Маленькі вогники великої війни: як «Рушничок» тримає свій фронт окопними свічками

У дитячому садку “Рушничок” в Обухові на Київщині звикли гріти маленькі долоньки й великі дитячі серця. З початком повномасштабної війни тут узялися гріти ще й окопи: уже третій рік поспіль колектив робить окопні свічки для військових і не зупиняється, бо там, на нулі, не буває вихідних.

Садок, що став волонтерським штабом

У мирний час «Рушничок» – затишний дитячий садок із ранковими зарядками, святами, виставками малюнків на стінах і гамірними коридорами. Після 24 лютого до цих звуків додалися зовсім інші: виття сирен, новини про обстріли, тривожні повідомлення з фронту.

У якийсь момент колектив поставив собі просте, але болісне запитання: що ми, звичайний садок в Обухові, можемо зробити для тих, хто нас захищає? Відповіддю стали окопні свічки – маленькі вогники, які в холодному бліндажі дають не лише тепло, а й відчуття, що в тилу про тебе пам’ятають.

Відтоді «Рушничок» живе ніби в двох вимірах. В одному – казки, заняття, дитячі свята. В іншому – бляшанки, картон, парафін, коробки для фронту. І ці два виміри не заважають одне одному, а доповнюють.

Як народилися окопні свічки й продовжилася естафета «Рушничка»

У пам’яті колективу є дата, яку тут не забудуть ніколи – 10 жовтня 2022 року.

Того дня в «Рушничку» вперше зібралися, щоб крутити окопні свічки, майже не знаючи, як це робити. На столах – бляшанки, смужки картону, каструлі з парафіном, роздруковані інструкції з інтернету й відчуття: «Ми робимо це вперше, але мусимо спробувати».

Саме того дня по Обухову пролунала одна з перших гучних масованих атак. Сирени різали повітря, телефони безперервно сповіщали про влучання, а десь між цими звуками народжувалася нова для садка реальність – реальність свічок для фронту.

Для нинішньої директорки закладу Наталії Голованенко ця дата має ще й особистий вимір – це день народження її молодшої доньки. У мирному житті він мав би бути про кульки, тортик і дитяче свято. В умовах війни став днем, коли родина і садок остаточно усвідомили: просто спостерігати за подіями більше неможливо – потрібно діяти.

Ідея окопних свічок, благодійних ярмарків і підтримки фронту народилася ще в перші місяці повномасштабного вторгнення, коли заклад очолювала Оксана Василівна Герасимчук. Разом із командою вона шукала спосіб перетворити тривогу й безсилля на конкретну допомогу: організувати збір бляшанок і картону, дізнатися, де взяти парафін, переконати батьків і колег, що навіть маленький садок може стати частиною великої справи.

Про Оксану Василівну, її життєвий шлях, проєкти та допомогу людям і військовим розповідає окреме інтерв’ю – передусім про неї як про жінку, яка не зламалася під ударами війни. У цій розмові є й частина про «Рушничок» — садок, що став важливою сторінкою її волонтерської історії, місцем окопних свічок, ярмарків та підтримки захисників.

Повний текст інтерв’ю можна прочитати тут:
«Любов породжує любов». Інтерв’ю з Оксаною Василівною Герасимчук – жінкою, яка не зламалася – U.P.M.P

Це інтерв’ю показує: історія «Рушничка» з його свічками та ярмарками – лише одна з граней ширшого шляху служіння, який Оксана продовжує і поза межами садка.

Коли Оксану Василівну запросили очолити терцентр, у «Рушничку» не починали все з чистого аркуша. Наталія Голованенко, яка й до того багато років працювала в закладі, добре знала і дітей, і батьків, і внутрішнє життя садка. Саме вона стала новою завідувачкою. Оксана залишилася поруч як кураторка, підтримуючи «Рушничок» у новому статусі.

Так естафета відповідальності відбулася всередині однієї команди: без різких поворотів, але з чітким розумінням – окопні свічки, ярмарки й підтримка фронту мають тривати. Поруч із Наталією – її заступниця, вихователь-методист Юлія Шпак. Разом вони стали організаційним центром усіх добрих справ «Рушничка» – від планування ярмарків до координації зборів і волонтерських акцій.

Їхній підхід простий:
«Ми не вигадуємо собі геройства. Просто робимо те, що вміємо, разом з усім колективом – доти, доки нашим захисникам потрібні ці маленькі вогники».

Ярмарки тепла: коли об’єднується весь садок

Окопна свічка виглядає просто, але за нею – багато праці та витрат. Найдорожчий компонент – парафін. Щоб не зупиняти роботу, «Рушничок» разом із батьками запустив щоквартальні благодійні ярмарки.

У ці дні садок перетворюється на справжній ярмарковий двір.

Усі – батьки, адміністрація, педагоги, працівники кухні й технічний персонал – об’єднуються заради спільної мети. Кожен докладає частинку свого серця: хтось готує страви, хтось пече, хтось допомагає накривати й оформлювати столи, хтось пакує продукцію та вироби, які з радістю віддають за донати. Усі зусилля спрямовані на одне – щоб свічки й допомога й надалі їхали на передову.

