ОСВІТА? ОСВІТА! ОСВІТА… ЩОДО КАТЕГОРІЇ «ОСВІТА»

«В наших руках найвеличніша

з усіх цінностей світу – Людина.

Ми творимо Людину як скульптор-творець

скульптуру з безформенного шматка мармуру:

десь у глибині цієї мудрої глиби заховані прекрасні риси,

які треба здобути, очистити від усього зайвого».

В. О. Сухомлинський

Життя будується на знаннях,

а знання даються через освіту.

Там, де немає знань, починається незнання або підміна понять.

Підміна понять є непрофесіоналізмом. 

Свідома підміна понять – суспільно небезпечне діяння. 

Людина – Освіта – Держава. Саме ці три категорії визначають розвиток людства і цивілізацій.

Все, що ми маємо сьогодні – архітектура, медицина, техніка, технології та багато іншого – результат освіти. Життя будується на знаннях, а знання даються через освіту.

Освіта. Образование. Адукацыя. Education. Éducation. L’éducation. Bildung. Educación. Edukacja. Παιδείας. Istruzione. Výchova a vzdelávanie. Oktatási. Izglītības. švietimo. Haridus. Білімі. Eğitim. Təhsil. განათლება. Կրթության. חינוך. 编队. 形成. التعليم…

І це далеко не повний перелік назв «освіта» різними мовами у різних державах на різних континентах, що свідчить про феномен освіти і підкреслює її вагомість.

XXI ст. розпочався третій історичний суперцикл і постіндустріальна світова цивілізація [17, 35].

Якою стане цивілізація цього історичного суперциклу? Які надбання чи втрати матиме людство, суспільство і держави? Що отримають наші нащадки?

Категорія «освіта» як гранично загальне поняття відоме давно. Але і сьогодні відбуваються неабиякі дискусії навколо освіти.

Чому так відбувається?

Перш за все, освіта як галузь держави і основа людського капіталу перебуває у вирі усіх політичних, соціальних і економічних процесів.

По друге, освіта як природна потреба і необхідність людини до інформації та знань охоплює великий масив (коло) людей.

Слід констатувати, що єдина теоретична картина освіти можлива за умови цілісного уявлення про освіту як системний об’єкт, розуміння її сутності, особливостей організації, функціонування і розвитку, властивостей, структури, різноманітних компонентів.

У загальнометодологічному аспекті освіта являє собою сукупність положень, що є предметом теорії систем, системного підходу, системного аналізу.

Т. Парсонс у своїй відомій праці «О соціальних системах» вказував: «Поняття системи настільки значимо для науки, що на рівнях високої теоретичної спільності без цього поняття наука існувати не може. Якщо у взаємозалежності компонентів не існує одноманітності, то не існує ніякої наукової теорії» [27].

Основоположник теорії систем Людвіг фон Берталанфі визначав систему як комплекс взаємодіючих елементів або як сукупність елементів, що знаходяться в певних відносинах один з одним і з середовищем [1].

В. М. Садовський вказував, що найчастіше цей термін вживається для позначення певної упорядкованої кількості елементів [30].

Чому ми приділяємо цьому питанню стільки уваги?

Слід відмітити, що за теорією систем, освіта як ціле буде більше, ніж сума її частин. Для здійснення грамотної розробки основних положень освіти (законодавчих, організаційних, кадрових, педагогічних, економічних тощо) та її інтенсивного розвитку в цілому, освіту потрібно розглядати цілісно з урахуванням об’єднання частин у ціле.

Таким чином, з метою подальшого розвитку освіти,здійснимо науково-методологічний аналіз освіти і розглянемо її в 2-х основних вимірах:

– освіта як підсистема цивілізаційної системи, історичний досвід і цивілізації;

– система освіта, її характеристика та структура. 

Освіта як підсистема.

Тріада «Людина – Освіта – Держава» – основа цивілізації

Освіта як підсистема і система нижчого порядку є складовою цивілізаційної системи. Це обумовлено тим, що освіта завжди нерозривно була пов’язана із цивілізаціями. Цивілізації впивали на освіту, а освіта – на цивілізації.

Поняття «цивілізація» (від лат. civilis – громадський, суспільний, державний, громадянський) ввів у науковий словник у 1756 р. французький просвітник Оноре Габріель Мірабо і трактується як суспільство, засноване на засадах розуму та справедливості [35].

Словник іншомовних слів подає поняття «цивілізація» як «рівень суспільного розвитку і матеріальної культури (який визначається розвитком продуктивних сил), досягнутий даною суспільно-економічною формацією» [28].

