Маніпуляція національною пам’яттю у альтернативних Маршах, присвячених вшануванню жертв Волинської трагедії
У Польщі, на державному рівні, вшанування жертв Волинської трагедії, який організовує Інститут національної пам’яті відбувається 11 липня. Однак, радикальні польські, антиукраїнськи налаштовані сили, цьогоріч провели власні, альтернативні Марші пам’яті, присвячені польським жертвам українського геноциду, які відбулися у Варшаві та Кракові протягом 4 – 5 і 12 липня 2026 року, заздалегідь чи пізніше, аніж офіційні заходи пам’яті. У цих заходах взяли участь особи, які мають судимості за розпалювання міжнаціональної ворожнечі та визнані польськими судами винними. Організатори залучали їх задля «нагрівання градусу напруги» між двома народами під час вшанування пам’ятної дати.
Заходи, які організовували радикальні польські організації і політичні сили відбулися у Варшаві та Кракові із сильним інформаційним супроводом проросійських політиків і журналістів та антиукраїнською риторикою.
Варшавський Марш пам’яті
Варшавський Марш пам’яті відбувся 4 липня 2026 року. Захід організували дві польські радикальні організації: «Волинь пам’ятаємо» і «Завжди вірний – Тобі, Польще». Головним інструментом організації «Волинь пам’ятаємо» є надмірна радикалізація теми Волинської трагедії. Активісти цієї організації використовують власне гасло для розпалювання сучасної міжнаціональної ворожнечі. Вони виступають проти: допомоги Україні, перебування українських біженців у Польщі (називаючи це «українізацією Польщі») та будь-яке сприяння українцям. Організація тісно пов’язана із партією «Конфедерація польської корони» та польським медіа «Польська думка», відомих своїми антиукраїнськими радикальними висловлюваннями та заявами, що співпадають із тезами кремля.
Лідеркою організації «Волинь пам’ятаємо» є Катаржина Соколовська, визнана польським судом винною у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі між українцями і поляками. Вона систематично проводить різні заходи антиукраїнського характеру. Український центр протидії дезінформації включив К. Соколовську до списку осіб, які просувають наративи, «співзвучні з російською пропагандою». Згідно з даними польського журналістського розслідування FrontStory, у ті дні, коли світ дізнався про різанину в Бучі, акаунти К. Соколовської генерували 65% усього трафіку в польському X за темою «Волинь», ефективно відвертаючи увагу від актуальних воєнних злочинів Росії, що здається невипадковим.
Анонс вище згаданого Маршу здійснювали низка антиукраїнських інформаційних каналів, медіа, політичних сил, зокрема антиукраїнська політична партія «Конфедерація польської корони». Невипадковим російським слідом в діяльності цієї організації були її члени, зокрема, до 2021 року, у наглядовій раді перебував Марцін Жолковський, який свого часу підтримував відокремлення Донбасу від України та був водночас активним учасником організації «Польсько-російське братерство».
Інформаційним партнером заходу став онлайн-тижневик «Польська думка» – видання націонал-демократичного спрямування та геополітичного реалізму. Видання головні акценти зводить до польського національного інтересу, тому на його шпальтах, автори критикують ліберальну політику ЄС і глобалізацію. Тижневик займає скептичне ставлення до безумовної підтримки України під час війни, велику увагу приділяє польсько-українським суперечкам і тематиці «польських східних кресів».
Головний редактор тижневика сьогодні – Ян Енгельгард, журналістська діяльність якого має системний антиукраїнський і проросійський характер, про що неодноразово повідомляли польські ЗМІ. У 2025 році Я. Енгельгард перебував у офіційному списку осіб, які поширюють кремлівську пропаганду у Польщі.
До прикладу, один із гучних скандалів, пов’язаним із Яном Енгельгардом стала спроба легалізації та популяризації в Польщі ідей російського неофашиста й геополітика Олександра Дугіна. Тижневик «Польська думка» виступив офіційним видавцем книги О. Дугіна «Маніфест Великого Пробудження». Перекладачем цієї книги став Матеуш Піскорський – колишній лідер проросійської партії «Зміна», якого в Польщі звинувачують у шпигунстві на користь росії.
Провокаційна риторика та емоційні образи варшавського Маршу пам’яті
Під час варшавського Маршу пам’яті лунали гучні заяви, відверто антиукраїнського характеру з проросійськими наративами і шовіністичними нотами, щоб поглибити польсько-український конфлікт та сприяти міжнаціональній ворожнечі. Зокрема, Катаржина Соколовська виголосила сепаратистську і шовіністичну тезу: «Українці називають нас, поляків, окупантами і часто говорять, що Львів – це їхнє місто. І це неправда». Якось дивно чути такі заяви на вшануванні жертв Волинської трагедії. Цією тезою активно маніпулює кремль.
