «дня Х», коли все закінчиться.
Просила захистити подружжя від розпаду під тиском втрат, боргів, довгих розлук і ПТСР. Дати чоловікам і жінкам витримку не зриватися одне на одному, коли здається, що сил уже немає, і допомогти дітям бачити в батьках не лише втому й тривогу, а й любов, яка тримає їхній дім.

У цій молитві прозвучало те, що рідко звучить в офіційних промовах: війна руйнує не лише будинки й тіла, а й стосунки. І якщо суспільство не подбає про сім’ю, «дар життя» перетвориться на порожні слова.

Навіщо все це Україні сьогодні

Станом на 23 грудня 2025 року цей сніданок – одна з небагатьох публічних подій, де війна проговорюється саме з жіночої перспективи: через досвід дружин, матерів, волонтерок, через травму сім’ї й надію, яка тримається на щоденних, але важливих дрібницях.

V Всеукраїнський жіночий молитовний сніданок «#ДАР_ЖИТТЯ» важливий не тим, що там були відомі імена й дипломатичні титули. Він важливий тим, що:

• поєднує локальні ініціативи з національним виміром (як у випадку з фотовиставкою «ВОНА»);
• дає голос тим, хто зазвичай мовчить – дружинам загиблих, матерям єдиних синів, жінкам, чиї сім’ї тріщать по швах від війни;
• перекладає великі слова на людську мову: «мир», «життя», «сім’я» тут наповнені дуже конкретним змістом і конкретними обличчями.

Дар життя під час війни – це не про наївний оптимізм. Це про рішення зберігати людей і стосунки, навіть коли все навколо працює на руйнування.
V Жіночий молитовний сніданок і фотовиставка «ВОНА» показують: українські жінки не лише чекають новин із фронту. Вони вже зараз творять ту країну, в яку буде куди повернутися – і тим, хто вижив, і пам’яті про тих, хто віддав життя.

#ДАР_ЖИТТЯ #ЖіночийМолитовнийСніданок #ЖінкиВійни #УкраїнськіЖінки #ВОНА_фотовиставка #ПамятьГероїв #ПідтримкаСімейВійни #ТиНеСамотня #МолитваЗаУкраїну #СилаСпільноти