ІІІ Міжнародна польсько-українська літня школа в м.Ніжин

НІЖИНСЬКІ РЕФЛЕКСІЇ.

Початок серпня я розпочав зі знайомства з славним містом Ніжин Чернігівської області, де 2 серпня в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя відбулось урочисте відкриття ІІІ Міжнародної літньої школи «Виклики для сучасної демократії: український та польський досвід децентралізації очима молоді».

Даний захід відбувся в рамках українсько-польських обмінів молоддю при Міністерстві молоді та спорту України та під почесним патронатом Посольства Республіки Польща в Києві за участі студентів двох країн. Делегацію представників Посольства Польщі в Києві на заходах в Ніжині очолював заступник Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Польща в Україні Міхал Гієронь (Michał Giregoń), з якими також прибули представники видання «Dziennik Kijowski».

Ось як 2 серпня, в день відкриття, описав подію і основні завдання літньої школи один з основних місцевих інтернет порталів www.mynizyn.com: «15 студентів з Республіки Польща і 15 студентів з України до 9 серпня відвідають різноманітні інтерактивні лекції, пізнавальні екскурсії, воркшопи, тренінги. Все для того аби обмінятися досвідом з децентралізації і навчитись новому. Реформа децентралізації в Україні — це комплекс змін до існуючого законодавства, основною метою якого є передача значних повноважень та бюджетів від державних органів органам місцевого самоврядування. Україна переживає зараз нелегкі часи, і як зауважили почесні гості, поляки і українці мають тісно співпрацювати і триматися разом. Налагодження українсько-польського діалогу в сфері освіти, науки та культури є важливим засобом подолання негативних явищ у відносинах між Україною та Республікою Польща, що є результатом ідеологічних маніпуляцій з боку певних політичних сил довкола спільного минулого обох народів. Зважаючи на це, співпраця Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя з Асоціацією ініціатив молоді Олькуша «Simo» та Педагогічним університетом імені Комісії Національної Освіти в Кракові вже понад три роки спрямована на освітню та наукову роботу зі студентами України та Польщі у напрямку розвитку євроінтеграційних та демократичних студій. Вибір проблематики невипадковий, адже і Республіка Польща, і Україна – це держави з глибоким демократичним корінням та чіткою проєвропейською орієнтацією.Успіх країни зараз і в майбутньому залежить від освідченності молоді, від незаангажованих поглядів і прагнення до розвитку.Тож бажаємо успіхів учасникам ІІІ Міжнародної літньої школи! Майбутнє за молоддю!»

Я щиро вдячний організаторам за можливість виступити перед присутніми слухачами з першою лекцію цьогорічної літньої школи в Ніжині, тему якої ми з колегами визначили, як: «Роль органів місцевого cамоврядування в розвитку українсько-польського економічного партнерства».

Відразу обумовлюсь, що в даному матеріалі , я особливо не торкатимусь піднятих під час моєї лекції в Ніжині економічних та інших питань. Сьогодні дещо не про це…
Участь в в роботі цьогорічної Міжнародної польсько-української школи в Ніжині для мене особисто особливо почесна, важлива і символічна з кількох спеціальних причини.
Відомо, що Ніжинський університет – один із найстарших вітчизняних навчальних закладів – осередок освіти і культури Лівобережної України.

А якщо говорити про історію та сьогодення польсько-українських відносин то вони, на мою думку, добре знайомі і достатньо актуальні в основному для мешканців Західної України. Що ж стосується інших регіонів, особливо Лівобережної України, то про минуле,сьогодення і майбутнє польсько-українських відносин тут можна почути не так вже часто і масово. Ось чому відоме гасло колишнього Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка про те, що «В Україні повинно бути більше Польщі» я вважаю особливо актуальним для Лівобережжя. З цією метою особисто я всіляко вітаю, підтримаю і стараюсь реалізовувати різноманітні ініціативи і проекти щодо польсько-українського співробітництва, причому не тільки в економічних питаннях, на Лівому березі Дніпра. Адже як би сьогодні не поділялись українці в оцінці внутрішньої ситуації в нашій державі, як би ми не сперечались і сварились щодо результатів останніх виборів, тощо – більшість наших співгромадян, як стверджують дані актуальних соціологічних опитувань, свідомо чи не свідомо, сьогодні однозначно підтримують євро інтеграційний напрямок розвитку України.