Подібні наративи, співзвучні з російською пропагандою, озвучив колишній співробітник Канцелярії президента Польщі, політолог Лєшик Сикульський. Він часто відвідував росію, де виступав публічно, тому його польські спецслужби називають проросійським симпатиком. У своїй промові він наголосив на тому, що Україна не є партнером Польщі і розкритикував зовнішню політику. Він зазначив, що пасивність польської влади спровокувала зухвалість київської влади, яка започаткувала «державний культ України».
Журналіст тижневика «Польська думка» Лукаш Ястжебський побудував свою промову на історичних паралелях, коли, згадавши про вбитих, на Волині, жінок та дітей, не забув, звичайно ж, і про сучасну Україну і небезпечного «бандеру». А ще він сказав, що українці часто називали поляків російськими тролям та агентами Путіна. Особливо цікавим у виступі професійного журналіста було те, що свою промову він не виголошував, а прочитав з листка, що вказує на те, що це не його власні думки. Ця ж теза на наступний день прозвучала у Кракові від депутата партії «Конфедерація польської корони».
Цікавим спостереженням є те, що увесь Марш пам’яті супроводжували чоловіки спортивної статури, які, на перший погляд, скидалися на співробітників правоохоронних органів, що забезпечують порядок під час заходу. Та, згодом, вияснилося, що це були спеціально найняті люди К. Соколовською, які б мали стежити за ходою. Зафіксовано кілька випадків, коли молодики із аудіогарнітурою вказували К. Соколовській про таймінг виступів і вона перервала доповідачку та дала команду рухатися учасникам ходи. В іншому випадку, ці дужі чоловіки забрали листок з промовою Лукаша Ястжебського, в окрему папку, що підтверджує здогадку про ретельно сплановані заяви доповідачів під час виступу.
Варшавський марш пам’яті був цікавим тим, що організатори не просто вирішили вшанувати жертв трагедії, а й також хотіли викликати бурхливі неприємні емоції громадськості, моделюючи криваві образи жертв, за допомогою перфоменсів і страшних унаочнень.
Краківський Марш пам’яті та радикальна риторика
Краківський Марш пам’яті відбувся 5 липня 2026 року. Організаторами «Малопольського волинського маршу» стали: антиукраїнська політична партія «Конфедерація польської корони», Громадське об’єднання «Камратська зграя Краківської Вовчиці» та громадський рух «Співвітчизники-товариші», який є краківським осередком, що сформувалося навколо праворадикалів: Войцеха Ольшанського та Марціна Осадовського. Це середовище відоме своїми: націоналістичною та антиукраїнською риторикою, критикою підтримки України Польщею; участю у вуличних акціях і маршах; тісною співпрацею з політичним середовищем радикальної партії «Конфедерація польської корони». Лідер цієї партії, євродепутат, Гжегож Браун, відомий відвертою проросійською і антиукраїнською діяльністю та симпатією до росії. На одному із заходів, Гжегож Браун привселюдно спалив український прапор.
Відомо, що у 2018 році, Г. Браун під час поїздки у росію ,зустрічався із Леонідом Свиридовим – журналістом агентства «Россия сегодня» (Sputnik), якого польська контррозвідка депортувала з Польщі та визнала persona non grata через підозру в шпигунстві на користь кремля. Наприкінці 2023 року, Гжегож Браун та інші депутати його партії написали офіційного листа міністру закордонних справ рф С. Лаврову, закликаючи до «нормалізації та деескалації» польсько-російських відносин.
Риторика цього заходу має не тільки антиукраїнський характер, а й більш радикальний у порівнянні з варшавським. Доповідачі неодноразово притягалися правоохоронними органами Польщі до відповідальності за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Зокрема, колишній священик, відомий громадський активіст Яцек Мендляр. Це колишній священик, засновник інформаційного ресурсу wPrawo.pl, який позиціонує себе як «незалежний журналіст», публіцист та кінодокументаліст, проте його діяльність зосереджена на пропаганді й радикалізації історичних тем. У 2022 році, суд, у Вроцлаві, засудив Я. Мендляра до громадських робіт за розпалювання міжнаціональної ворожнечі та образи на адресу євреїв і українців під час його виступів на Маршах Незалежності.
У 2024 році Я. Мендляр був засуджений до обмеження волі та штрафу за тривалу медійну кампанію цькування і погроз на адресу польських правозахисників. Польські спецслужби неодноразово проводили обшуки у квартирі Я. Мендляра, у Вроцлаві, вилучаючи комп’ютери та носії інформації в межах розслідувань справ про заклики до насильства за національною ознакою. Активіст із 2019 року провів дев’яносто інтерв’ю зі свідками подій на Волині. Ці інтерв’ю стали основою його фільму «Сусіди – останні свідки українських вбивств поляків», який з’явився на одній з найбільших у світі кіноплатформ – Амазон одинадцятьма мовами.