Кухня в «Рушничку» – це окремий маленький «фронт». Саме тут народжується більшість тієї смакоти, яку на ярмарках розбирають у перші ж хвилини:

домашні пиріжки та пироги,

вареники,

запашний узвар,

наваристий капусняк,

торти та різноманітна випічка,

інші страви, від яких пахне справжнім українським домом.

Паралельно педагоги разом із дітьми виготовляють листівки, маленькі сувеніри, декоративні свічки й тематичні вироби. Для дітей це не просто веселий «базарчик». Їм пояснюють: «Кошти з ярмарку підуть на свічки та допомогу нашим захисникам». І вони бачать, як їхні малюнки й саморобки перетворюються на парафін, бляшанки, коробки з позначкою «Для ЗСУ».

Саме Наталія Голованенко та Юлія Шпак координують цю енергію добра: оголошення, збори, списки, чергування, логістика – усе це залишається за кадром, але без цієї невидимої роботи не було б жодної партії свічок.

Одна трудівниця й ціла команда: історія Надії Дмитрівни

У кожній великій справі є людина, яка робить свою роботу тихо. У «Рушничку» це прибиральниця Надія Дмитрівна Кремінська. Формально в документах навпроти її прізвища – скромна посада. Насправді ж без неї не було б більшості окопних свічок.

Виготовлення свічок у «Рушничку» – справа спільна й добровільна: хто може, той долучається. Але є людина, яка тримає цю роботу на собі щодня. Надія Дмитрівна майстерно й вправно, фактично без вихідних, виготовляє свічки, з розумінням, що «у хлопців немає перепочинку – значить, і в нас його бути не може».

Її день легко уявити: після звичайної роботи прибиральниці – ще одна зміна. Банки, вирізаний картон, важкі шматки парафіну, каструлі, розігрітий віск і гарячі бляшанки. Кожна свічка проходить через її руки – рівно, акуратно, так, щоб не підвела на фронті.

У колективі про Надію Дмитрівну говорять як про трудівницю тилу. Вона не любить гучних слів і нагород. Її аргумент простий:
«Як я можу відпочивати, коли вони там не відпочивають?..»

Коли фронт знає тебе по імені

За час війни багато військових уже знають про «Рушничок» і його свічки. Спочатку їх передавали через волонтерів і знайомих. Згодом почали надходити прямі запити: бійці, почувши про свічки від побратимів, просили передати партію саме від обухівського садка.

Разом зі свічками в кожну коробку лягають дитячі малюнки та короткі листи: «Дякуємо, що нас захищаєте», «Повертайтеся живими», «Ми вас чекаємо». Для дорослих чоловіків у формі ці кривуваті рядки фломастером часто важать більше, ніж будь-які офіційні грамоти.

На світлинах, що повертаються до садка, – втомлені, але усміхнені обличчя. У руках – ті самі бляшанки зі свічками, які ще вчора стояли на столах «Рушничка», а поруч – коробки з позначкою «Обухів» і дитячими сердечками.

Коли колектив дивиться на ці фото, втома відступає. Бо кожна свічка, яка дісталася фронту, означає: їхня робота має сенс.

«Ми не маємо права зупинятися»

Ті, хто працює в «Рушничку», не ідеалізують свою роботу – вони чесно визнають: це важко.

Потрібно постійно шукати бляшанки, картон, парафін, організовувати ярмарки, тримати емоційний баланс у країні, яка живе між повітряними тривогами й повідомленнями про втрати. Робота в садку й без того забирає багато сил, а волонтерство фактично додає ще одну «зміну».

Але щоразу, коли з’являється думка «ми втомилися», звучить інша, сильніша: нашим воїнам ще важче. У них немає права сказати «я більше не можу», отже, і тил, який їх підтримує, не може просто скласти руки.

У «Рушничку» говорять про військових по-домашньому:
«Всі вони для нас рідні. За кожного болить душа. Це найменше, що ми можемо для них зробити зараз».

У цьому й головний сенс їхньої роботи: маленькі свічки як щоденний, упертий акт вдячності й любові. Не гучні гасла, не пафос, а тисячі рівненько залитих бляшанок, кожна з яких колись зігріє чиюсь холодну ніч.

Колектив «Рушничка» говорить про військових просто:
«Всі вони для нас рідні. За кожного болить душа. Це найменше, що ми можемо для них зробити зараз».

У цьому й головний сенс їхньої роботи: маленькі свічки як щоденний, упертий акт вдячності. Не гучні лозунги, а тисячі рівненько залитих баночок, кожна з яких колись зігріє чиюсь холодну ніч.

Як допомогти «Рушничку» тримати цей вогонь

Щоб окопні свічки й надалі їхали на фронт, потрібні дуже конкретні речі: парафін, бляшанки, картон. Частину витрат садок покриває завдяки щоквартальним ярмаркам та підтримці батьків. Але що більше свічок замовляють військові — то більше потрібно ресурсів.

Якщо ви хочете долучитися до цієї справи й допомогти «Рушничку» продовжувати виготовляти свічки для захисників, можете підтримати збір на парафін:

🔗 Банка Монобанк:
https://send.monobank.ua/jar/7R3tR5ZeFd

💳 Номер картки банки:
5375 4112 2394 4450

Кожна гривня тут стає парафіном, кожен шматок парафіну – свічкою, а кожна свічка – теплом для тих, хто нас захищає. Поки ці вогники горять, “Рушничок” триматиме свій фронт.