Однак при цьому багатьом нашим співвітчизникам, на мою думку, бракує політичної і державної зрілості, обізнаності та розуміння суті європейських правил і цінностей, процесів які відбуваються і викликів, які перед нами стоять. Є проблеми з надлишком політичних ілюзій та наївності та браком державницької української само ідентифікації.

Тому досвід Польщі, як позитивний так і негативний, а також співпраця з нею для нас особливо важливі і актуальні. Адже історично Європа завжди приходила в Україну в «польському контуші». Дуже важливо пам’ятати і те, що в умовах гібридної (наразі) агресії Росії і безпекових викликів з її сторони, попри всі «історичні розбіжності», саме сьогоднішня Польща є нашим одним з найбільш послідовних і надійних союзників в важкому і багаторічному протистоянні з Росією. Прикладів багато, згадаю хоча б про те, що Польща після США і Канади, є одним з найбільших партнерів України в питаннях військово-технічної та оборонної співпраці, а в питаннях будівництва Nord Stream 2, який безпосередньо загрожує енергетичній і іншій безпеці та економічним інтересам України, Польща послідовно займає проукраїнську позицію. Показовою є позиція Польщі в оцінці відомих подій в Європарламенті, щодо рішення про повернення делегації Російської Федерації.
Особливий символізм я також бачу в тому, що польсько-українська літня школа і зустріч молоді ініційовані і проводяться саме в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя – одному з найстаріших навчальних закладів в Україні, відомому далеко за межами країни своїми освітніми, науковими і культурними традиціями.

При цьому особливо хочу відзначити, що цей заклад заснований у далекому 1805 р. на кошти братів Олександра та Іллі Безбородьків, як Гімназія вищих наук зі статусом вищого навчального закладу університетського типу. А діяльність і історія родини Безбородьків це особливий приклад для ілюстрації участі і впливу українських еліт на розбудову і зміцнення Російської імперії та відповідної імперської політики, а також приклад українських шляхетських родів, які зіграли фатальну роль в історії Польщі.
Олександр Андріійович Безбородько (1747- 1799) — український та російський державний діяч козацько-старшинського походження. Полковник Ніжинського та Київського козацьких полків Війська Запорозького, Член Російської Академії, почесний член Академії Мистецтв, імперський сенатор, світліший князь Російської імперії, канцлер уряду періоду російської імператриці Катерини II, мав значний вплив на імператора Павла І.

Олександр Безбородько народився 14 березня 1747 року в Глухові в родині генерального писаря Андрія Безбородька. Щодо походження роду існувала родинна легенда. Нібито за часів Богдана Хмельницького шляхтичу Дем’яну Ксенжницькому, який воював на боці козаків, в бою відрубали підборіддя, з того часу його нащадки й почали зватися Безбородьками.
Саме Олександр Безбородько блискуче організував і виконав для Росії першу Анексію Криму. 8 квітня 1783 р. вийшов маніфест про приєднання Криму, написаний Безбородьком. Ця успішна зовнішньополітична оборудка спонукала імператрицю Катерину ІІ нагородити Безбородька титулом графа.
Після цього та інших дипломатичних тріумфів Олександр Безбородько в числі іншого займався польськими справами.

В цей період Росія намагалась перешкодити реформам в Польщі.

В 1791 р. Олександр Безбородько підготував виступ польської шляхетської опозиції проти реформаторів. Натхненні і підтримані Безбородьком польські опозиціонери створили так звану «Тарговіцку конфедерацію» і офіційно попросили допомоги у Росії.В січні 1793 р., за активної участі Безбородька, Росія підписує конвенцію з Пруссією про поділ польських земель.