Г. П. Клімова у своїй праці «Освіта і цивілізація» зазначає: «Взаємозв’язок і взаємодія здійснюються у двох напрямках: від цивілізації до освіти і від освіти до цивілізації. Перший напрямок характеризує залежність освіти від цивілізації і її детермінацію соціокультурними потребами і умовами, другий – впливом освіти на розвиток цивілізації» [15].

Враховуючи, що освіта тісно пов’язана, створена і функціонує в єдності з людиною і державою, важливим постає питання їх розгляду як тріади і основи цивілізації.

Тріада (грец. τριάς – трійка, трійця) – єдність, утворювана трьома окремими частинами, елементами [31].

Тріада «Людина – Освіта – Держава» – це єдність, утворена окремими складовими, що забезпечують функціонування та розвиток життя цивілізації.

У тріаді «Людина – Освіта – Держава» освіта творить із людини особистість, а особистість – служить власному життю і державі.

«Особистість – це ознака свідомого індивіда, який займає певну позицію у суспільстві і виконує певні соціальні ролі» [28]. «Особистість – системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин» [28].

Держава як особлива форма організації суспільства відповідає за людину, а людина як соціальна істота, відповідно, працює на себе і державу.

Містком між людиною і державою є освіта.

Освіта на основі знань забезпечує трансформацію «людина – особистість» і «суспільство – держава». Отже, освіта надає людині – освіченості, а суспільству – державності.

У результаті, освіта, маючи власну назву, що пов’язана з традиціями держав і мовними особливостями, є у всіх без винятку державах.

Тріада «Людина – Освіта – Держава» стає основою цивілізації (рис. 1).

Рис. 1. Тріада «Людина – Освіта – Держава» як основа цивілізації 

На сьогодні у світі 195 незалежних держав з чисельністю у 2016 р. понад 7,4 млрд населення на 5 континентах планети Земля [21, 34].

У ХХ ст. людність світу зростала найшвидше порівняно з усіма минулими епохами. За прогнозами, якщо й надалі населення світу буде зростати такими темпами, то воно досягне 9 млрд до 2042 року [21].

Перенаселення стає негативним фактором для планети Земля. Адже потрібні ресурси – їжа, вода, житло тощо.

Природа періодично включає механізми регуляції.

Одним із потужних людських механізмів є і освіта.

Освіта: історичний досвід і цивілізації

Аналізуючи процеси розгортання цивілізацій у часі за Б. Н. Кузиком, Ю. Б. Яковцем [17, 35] та генезис розвитку світової освіти, представлений О. Н. Джуринським [36] з кількістю населення Землі [31], слід відмітити їх взаємозалежність. На основі їх узагальнення, представимо історико-освітні хронологічні межи і цивілізації (табл. 1).