Яцек Мендляр, під час свого виступу, використовував маніпулятивну антиукраїнську риторику, зазначаючи: «Ми тут для того, щоб говорити устами тих поляків, які були вбиті їхніми українськими сусідами. Ми тут для того, щоб говорити про те, чим може закінчитися польсько-українське сусідство. Вони, вбиті, прагнуть дебандеризації Польщі. Декілька років тому ми мали можливість провести ексгумацію на території Волині та Східної Малопольщі. Українці забороняють нам ексгумацію. Україна не є країною, побудованою на героїзмі, але є країною, побудованою на колаборації з німецькою імперією, що завдавала шкоду полякам».
Його антиукраїнська риторика є відверто шовіністичною і проросійською. Використання образу «кривавих вбивць, українських сусідів», що накладається на сучасність, має на меті критикувати польсько-українські приятельські стосунки. Медійний символ «дебандеризація Польщі» маніпулює через вбитих жертв волинських подій 1943 року. Та найбільш важливішою маніпуляцією колишнього священика є використання територіального означення, позначеним терміном «Східна Малопольща» або Східні Креси – так поляки називали територію: Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської області, що свідчить про шовіністичні ноти і проросійський наратив.
Цікавим співпадінням, співзвучним із виступом журналіста Лукаша Ястжебського, під час варшавського маршу пам’яті, став виступ депутата польського сейму від «Конфедерації» Романа Фріца, який використав аналогічну тезу про те, що ініціатива їхньої партії «Стоп українізації Польщі» 2022 року піддалася критиці і осуду, а членів партії влада назвала агентами кремля. Він розкритикував тих польських політиків, які свого часу, на урочистих заходах вживали гасло: «Слава Україні», зокрема: М. Моравецького, А. Дуди та Я. Качинського.
Хвилю емоцій викликав один із найбільш радикальних діячів ультраправого спрямування, засновник та ідеолог екстремістського руху «Співвітчизники – товариші» Войцех Ольшанський. Через свою діяльність В. Ольшанський є постійним фігурантом кримінальних справ, оскільки відбував терміни покарання у 2022–2023 роках. Суд проти нього висунув понад сотню звинувачень за кримінальними статтями про: розпалювання ненависті, публічні заклики до вбивств, оскільки він погрожував польським депутатам і журналістам розправою та відомий своїм схвалення російської агресії.
Під час свого виступу, В. Ольшанський висловлював такі антиукраїнські тези: необхідність створити народний трибунал Бандери і Шухевича; після побудови пантеону Україна більше не буде союзником Польщі; «Україна бандерівська» – держава, яка є смертельним ворогом польської незалежності і всіх поляків. Особливо небезпечним було узагальнення: «Україна – це ворог, який підкрадеться, коли ми будемо спати і знищить наших нащадків, як колись, 1 вересня 1939 року. Ми станемо сиротами та невільниками». В. Ольшанський зазначив, що необхідна перемога у виборах 2027 року з такою кількістю голосів, щоб сьогоднішня більшість Сейму залишилася у меншості. Він вказав, що необхідно змінити конституцію та державний устрій Польщі, а такі висловлювання є питанням безпеки самої Польщі.
Співзасновник вище загаданого екстремістського руху, Марцін Осадовський відзначився під час Маршу пам’яті антиукраїнськими тезами. Він, як і В. Ольшанський, неодноразово потрапляв у поле зору польських правоохоронних органів і спецслужб. М. Осадовський отримував судові вироки за відверту зневагу до політиків, образу і погрозу побиттям публічних діячів. У 2024 році політичну партію «Партія Камрацька» М. Осадовський та В. Ольшанський намагалися легалізувати та вона офіційно заборонена польським судом через екстремістську ідеологію, хоча сам громадський рух продовжує діяти неформально.
Заступник керівника «Конфедерації» у м. Кросно Матеуш Рушай звернувся до українців, які перебувають у Польщі, зі словами: «Забороніть шовіністичному уряду у Києві офіційно говорити, що ви з поляками повинні ненавидіти один одного», звинувачуючи українську владу у розпалюванні національної ненависті і шовінізмі, що скидається на відверту маніпуляцію та російські наративи.
Головними антиукраїнськими наративами доповідачів під час маршу пам’яті у Кракові були такі: «немає злочинів чи вбивств, а є слово «геноцид», «немає спільної проблеми, а є проблема, де винна одна сторона – Україна»; «коли Конфедерація у 2022 році хотіла висунути законодавчу ініціативу щодо заборони українізації Польщі, то її членів назвали агентами кремля. Натомість влада відкрила очі і побачила, що ця ініціатива була правильною»; «в українців потрібно рік випрошувати право на ексгумацію, яка триває декілька днів. І це не є ексгумація, а «розкопки».
