… І ТИМ, ЩО У ГРОБАХ, ЖИТТЯ ДАРУВАВ
Яким би далеким від нас, в різному значенні, не здавалося воскресіння Христа, насправді воно має дуже буденний і практичний сенс.
У людини є один такий бік, яким їй нікуди притулитись у цьому світі. У неї є ноги, щоб ходити по світу, є руки, щоб робити щось в цьому світі, є голова, щоб думати і це вже на межі, а є душа, яка заставляє людину шукати істини, ближнього і любові.
Ніхто не живе так, ніби все твоє життя має тільки те значення, яке ти можеш залишити у туалеті. Ніхто так не зможе жити, це вбиває. Скоро ти перестанеш розуміти навіщо тобі прокидатись зранку і напрягатись. Кожна людина шукає значимості. Хоче бути цінною. І не так, щоб граючись, але всерйоз. Люди готові тратитись на значимість неймовірно, починаючи із брендових дорогих речей і аж до смерті, коли люди готові віддавати своє життя за цінності.
Перед лицем смерті всі тимчасові значення дуже швидко обезцінюються, а людині хочеться грати так, щоб виграти у самої смерті, щоб смерть не могла помножити її на нуль. І людям не треба спеціально це розуміти і формулювати, це на рівні відчуттів. Це як ти береш щось тепле, коли змерз і воно тебе просто гріє, або вдихаєш аромат квітучої весни. Тобі не треба це спеціально продумовувати, ти просто відчуваєш, що це правильно, воно дає тобі сили жити.
І скільки б людям не казали про те, які попи жлоби і на чому вони їздять, як гризуться між собою, люди все рівно йдуть в храми. В передпасхальні дні і на Пасху в храмах було дуже багато людей. Люди готові швидко все це пробачати і забувати, бо в церкву вони йдуть не за скандалами, а за вічністю. Їм треба Христос, бо якоюсь частиною себе їм нікуди й податись, як тільки до Бога.
Воскресіння Христа, це так обнадійливо. Це все ставить на свої місця – перемога істини над несправедливістю, перемога любові над жорстокістю, добра над злом… і таки так, ми не в нікуди, ми таки про щось.
Христос Воскрес!