Таблиця 1

Історико-освітні хронологічні межі і цивілізації

Глобальна цивілізація
Світові цивілізації	Покоління і назви локальних цивілізацій	Кількість людей	Характеристика
Перший історичний суперцикл (VIII тис. до н. е. – І тис. н. е.)
Неолітична(VIII–IVтис. до н. е.) Ранньокласова (кінець IV тис. до н. е.– початок І тис. до н. е.)	1-е покоління (кінець IV тис. до н. е.– початок І тис. до н. е.): давньоєгипетська, шумерська, ассирійська, вавилонська, еллінська, мінойська, індійська, китайська	50 млн	Поява письма: клинопису (Месопотамія), ієрогліфіки (Китай, Єгипет), алфавітного (Кріт, Фінікія). Створення системи освіти, поява навчально-виховних закладів: Месопотамія – будинки табличок (по-шумерські – едубби); Єгипет – школи писців; Індія – ведичні школи; Китай – сян і сюе.
Антична(VIII ст. до н. е. – V ст. н. е.)	2-е покоління (VIII ст. до н. е. – V ст. н. е.): греко-римська, перська, фінікійська, індійська, китайська, японська, давньоамериканська	300 млн	Розвиток системи освіти. Греція – мусичні школи і палестри, гімнасії, ефебії, Платонівська Академія (385 р. до н. е.). Відсутність безграмотних серед вільних афінян, функціонування 4 вищих навчальних закладів – Академія, Лікей, Стоя і епікурейців (V ст. до н. е. ). Єгипет, Александрія – науково-освітній центр Мусеум (III ст. до н. е.). Афіни – основний зміст освіти – естетичне і художнє виховання. Рим – тривіальні школи, граматичні школи, легіони, риторичні школи (з 449 р. до н. е.). Ідеал у Древньому Римі – діяльнісний і раціональний член суспільства. Китай – конфуціанство як основа ідеології освіти. Навчання шести мистецтвам: мораль, письмо, рахування, музика, стрільба, поводження з кіньми. Індія – просвітницькі центри буддизму. Вивчення медицини, мистецтва, астрономії, магії тощо.
Другий історичний суперцикл (VI–XX ст.)
Середньовічна(VI–XIV ст.)	3-е покоління (VI–XIV ст.): візантійська, східноєвропейська, східнослов’янська, китайська, індійська, японська	400 млн	Часи смути. Руйнування існуючих систем освіти. Перехід до релігійного виховання. Візантія – місток між здобутками попередніх цивілізацій та епохою Відродження. Розмежування релігійного та світського характеру освіти. Заснування університетів: Париж (1200), Оксфорд (1206), Неаполь (1224), Кембридж (1231), Лісабон (1290). Функціонування шкіл в усіх великих містах Європи.
Ранньоіндустріальна (XV ст. – середина XVIII ст.)	4-е покоління (XV–XX ст.): західна, євразійська, буддійська, мусульманська, китайська, індійська, японська	791 млн	Відродження та Реформація. У Європі розширення мережі університетів: XV ст. – близько 80; XVІ ст. – 180 університетів. Усунення суперечностей між світським і релігійним вихованням. Нова парадигма освіти – пізнання світу. В університетах здійснюється перехід від греко-латинського принципу освіту до освіти на основі наукових знань. Епоха Просвіти (кінець XVІІ ст. – XVIII ст.). Суттєві зміни в освіті – перехід від ідеалу шляхетної людини до освіченого громадянина. Повна загальна освіта, яку надавали навчальні заклади класичного типу: Німеччина – міська (латинська) школа і гімназія: понад 100 і близько 380 шкіл в Пруссії; Англія і Північна Америка – граматична школа; Франція – коледж: 562 з 73 тис. учнів.
Індустріальна (середина XVIII–XX ст.)		6,07 млрд	Розширення участі держави в освіті. Відокремлення школи від церкви. Пруссія – введено «Загальне положення о школах» (1794), яким усі навчальні заклади були оголошені державними; створена Вища рада освіти (1798), яку замінили відділом Міністерства внутрішніх справ з питань освіти (1808). Франція – введення державного шкільного законодавства; створення системи шкільних округів; прийнято Закон про організацію комунальних початкових навчальних закладів (1801); засновано кантональні комітети (1816), Міністерство освіти (1824). Англія – парламент починає фінансувати школи (1830); створено Комітет про освіту (1839); прийнято Закон о державному інспектуванні навчальних закладів (1847); прийняття низки законів про освіту (1860–1890). США – створено федеральний Департамент (Бюро) народної освіти (1867). Нова парадигма: «Народ, який має найкращі школи, – перша нація; якщо він не такий сьогодні, він буде такий завтра», – Жюль Саймон (1814–1896). Управління освітою у західних державах ХІХ ст. поділялося на: централізований (Німеччина і Франції ) та децентралізований вид (Англія і Сполучені Штати Америки). ХХ ст. – підготовка до трудової діяльності, всебічний розвиток особистості.
Третій історичний суперцикл XXI–XXIII ст. (прогноз)
Постіндустріальна (XXI – початок XXIII ст. – прогноз)	5-е покоління (XXI — початок XXIII ст. — прогноз): західноєвропейська, східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська, океанічна, російська, китайська, індійська, японська, мусульманська, буддійська, африканська	7,4 млрд

Як відомо «історія не має умовного нахилу» (рос. – «история не имеет сослагательного наклонения»).

Чому на цьому акцентуємо увагу?

Перед людиною, освітою, державою постали виклики.

Одразу слід відмітити, що виклик є фундаментальною проблемою.

Концепція «виклик–відгук» була сформульована ще у 30-60-х рр. ХХ ст. англійським істориком, дипломатом, професором Арнольдом Джозефов Тойнбі. «Сутність концепції полягає у тому, що виникнення цивілізацій пов’язане з появою певного виклику історичної ситуації і адекватним відгуком на нього. Такий виклик спонукає до росту цивілізацій. Відповіддю на виклик суспільство вирішує поставлену перед ним задачу і цим переводить себе у більш високий, досконалий стан. Неможливість адекватної реакції на виклик означає деградацію суспільства» [16].

У питанні «виклик» необхідним постає питання «відгук» або ж «відповідь». «Відгук показує як цивілізація справляється з даною проблемою, яке вирішення вона їй знаходить, як ведуть себе люди, коли історична ситуація ставить під загрозу саме їх існування» [16]. 

Отже, сьогодні, на початку ХХІ століття, коли розпочався третій історичний суперцикл і постіндустріальна світова цивілізація, надзвичайно важливим постає питання: «Як правильно реагувати на виклики, що постали перед людиною, освітою, державою, щоб не нанести цивілізації непоправну шкоду?».

Враховуючи вищезазначене та з метою пошуку відповідей на виклики, що постали перед освітою, детально зупинимося на питанні поведінки і поетапного розвитку освіти.