Після визвольного повстання під проводом Тадеуша Костюшко Безбородько вважає, що тепер слід окупувати та анексувати Польщу. Він пише твір «Оголошення про причини війни з Польщею», де стверджує, що поляки з 1788 р. ворожі до Росії та наносять образу гідністі її величністі. В підсумку за свої труди на польському фронті Олександр Безбородько отримав 50 тис. рублів, 10 тис. рублів пожиттєвої пенсії в рік та майже 5 тис. кріпосних в Брацлавській губернії.

Всім зацікавлений взнати більше про життя і діяльність Олександра Безбородька рекомендую ознайомитись з цікавою, хоча, як на мене, дискусійною та контрверсійною точкою зору доктора славістики п. Марко Роберта Стеха :
http://www.ndu.edu.ua/…/novini-un…/item/2151-nash-bezborodko

Така от доля, вчинки та історія лівобережного українця на службі Російської імперії…
Ми, як українці в останні роки не дуже то і полюбляємо згадувати про свій добровільний внесок в розбудову Росії і зміцнення російського імперіалізму, а надаремно. Історію треба пам’ятати і знати, щоб не повторювати помилок минулого в сьогоденні і майбутньому.

Такі історичні приклади це «екзистенційний» урок не тільки для українців, але і для поляків. Адже програш європейського «українства», зміцнена українськими елітами і ресурсами імперська Росія, це пряма загроза не тільки для незалежних польської і української держав, але і для стабільності і мирного майбутнього всієї Європи. А виключно «Галичанський» (західно-український) погляд, фокус і концепт на історію України та розвиток польсько-українських відносин, який домінував в останні роки, з моєї точки зори не достатньо всесторонньо відображає нашу спільну історію і не дає гармонійно розвивати спільне польсько-українське європейське майбутнє.
Ще одна символічна та знакова для польсько-українського партнерства постать, доля і пам’ять про яку пов’язана з славним містом Ніжин це Павло Шандрук (1889-1979), який сам неодноразово декларував і пишався тим, що в 1911 році закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородько.

Буквально на днях українські медіа та інтернет ресурси облетіла новина, ініційована «новоявленим» мажоритарним депутатом від партії «Слуга народу» з міста Дніпро Максом Бужанським, про, нажаль, вже практично реалізоване рішення Міністра оборони України по заяві «Зе» депутата Бужанського провести службове розслідування Міноборони України щодо участі Львівського гарнізону в урочистому перепохованні воїнів дивізії «Галичина» – військового підрозділу який підпорядковувався згаданому вище Павлу Шандруку. Сам по собі факт ініціювання представником нової в Україні владної більшості такого розслідування, на мою думку, дуже симптоматичний і тривожний. Але сьогодні не про це, а новообраному депутату від «Слуги народу» Бужанському перед тим, як ініціювати подібні розслідування, можна порекомендувати, як мінімум, ознайомитись з пактом Рібентроп-Молотов, проглянути відео про спільний парад німецьких та радянських військ 23.09.1939 року в Бресті, поцікавитись репресіями НКВС після вересня 1939 року в Західній Україні та інших регіонах підступно окупованої радянськими військами території Другої Речі Посполитої, почитати про «Катинський злочин», ознайомитись з фактичними рішеннями «Нюрнберзького процесу», тощо.. і взагалі розібратись і усвідомити суть та практичні наслідки своєї ініціативи в т.ч. для сприйняття політичної сили, яку він представляє на Західній Україні. Зацікавлені можуть більш детально прочитати про цю історію за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/lviv-dyviziya…/30099684.html…
Та повернемося до Ніжинських рефлексій… Павло Шандрук ( 1889-1979) знаний учасник українських визвольних змагань початку минулого століття, захищаючи Україну воював з більшовиками і військами Денікіна. Після підписання військово-політичного союзу Польщі та УНР приймав активну участь у спільному поході і визволенні Києва від більшовиків.

В результаті політично-військової поразки Петлюри і підписаного більшовиками з Польщею Ризького договору Шандрук був інтернований в польському Каліші. Після звільнення отримав польську військову освіту і звання майора польського війська. З початку Другої Світової Війни командував збірною бригадою Польського війська, потрапив до німецької неволі, за боротьбу з гітлерівськими військами удостоєний високої польської нагороди – Ордену Військової Доброчесності (Virtuti Military) V ступені.

