Не впевнений що вже усі аргументи накинуто на вентилятор
Не впевнений що вже усі аргументи накинуто на вентилятор публічного обговорення нещодавньої масової розсилки СМС-повідомлень від імені нібито МОЗ України про центри вакцинації.
Думки експертів (це був сарказм єслішо) розділилися на два нерівні табори: одні вважають це спамом та порушенням прав людини, а інші – щирою турботою рідної держави про громадян, і що давно так треба було робити.
Я відношу себе до першого табору, тому що дуже не люблю спам і боюся «турботи держави». А ще менше люблю коли хтось за мене вирішує як мені буде краще. Проте уважно прочитав також і аргументи опонентів.
Як на мою скромну думку, публічне оповіщення, по перше: має стосуватися виключно певних стихійних лих, війни, загрози атаки хімічною зброєю, тощо і надсилатися виключно цільовій аудиторії, а не усім підряд активним номерам стільникових операторів.
По друге: а як умовна «бабушка» може відрізнити масову розсилку МОЗ з його «публічним оповііщенням» від такої ж масової розсилки шахраями фішингових посилань замість корисної інформації? Шахраї теж підпишуться MOZ, або навіть краще зроблять, саме для бабушок – Prezident, наприклад, або Tvoya Pensiya.
Фахівці з кібербезпеки роками та десятиліттями вчать користувачів «не тицяти каку» – тобто не натискати посилання у повідомленнях від невідомих абонентів.
Але ж звідки таку примітивну річ знати в МОЗ, який вже десятки разів довів своє цілковите невігластво як у сфері кібербезпеки, так і у питаннях захисту персональних даних.
І ще один нюанс: формально існують підстави оцінити дану розсилку (начебто від імені МОЗ України) як кримінальний злочин, передбачений ст. 363-1 Кримінального кодексу України.
Навожу цю статтю повністю:
«Стаття 363-1. Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку
1. Умисне масове розповсюдження повідомлень електрозв’язку, здійснене без попередньої згоди адресатів, що призвело до порушення або припинення роботи електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, –
карається штрафом від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, якщо вони заподіяли значну шкоду, –
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.»
Наш смартфон – це автоматизована система і цілком може вважатися комп’ютером, адже містить усі його складові: процесор, пам’ять, дисплей, операційна система, софт, браузери, все таке.
Факт перешкоджання чи не перешкоджання може визначити сам власник автоматизованої системи, тим більше стаття не регламентує наскільки сильним має бути «перешкоджання».
«Масове» – є, «без попередньої згоди адресатів» – точно є, «порушення роботи» – питання суб’єктивної оцінки власника автоматизованої системи – тобто власника смартфона. «Група осіб» – однозначно присутня: працівники МОЗ + працівники операторів зв’язку.
Можна писати заяву до кіберполіції. Вони все одно не будуть розслідувати.
Можна ще до офісу Омбудсмена написати скаргу – нехай проведуть розслідування та нададуть офіційну відповідь: хто саме розсилав спам, за чиєю вказівкою, на підставі яких нормативно-правових документів, чи порушені при цьому права користувачів номерів мобільних телефонів. Але попереджаю: для тамтешніх працівників не вимагається наявності технічної освіти і тому вони цілком покладаються в у сіх технічних питаннях на думку тієї ж кіберполіції, мінцифри, НКЦК РНБО, Дії, та інших «поважних державних експертів».
Один народний депутат від правлячої монобільшості пан Ф ще пару років тому носився з ідеєю «посилення відповідальності за спам» як дурінь з писаною торбою. А ось зараз, коли він став владою і коли питання протидії спаму різко актуалізувалося – чомусь втягнув свій язик у важкодоступні місця.
На моє переконання, справжня система масового сповіщення (Public Announcement), яка обов’язково має бути в нашій країні і якої поки немає, – повинна спиратися все ж на згоду громадянина отримувати такі повідомлення. Як цю згоду отримати – то інше питання, над яким треба серйозно та відповідально працювати. Не сумніваюся, що на побудову «системи масового сповіщення населення» за усі роки незалежності було списано мільйони та мільярди гривень. Але на виході маємо лише незаконний спам та примус операторів зв’язку.
«Прості рішення» та «швидкі перемоги» – усе як ми любимо.