Система освіти має поведінку. Як зазначає Т. Парсонс: «Однією з важливих якостей системи є те, що вона має поведінку. Складні системи – організми, особистості і суспільства – мають здатність накопичувати і передавати інформацію і в них виникають процеси управління і самоорганізації. Така система, після руйнівного впливу, здатна повертати собі рівновагу» [27].

Освіта як підсистема цивілізаційної системи і система нижчого порядку проходить етапи становлення, розвитку, функціонування й занепаду.

Занепад як етап (період) настає внаслідок невідповідності системи потребам часу і середовища, що змінилися на наступному етапі (рис. 2).

Функціонування і розвиток системи освіти відбуваються внаслідок відповідності вимогам часу і середовища, розробці і освоєнню прогресивних нововведень, які переводять систему на вищий якісний рівень (рис. 3).

При цьому дії щодо визначення стратегії розвитку освіти, навчальних закладів необхідно починати обов’язково в період стабільної життєдіяльності системи, а не в екстремальних точках життєвого циклу, коли освіта, навчальні заклади опиняються на порозі переломного моменту від стабільного функціонування до занепаду [8].

Цивілізаційні фази розвитку освіти представлено на рис. 4.

Таким чином, розвиток цивілізації і тріади «Людина – Освіта – Держава» як її основи можливий за умови врахування сутності, традицій та особливостей. 

Система освіти

Система освіти як підсистема цивілізаційної системи і система нижчого порядку має багато зовнішніх, цілісних ознак.

За своїм типом освіта є соціальною системою або системою соціального типу в переплетенні історико-культурних і соціально-економічних умов.

Для освіти як системи характерним є:

цілісність освіти;

відкритість освіти;

цілепокладання освіти;

результативність освіти;

інституційність освіти;

ієрархічність освіти;

нелінійність освіти.

Розглянемо їх більш детально.

– Цілісність освіти

Цілісність освіти як інтегральне явище є внутрішня єдність освіти, об’єднання різних структур, функцій в єдине ціле, в тому числі єдність цілей, способів і результатів діяльності.

Система освіти складається з великої кількості компонентів, що взаємопов’язані і взаємодіють між собою. При цьому кожен із складових системи освіти є підсистемою освіти і системою нижчого порядку, т.б. утворює свою систему. Наприклад, дошкільна, загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна освіта є складовими системи освіти і водночас створюють свої системи, що характеризуються наявністю інституції – закладу.

 

При цьому, ціле освіти як системи завжди буде більше, ніж сукупність її складових.

– Відкритість освіти.

Відкритість освіти як зовнішньої ознаки обумовлюється тим, що основними замовниками освіти є люди і держава.

Відкрита система перебуває у стані постійної взаємодії (обміну) зі своїм навколишнім середовищем [5] і передбачає динамічну взаємодію з навколишнім світом [13].

Освіта як відкрита система залежить від політичних, економічних і соціальних змін. При цьому освіта здатна розвиватися і оперативно реагувати на зміни соціокультурних та освітніх потреб і мотивів її замовників.

– Цілепокладання освіти.

Цілепокладання є основа формування цілі як суб’єктивно ідеального образу бажаного і втілення її в об’єктивно-реальному результаті діяльності [36].

Цілепокладанням освіти як підсистеми цивілізаційної системи і системи соціального типу є розвитоклюдського (соціального) досвіду.

Трьома найважливішими завданнями освіти у рамках людського (соціального) досвіду є:

по-перше, засвоєння досвіду попередніх поколінь;

по-друге, збагачення і примноження цього досвіду;

по-третє, – передача досвіду наступним поколінням.

Людське життя можна представити у вигляді естафети з передачею естафетної палиці.

Гравці один від одного стоять на певній відстані. На стартовій лінії знаходиться гравець, який тримає в руках естафетну палицю. Необхідно естафетну палицю взяти в руки, пронести і передати далі.

Досягнення цілей забезпечується цілеспрямованим процесом, що включає навчання, виховання, розвиток, соціалізацію.

– Результативність освіти.

Система освіти завжди орієнтована на результат.

Результати освітньої діяльності відображаються у досягнутих зовнішніх і внутрішніх цілях, проявах людей і держав.

У залежності від мети результатом освіти є документ про освіту (атестат, диплом, свідоцтво тощо) та/або освітні результати (знання, вміння, цінності, культура чи компетентності).

– Інституціоналізація освіти.

Інституціоналізація (від лат. institutum – встановлення, звичай, заклад) є процесом перетворення будь-яких соціальних відносин у соціальний інститут [12].

Г. Спенсер у своїй роботі «Основні початки» (1860–1863) підкреслює, що «в державі, як і в живому тілі, неминуче виникає регулююча система … При формуванні більш міцної спільноти з’являються вищі центри регулювання та підлеглі центри» [33].