В контексті актуальних подій пов’язаних з перепохованнями у Львові вояків «Галичини», а також як приклад польсько-українського партнерства слід згадати, що саме завдяки проханням Павла Шандрука до польського генерала Андерса, останній настояв на тому, щоб Західні Союзники визнали вояків Української національної армії (УНА) до складу якої входили і вояки «Галичини», громадянами Другої Речі Посполитої і відмовили Сталіну в їх передачі СРСР.

При цьому, генерал Андерс пішов на такий благородний крок, попри всі конфлікти і криваві події польсько-українських відносин цих років. Думаю, що не треба пояснювати, яка б доля очікувала українських вояків, якби не не прохання Павла Шандрука і авторитене втручання польського Генерала Андерса, що перешкодило «черговій історичній» спробі Старого Заходу задовольнити «чергові» забаганки і ультиматуми Кремля.

Нажаль в Україні не часто згадують про цей приклад реального польсько-українського партнерства і підтримки в критичних ситуаціях, коли інші, так як би дружні країни, не дуже то поспішають проявити практичну солідарність з українцями в складних і конфліктних обставинах. До речі на окрему розмову і згадку в контексті вищеописаної історії заслуговує постать дружини генерала Андерса – шановної Пані Ренати Андерс, в дівоцтві Ірини Яросевич, зірки польської міжвоєнної естради і кіно, капітана польської армії, українки за походженням.

А щодо кривавих, складних і трагічних подій спільного минулого, то мені дуже імпонують процитовані в кінці останньої книги відомого українського знавця польсько-українських відносин, професора Львівського національного університету імені Івана Франка Богдана Гудя «З історії етносоціальних конфліктів..» слова морального авторитета сучасності, Великого Поляка – папи Івана Павла ІІ: «Нове тисячоріччя (…) вимагає, щоб українці та поляки не залишались в’язнями сумних спогадів свого минулого, а, переосмислюючи з новим духом минулі події, подивились одні на одних поглядом поєднання, зобов’язуючись будувати краще майбутнє для всіх. Як Бог простив нам у Христі, так і віруючі повинні вміти взаємно прощати отримані кривди і просити прощення за власні прогрішення, щоб внести свій вклад для побудови світу, який би шанував життя, справедливість, злагоду і мир (…). Не існує справедливості без прощення, а співпраця без взаємної відвертості була б непевною».
Але годі вже про історію… Хоча вона, чого вже кривити душею, сьогодні надзвичайно важлива для сучасної ідеології і актуальних відносин Польщі та України зокрема в сфері економічної співпраці.
Варто також згадати, що під час поїздки в Ніжин, я, разом з офіційною польською делегацією, мав можливість зустрітись з керівництвом місцевої влади та обговорити питання пов’язані з розвитком співпраці місцевих підприємств та організацій,органів місцевого самоврядування з польськими партнерами.

Зокрема мова йшла про підтримку експорту місцевого бізнесу до Польщі, залучення польських партнерів до реалізації проектів в сфері агропромислового комплексу, комунального господарства та енергоефективності в Ніжинському районі, тощо.
Тема окремої розповіді – мої незабутні та несподівані враження від знайомства із: експозицією та творами мистецтва, які зберігаються в музеях Ніжинського університету, невідомими мені раніше інформацією про Миколу Гоголя, Ніжинську Пошту, історією в тому числі економічною грецької, єврейської та ассірійської общин Ніжина.
Ну і звичайно незабутні історії про Ніжинські Огірки і вплив імператорського «держзамовлення» на їх комерційну долю:)))
На завершення хотів би ще раз подякувати організаторам цьогорічної ІІІ Міжнародної літньої польсько-української школи і особливо Максиму Потапенку та Юлії Кузьменко за запрошення взяти участь в її проведенні, виявлену гостинність і підтримку…
До нових зустрічей !
Олег ДУБІШ!!!