Нещодавно спіймала себе на такому спостереженні

Нещодавно спіймала себе на такому спостереженні

Нещодавно спіймала себе на такому спостереженні.

Я народилася в Раві-Руській, це містечко на Західній Україні, кордон із Польщею. Можливо, саме тому у мене немає та ніколи не було якогось надриву у питаннях мови та національної ідентичності.

Коли опинилася в політиці, і особливо після переїзду до Києва, я почала помічати скільки навколо незрозумілої агресії в питаннях української мови та ідентичності.

Потім стала розуміти, що ця агресія пов’язана не стільки з природою мовного питання, скільки з особистісними рисами та цілями політиків, які позиціонують себе захисниками всього українського. Хоча, останнім часом помічаю агресію і у політиків-захисників прав російськомовних громадян.

Тут важливо не плутати захист мови та ідентичності з їх використанням в політичних цілях. В першому випадку- це ціль. В другому – це тільки інструмент, і не завжди в чистих руках.

Якщо ми хочемо реально захистити та підтримати українську мову та культуру, треба поменше надриву та агресії, побільше позитиву, толерантності та інклюзивності.

Образи Шевченка та Франка під рушниками були у нас вдома навіть в радянські часи. Я чомусь не хвилююсь за українську мову та культуру. Вони були до нас і будуть після нас. У мене більше болить за українську державу, яка з’явилась вже при нас і яку ми маємо залишити після себе.

Ірина Верещук

Народний депутат ВР України, президент Міжнародного центру балтійсько-чорноморських досліджень та консенсусних практик, доцент кафедри політології Національного педагогічного університету ім. П.Драгоманова.