Характерною ознакою освіти є наявність інституції – закладу. Серед них, дошкільні заклади, загальні середні заклади, позашкільні заклади, професійно-технічні заклади, вищі навчальні заклади та ін.

– Ієрархічність освіти.

Ієрархічність є порядком підпорядкованості нижчих ланок до вищих, організацію їх в структуру типу дерево; принципом управління в централізованих структурах.

Ієрархічність освіти знаходить відображення в ієрархії цілей, структур, плануванні, управлінні, класифікацій тощо.

– Нелінійність освіти.

Нелінійність освіти визначається безліччю елементів, багатовекторністю і багатоваріантністю ідей, цілей, потреб та вимог, наявністю багатокритеріального управління.

Узагальнюючи вищезазначене, слід відмітити, що освіта як будь-яка галузь має закономірності і чіткі ознаки.

Для освіти, перш за все, характерним є наявність інституції – закладу.

По друге, освіта є цілеспрямованим процесом, який, як правило, включає навчання, виховання, розвиток, соціалізацію.

По третє, для освіти обов’язковою вимогою є результат, як-то документ про освіту (атестат, диплом, свідоцтво) та/або освітні результати (знання, вміння, навички, цінності чи компетентності).

Надзвичайно важливим для системи освіти постає питання її структури, компонентів, вкладу кожного з них у формування цілісних якостей.

Т. Парсонс вказує: «Але оскільки знання наші про систему у цілому на даний момент достатньо обмежені, то ми по сутності маємо на більш конкретному рівні оперувати не системами у цілому, а їх структурами. Якщо під системою розуміється все ціле з усіма об’єктами, що входять в неї і зв’язками між ними, то під структурою – певна схема постійних елементів цього цілого, що виходять з нього. Уся складність елементів, що на даний час існують і зв’язків між ними фактично зникає, залишається те, що постійно зберігається у часі» [27].

Система освіти включає різноманітні компоненти, які у залежності від призначення поділяються на: структурні, функціональні, організаційні, діяльні сні, методичні, процесуальні та інституціональні (рис. 5).

 

Таким чином, основними компонентами системи освіти є: структурні (дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта); функціональні (знання, вміння, навички, цінності, культура або компетентності); організаційні (нормативні, управлінські, кадрові, науково-методичні, фінансові); діяльнісні (пізнавальна діяльність, практична діяльність, творча діяльність, соціальна діяльність); методичні (мета, зміст, форми, методи, засоби); процесуальні (навчання, виховання, розвиток, соціалізація); інституціональні (навчальні заклади, наукові, науково-методичні, методичні установи, науково-виробничі підприємства, органи управління освітою, самоврядування).

Дана структура освіти і її компоненти чітко регламентовані Конституцією України, Законом України «Про освіту» тощо. 

Освіта: сутність феномену

Слід констатувати, освіта – дефініція, яку без системного підходу складно осягнути. Як підсистема цивілізаційної системи і система нижчого порядку освіта є багатоаспектним суспільним явищем.

Існує понад 500 визначень освіти, представлених у нормативних документах, підручниках, посібниках, інформаційних джерелах, результатах досліджень в Україні й інших державах. Визначення освіти обумовлюються рівнем відкриття нових знань, історичними етапами розвитку суспільства і держав, цінністю людини.

Сутність освіти знаходить відображення у розумінні освіти як феномену.

При цьому феномен (грец. φαινόμενον – те, що з’являється) – явище, що дано нам у досвіді [4].

Виникнення і цілісність освіти обумовлені двома головними чинниками – людиною і державою, пов’язаними із соціальним (людським) досвідом.

Перш за все, освіта як категорія взаємозв’язана з людиною.

Освіта є там, де є людина і людство загалом. Тобто «всі люди в цілому, людська спільнота, сукупність людей» [18].

Освіта здобувається людиною і тільки людиною та ніякою більше живою істотою.

Феномен освіти обумовлюється сукупністю знань людини, здобутих у процесі навчання і передачі цих знань від покоління до покоління у відповідних умовах.

Освіта – великий масив (коло) людей, які пов’язані, включені і взаємодіють з освітою. Адже освіта – природна потреба і необхідність людини до інформації і знань.

Як правило, дитина у віці 2–3-х років йде у дитячий садочок і протягом ще 20 років проводить своє життя у закладах освіти різних типів – школа, позашкільний заклад, училище, коледж, вуз. Потім як дорослий у якості батьків, дідусів, бабусь, коли навчаються діти і онуки, також пов’язані із закладами освіти різних типів. Крім цього, природна потреба до інформації і знань спонукає людей різного віку до «навчання впродовж життя».

При цьому людина і людство постійно розвиваються.