Варто зазначити, що, попри значну кількість учасників Маршу (400 осіб), відверто антиукраїнські гасла (до прикладу: «Польща – антибандерівська») скандували орієнтовно 10-ть осіб, що свідчить про те, що саме антиукраїнську риторику просували виключно радикальні доповідачі, яких не підтримувала основна кількість учасників. Один з виступів виголошений англійською мовою, що свідчить про його поширення на закордонну аудиторію. Згодом, члени «Конфедерації» провели Марш Волинський у Варшаві 12 липня 2026 року, на якому також звучали аналогічні антиукраїнські тези і проросійські наративи.
Особливості цьогорічних маршів та джерела фінансування
Цьогорічні Марші пам’яті, організовані різними політичними і громадськими силами добре організовані, мають добру логістику і символіку – плакати, стенди, намети, футболки, брошури, книги, відеооператори та мають повну схожість тез, які доповідачі виголошували у різних містах. Риторика виступів зміщувала акценти із історичної проблематики у політичну площину сучасної України та Польщі, спекулювала на емоціях завдяки експресивності та акцентувала увагу на вбивствах дітей, жінок і літніх людей, апелювала до «абсурдності» звинувачення у підігруванні кремлю і поширенні проросійських наративів. У Кракові, на фоні банерів партії «Конфедерація польської корони», прозвучала політична теза про необхідність перемоги у виборах 2027 року, що свідчить про те, що політичні сили використовують волинську тему, щоб здобути собі прихильників.
Особливо на увагу заслуговує питання щодо джерел фінансування зазначених заходів, особливо, якщо врахувати, що Національна виборча комісії Польщі у процесі проведення аудиту партії «Конфедерація» виявила 43 рахунки (офіційно партія вказала наявність лише одного рахунку), на яких проводилися невідомі операції міжнародного характеру. Натомість партія подала інший звіт із запізненням, не додавши обов’язкові додатки про детальний перелік доходів та витрат, що свідчить про навмисне приховування коштів.
Цікавими є джерела фінансування варшавського Маршу, оскільки лідерка організації «Волинь пам’ятаємо» К. Соколовська зазначила, що використовувала власні кошти, отримані від функціонування її інтернет-магазину та благодійні внески. Напередодні проведення варшавського маршу, К. Соколовська оголосила збір на 20 тис. злотих, зібравши майже всю суму за короткий період. Вона заявила, що не хоче звертатися до державних органів (наприклад, Міністерства культури) щодо виділення коштів на проведення маршу, щоб не бути підконтрольною. Та, з офіційного повідомлення про збір коштів, якщо проаналізувати конкретні донати, то вони стали надходити ще за півроку до маршу, анонс якого відбувся на початку травня 2026 року. Особливо цікаво те, що походження коштів інколи зовсім невідоме.
Організація «Волинь пам’ятаємо» була створена у 2018 році, а відкриття інтернет-магазину співпало із повномасштабним вторгненням рф в Україну і посиленням впливу російської пропаганди у Європі. У інтернет-магазині К. Соколовської продається пам’ятна символіка, присвячена Волинській трагедії, а деякі товари мають яскраво шовіністичне забарвлення, до прикладу, пов’язка на руку із написом: «польський Львів», що зовсім не пов’язане із вшанування жертв Волинської трагедії.
Після мова
Офіційні заходи із вшанування жертв Волинської трагедії проводяться на загальнонаціональному рівні 11 липня. Закономірно, що постає питання: чому окремі політичні чи громадські сили проводять альтернативні заходи? Усе це вказує на ретельно продуманий сценарій, оскільки під час офіційних заходів, радикальні сили не матимуть права голосу. Їхні висловлювання відверто недружелюбні, які розпалюють міжнаціональну ворожнечу між українцями і поляками, а не сприяють пошуку компромісів, що є необхідним в умовах загрози російського вторгнення до Польщі чи країн Європи.
Іншою важливою причиною активізації цих сил є майбутні парламентські вибори у 2027 році. Окремі політичні партії намагаються сформувати навколо себе потужний електорат, використовуючи історичні тригери, біль минулого і політизуючи важкі сторінки історії, зокрема Волинську трагедію.
Українці і поляки хочуть знайти компроміс. В умовах російсько-української війни і загрози військової ескалації збоку росії до країн Європи важливо налагодити добрі партнерські стосунки. Історики і експерти рано чи пізно знайдуть точки дотику, вивчаючи історичні документи. Важливо пам’ятати, що ми, сусіди, європейські народи, і нам жити один з одним ще багато років, однак є треті сили, яким наше добросусідство не вигідне. І ця третя сила – Росія, яка хоче зруйнувати наше спільне європейське майбутнє.