КАНОНІЧНІСТЬ
Канонічність – саме те слово, яким лаконічно можна виразити життя православних українців за роки незалежності.
За канонічність, канонічністю і через канонічність сперечались, бились, обманювали, лукавили, принижували, ображали, проклинали тощо. І так от 30 років уже. Кажуть, що воно того варте.
Попри те, що канонічність стоїть в центрі церковного протистояння і постійного конфлікту, це не породило живого інтересу до предмету. Не з’явилось серйозних досліджень, каноністів, відповідних дискусій тощо. Показово.
Церковний люд навчився просто повторювати це слово, а що за ним стоїть і яке воно має значення, це вже особливо нікого не хвилювало. З таким успіхом це могло бути будь-яке інше слово, якась таталуна, яке б позначало умовного Філарета і умовного Онуфрія.
Весь цей конфлікт, як і всякий напевно релігійний конфлікт, виснажив не тільки Церкву, але й сильно негативно позначився на суспільстві. Скільки часу, сил, наснаги, грошей, знайомств, які могли бути потрачені на соціальне служіння і проповідь, були розходувані на цей конфлікт. Скільки святих слів пущено по вітру, скільки зранених душ, страху і болі, одному Богу вже відомо. Ця проблема певним чином спричинилася і до сьогоднішньої війни.
У такий визначальний для народу час Церква не знайшла в собі сили консолідувати суспільство. Ієрархи повчають політиків, щоб ті вирішували проблеми через примирення та домовленості, розумно, і разом з тим, продовжують непримиримо конфліктувати між собою. Суспільство об’єдналося саме по собі, чим проявило неабиякий потенціал до єднання, а Церкви тепер тільки намагаються пристати до цього громадянського об’єднання, кожна тільки зі свого боку.
Кажуть, що є Церква канонічна, що розуміється, як правильна, і неканонічна – не правильна.
Канонічність тут може розумітись у двох аспектах:
1. Церква живе за канонами;
2. Церква створена відповідно до канонів, правильно і по-Божому, так би мовити.
Все, начебто, просто і зрозуміло, але тут то і небезпека, бо якщо Ви відкриєте Книгу правил і спробуєте вчитатись, то знайдете, що:
1. Ніяка Церква не виконує всіх канонів. Це при тому, що немає канонів більш і менш пріоритетних. Є такі, що давно і звично вже ігноруються, інколи уже протирічать Церковній традиції, дуже залежать від інтерпретації тощо;
2. Не існує взагалі канонів, які б регулювали утворення окремих Помісних Церков, чому це кожного разу страшно конфліктна істрія.
То що, виходить, що немає канонічної Церкви взагалі? Страшно звучить для православного вуха. Ми тут потрапили в ловушку, де Церква для канонів, а не канони для Церкви. Ми все міряємо цією міфічною канонічністю, але ми ніколи не кажемо – євангельський чи неєвангельський, наприклад. Тобто мірилом істини у нас не євангельське слово, що було б більш логічно, а дисциплінарні норми, які були реакцією Церкви на певні чисто історичні і обумовлені своїм часом обставини, що десять раз уже помінялись відтоді. Не дивно, що воно не працює. Священика, для прикладу, може архієрей відсторонити від служіння за те, що той без його благословення від’їхав з парафії, бо є відповідні канони, а от коли патріарх благословляє на вбивство і загарбницьку війну, то нічого, бо канони про таке мовчать.
Канонічність, це роздутий міф, така собі чарівна палиця, якою можна лупити по голові всіх, хто з тобою не згідний, і при тому почувати себе дуже благочестивим.
Така проблема не може бути вирішена в українському православ’ї, хоч тут вона набула особливої актуальності. Це проблема загальноцерковна. Була, начебто, спроба приступитись до неї в 2016р на Криті, але через політичну ангажованість православним не вдалося зібратись навіть для спільних кави і фото.
Питання канонічністі не є абсолютною і нездоланною перепоною до єднання. По-перше, ця норма відносна, а по-друге, як показує церковна історія, випадки порушення канонічних норм можуть вирішуватись компромісно, бо таки канони для Церкви, а не навпаки.
Немає канонічних, богословських чи якихось інших церковних причин, щоб православні в Україні залишалися в цьому антагонізмі. Причини розділення тільки політичні. Можуть бути запитання, претензії, зауваження, але все це рішаємо при наявності доброї волі.