«Із звичайного виду тропічних екосистем людство перетворилося на геологічну силу планетарного масштабу, що впливає на всі оболонки Землі і навіть космос» [18].

Освіта перебуває у формі «знайома незнайомка».

У результаті, освіта впливає на людину і людство, а людина і людство впливають на освіту.

Таким чином, освіта як категорія стає знайома кожній людині в Україні і мільярдам людей по всьому світу.

По друге, освіта як категорія нерозривно пов’язана з державою.

Освіта – основа розвитку держави, людського капіталу, потужний регулятор (інструментарій) суспільних процесів.

Освіта як основа людського капіталу, що є «інтенсивний продуктивний чинник економічного розвитку, розвитку суспільства і сім’ї» [19].

Право на освіту закріплено у конституціях держав і відображено у законодавствах про освіту.

Освіта наряду з медициною, культурою, економікою тощо, перебуває у полі уваги кожної держави і відіграє вагому роль у їх соціально-економічному становищі.

Як результат, освіта знаходиться у вирі усіх питань та викликів, з якими має справу цивілізація впродовж свого життєвого циклу. Тому, надзвичайно важливим постає питання використовувати факти, явища і процеси, що дають міжпредметні зв’язки такі науки як:

педагогіка як наука про навчання, виховання, розвиток і соціалізацію особистості надає дидактичну основу освіті, сприяє розробці теоретичних і методичних питань освіти;

психологія як наука про закономірності розвитку і прояву психіки взагалі і людини як конкретної особистості, допомагає розширити різні факти поведінки і вчинки дітей різного віку, як окремо кожного з них, так і колективу у закладах освіти;

філософія як наука про пізнання світу, що виробляє систему знань про фундаментальні принципи і основи людського буття, становить методологічну основу освіти, розглядає її сутність, вивчає принципи істинності знання, результатів діяльності;

соціологія як наука, що розкриває закони розвитку і функціонування соціальних спільнот і соціальних процесів, взаємини особистості і суспільства, закономірності масової поведінки людей, сприяє осягненню освіти як певного соціального інституту в контексті суспільних відносин;

фізіологія як наука, що досліджує і розкриває процеси, що характеризують діяльність мозку, центральної нервової системи передбачає зв’язок з освітою в ефективному використанні можливостей організму людини в процесі освітньої ді­яльності;

кібернетика як наука про управління, зв’язок і переробку інформації в складних системах, забезпечує функціонування системи освіти, розглядає як проблеми єдиного світу під кутом зору закономірностей обробки інформації;

юриспруденція як наука про державу і право, розкриває специфічні правові відносини, що є в освіті як у сфері суспільного життя;

філологія як наука про вивчення мов, дає лінгвістичне розкриття і обґрунтування етимології слів;

економіка як наука, що вивчає специфіку виробничих відносин у певній галузі або сфері суспільної діяльності, сприяє визначенню системи фінансування освіти, закладів освіти, обсягів цих коштів та видатків, ефективності їх вирішення.

Узагальнюючи вищезазначене, слід відзначити, що освіта є багатоаспектним суспільним явищем. Функціонування освіти обумовлені взаємодією людей і діяльністю держав. Освіта містить педагогічні, філософські, соціальні, психологічні, культурологічні, економічні та інші характеристики і функціонує в політичному, економічному і соціальному середовищі, де вона постійно вступає в складні взаємодії з культурою, наукою, технікою тощо.

Водночас особливе значення для освіти як складової цивілізаційної системи, її життєдіяльності має досвід. Це обумовлено тим, що освіта історично обумовлюється процесом накопичення знань, розвитком знарядь праці і способами діяльності.

«Досвід – відображення в людській свідомості законів об’єктивного світу і суспільної практики, одержане в результаті активного практичного пізнання. Сукупність практично засвоєних знань, навичок, знання життя, засноване на пережитому, випробуваному» [10].

«Соціальний досвід – це людський досвід, розглянутий в плані його значущості для громадського життя людей або, що майже те ж саме, – для життя людини як суспільної, соціальної істоти» [20].

«Засвоєння індивідуами соціального досвіду – не факультативна, а абсолютно необхідна умова їх існування у своїй «людській якості». Адже принципова відмінність людини від усіх живих істот полягає у тому, що усі свої істотні родові якості (здібність до абстрактного мислення, мовна комінукація, трудова діяльність) вона отримує не народженим, а прижиттєвим шляхом» [20].

Таким чином, освіта – складова цивілізаційної системи, цілеспрямований процес і результат передачі людськогодосвіду у закладах освіти з метою розвитку людини і держави.

Під людським(соціальним) досвідом слід розуміти сукупність надбаних знань, вмінь, цінностей, культури. При цьому, знання виступають результатом пізнавальної діяльності, вміння – практичної діяльності, культура – творчої діяльності, цінності – соціальної діяльності. 

Освіта: види і класифікація

Особливе значення для освіти має її види і класифікація.

Як відомо, вид (англ. species) є вигляд, зовнішність. Вид є основною таксономічною одиницею в класифікації.

Враховуючи ознаки освіти (наявність інституції, цілеспрямованого процесу і освітнього результату), її основними видами є: дошкільна освіта, загальна середня освіта (шкільна освіта), позашкільна освіта, професійно-технічна освіта (училища, ремісничі школи), вища освіта (вища школа), післядипломна освіта.

При цьому, вид є одна з головних одиниць класифікації.

Класифікація (від лат. сlassis – розряд і facere – робити) – особливий випадок застосування логічної операції поділу обсягу поняття, що представляє собою деяку сукупність поділів (розподіл деякого класу на види, розподіл цих видів і так далі) [14] .

Зважаючи, що сутність освіти становлять такі освітні процеси, як навчання, виховання, розвиток і соціалізація, наразі дуже часто здійснюється підміна понять. Тобто замість термінів «навчання», «виховання», «розвиток» чи «соціалізація» вказують «освіта».

Класифікацію понять, пов’язаних з освітою за різними класифікаційними ознаками представимо у табл. 2.

Таблиця 2

Класифікація понять, пов’язаних з освітою

за різними класифікаційними ознаками

Класифікаційна ознака	Назва
За видом освіти	Дошкільна освіта Загальна середня освіта Позашкільна освіта Професійно-технічна освіта Базова вища освіта Повна вища освіта Післядипломна освіта
За рівнем освіти	Дошкільний рівень освіти Початковий загальний середній рівень освіти Базовий загальний середній рівень освіти Повний загальний середній рівень освіти Позашкільний рівень освіти Професійно-технічний рівнем освіти Вищий рівень освіти Післядипломний рівень освіти
За інституціями освіти	Навчальні заклади Наукові, науково-методичні, методичні установи Науково-виробничі підприємства Органи управління освітою Органи самоврядування у галузі освіти
За визначниками змісту освіти	Освітні програми Стандарти освіти та освітньої діяльності Освітні кваліфікації
За статусом суб’єктів освітньої діяльності	Здобувачі освіти, їх батьки та/або законні представники Педагогічні працівники Науково-педагогічні працівники Інші працівники, які працюють в системі освіти
За територіальною ознакою здобуття освіти	Міжнародна Європейська Національна Українська Регіональна Місцева Муніципальна
За функцією знань	Теоретична Прикладна Практична Фахова
За змістом навчання, виховання, професійної підготовки	Біологічна Військова Громадянська Гуманітарна Духовна Екологічна Економічна Математична Медична Мистецька Наукова Педагогічна Політехнічна Правова Природнича Спортивна Соціальна Технічна Трудова Фізична Філологічна Хімічна Художня Юридична
За підходами, методиками	Особистісно-орієнтовна Компетентісна Інклюзивна Гендерна
За принципами організації	Традиційна Інноваційна Альтернативна Самоосвіта Домашня
За віком здобувачів освіти	Освіта дітей Освіта дорослих
За принципом управління освіти	Централізоване управління освітою Децентралізоване управління освітою
За формами навчання	Очна форма навчання Заочна форма навчання Дистанційна форма навчання Дуальна форма навчання Формальна форма навчання Неформальна форма навчання Інформальна форма навчання
За формою фінансування освіти	Державна форма фінансування освіти Приватна форма фінансування освіти Змішана форма фінансування освіти
За формою організації	Індивідуальна робота Групова робота Масова робота
За терміном навчання	Короткотривале навчання Неперервне навчання Навчання впродовж життя

 Отже, у загальному вигляді концептуальну схему освіти можна представити у такому вигляді:

1. Освіта є складовою цивілізаційної системи і системою нижчого порядку.
2. Освіта тісно пов’язана з людиною і державою й функціонує в тріаді «Людина – Освіта – Держава».
3. Освіта є інструментом домінування держави у світі та розвитку людини як особистості.
4. Освіта як категорія має свої чіткі ознаки:

– наявність інституції – закладу;

– наявність цілеспрямованого процесу (навчально-виховного або освітнього процесу) – що включає, як правило, навчання, виховання, розвиток, соціалізацію;

– наявність результату – документу про освіту (атестат, диплом, свідоцтво) та/або освітніх результатів (знання, вміння, цінності, культура або компетентності).

5. Освіта як ціле буде більше, ніж сума її частин, системоутворюючою складовою системи освіти є освітня діяльність.
6. Система освіти включає структурні, функціональні, організаційні, діяльнісні, методичні, процесуальні та інституціональні компоненти.
7. Основними видами освіти є дошкільна, загальна середня, позашкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Bertalanffy L. von. General System Theory. Foundations, Development, Applications. N. Y., 1968; London, 1971.
2. Incheon Declaration: Education 2030 / World Education Forum 2015 in Incheon, Republic of Korea, from 19–22 May 2015. – Incheon, 2015. – 76 р.
3. Welche Bildungsgesetze gibt es auf Bundesebene? [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bildungsxperten.net/wissen/welche-bildungsgesetze-gibt-es-auf-bundesebene/
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с.
5. Відкрита система [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0_(%D1%82%D0%B5%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC)
6. Відкриті та закриті системи [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://bibliograph.com.ua/teoriya-organizacii/22.htm
7. Вільчинська Н. Ю. Освітня політика Європейського Союзу: особливості формування та реалізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / Н. Ю. Вільчинська. – К., 2012. – 20 с.
8. Войчук В. О. Формування готовності керівників до програмно-цільового управління розвитком позашкільного навчального закладу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / В. О. Войчук. – К., 2001. – 22 с.
9. Джуринський А. Н. Зарубежная педагогіка : учебн. пособ. / А. Н. Джуринський. – М., 2008. – 383 с.
10. Досвід [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%B4
11. Закони логіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pidruchniki.com/1298010840313/logika/zakoni_logiki
12. Институционализация [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D1%86%D0%B8%D1%8F
13. Клапків Ю. М. Концептуалізації поняття інститут та інституалізація для ринку фінансових послуг [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://aphd.ua/publication-32/
14. Классификация [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%B8%D1%84%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D1%86%D0%B8%D1%8F
15. Клімова Г. П. Освіта і цивілізація : монографія / Г. П. Клімова. – Харків : Право, 1996. – 127 с.
16. Концепція «виклик – відгук» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%86%D0%B5.%D0%BF%D1%86%D1%96%D1%8F_%22%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%B8%D0%BA_-_%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B3%D1%83%D0%BA%22
17. Кузык Б. Н., Яковец Ю. В. Цивилизации: теория, история, диалог, будущее : в 2 т. / Б. Н. Кузык, Ю. В. Яковец. – М. : Институт экономических стратегий, 2006. – Т. 1 : Теория и история цивилизаций. – 768 с. 
18. Людство[Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE#.D0.92.D0.B8.D0.BD.D0.B8.D0.BA.D0.BD.D0.B5.D0.BD.D0.BD.D1.8F_.D1.96_.D1.80.D0.BE.D0.B7.D0.B2.D0.B8.D1.82.D0.BE.D0.BA
19. Людський капітал[Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%B0%D0%BF%D1%96%D1%82%D0%B0%D0%BB
20. Малхасян Т. Е. Социальный опыт: сущность, источники формирования, функционирование (социально-философский анализ): автореф. дисс. на соискан. наук. ступеня канд. филос. наук : спец. 09.00.11 «Социальная философия» / Т. Е. Малхасян. – Є., 1992. – 21 с. [Електронний ресурс].
21. Населення Землі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96
22. Населення світу [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.geograf.com.ua/human/school-course/385-naselennya-svitu
23. Нелинейная система [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://slovar-lopatnikov.ru/slovar/n/nelinejnaya-sistema/
24. Объект [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%B1%D1%8A%D0%B5%D0%BA%D1%82
25. Освіта [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ua-etymology.livejournal.com/8839.html
26. Основные тенденции развития образования в современном мире https://www.unipage.net/ru/student_statistics#Основные_тенденции_развития_образования_в_современном_мире
27. Парсонс Т. О социальных системах / Т. Парсонс ; пер. с англ. В. Ф. Чесноковой, С. А. Белановского. – М. : Академ. проект, 2002. – 832 с.
28. Поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність» та співвідношення між ними[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ebk.net.ua/Book/psychology/vinoslavska_psihologiya/part4/4101.htm
29. Поняття [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F
30. Садовский В. Н. Основания общей теории систем / В. Н. Садовський. – М. : Наука, 1974. – 279 с.
31. Словник іншомовних слів / [за ред. акад.О. С. Мельничука]. – К. : Головна редакція УРЕ, 1985. – 968 с.
32. Смисл [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
33. Социальный институт [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D0%B8%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82#.D0.98.D1.81.D1.82.D0.BE.D1.80.D0.B8.D1.8F_.D1.82.D0.B5.D1.80.D0.BC.D0.B8.D0.BD.D0.B0
34. Список країн світу [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83
35. Цивілізація [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F#cite_note-15
36. Цілепокладання [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wiktionary.org/wiki/%D1%86%D1%96%D0%BB%D0%B5%D0%BF%D0%BE%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F

Олена Биковська, доктор педагогічних наук, професор, президент Міжнародної асоціації позашкільної освіти (МАПО)