Поки USAID все ще думає кому ж можна у цій країні довірити 38 млн. доларів, поділюся апдейтами що відбувається за кулісами

Поки USAID все ще думає кому ж можна у цій країні довірити 38 млн. доларів на посилення кібербезпеки української критичної інфраструктури (початок історії тут https://cutt.ly/PdWL468), поділюся апдейтами що відбувається за кулісами.

Шобла зацікавлених осіб, які вже майже роздерибанили між собою американські мільйони, і яким ми своєю петицією трохи сплутали карти, вирішила нарешті завдати удару у відповідь і випустила на арену якогось фріка. Метод по-мусорські примітивний: тупо намагатися дискредитувати тих людей, які просувають петицію. Обливати брудом, шукати компромат, якщо не знайдеться – вигадати.

Почали з мене. Спочатку якийсь чел з пустим профайлом та без фоток, почав мести пургу у мене в коментах, зізнався що колись працював у мене в CERT-UA (не пам’ятаю такого, а нас тоді там працювало десь 15 людей), звинуватив у тому, що я агент СБУ (я полковник, чувак, не в курсі?) і що уся ця ваша петиція – замовлення колишнього керівника ДКІБ, доручення якого я виконую (ото він здивується, коли вже півроку як на пенсії). У якості прям убойного аргументу воно публікує фото з конференції, на якому я та Микола Кулешов, і це, на думку даного інтелектуала, доводить, що пан Кулешов – мій «куратор». Чисто поржати: під дописом публікую фото з тієї ж самої конференції зі ще кількома з моїх численних «кураторів». А у мене подібних фото багато))

Спочатку подумав – бот. Але ні.
Раз йому відповів, бачу – не заспокоївся, продовжує. А пурга все лютіша, а спілкуватися все менше сенсу. Видалив його повідомлення. Все одно пише, градус неадекватності підвищується. Ну шо ж, довелося банити. За весь час у ФБ я забанив всього трьох-чотирьох людей, і лише у виключних випадках.

Я і так здогадувався, якими соковитими епітетами мене народжують у владних та провладних кабінетах, але не думав, що їм вистачить сміливості щось таки гавкнути публічно, нехай і з-під забору, анонімно та доволі істерично.
Але вони ще й підключили армію ботів для лайкання дописів отого «невідомо-кого» (мені переслали кілька скрінів, бо я ж того не бачу). Дослідникам мереж ботів, мабуть, буде цікаво дослідити хто за цим стоїть. Хоча я здогадуюся.
Серед прихильників мого особистого хейтера виявив одного сумновідомого ІТ-бізнесмена, компаніям якого свого часу Світовий банк заборонив брати участь у тендерах, бо спіймали на хабарях. Під санкції також потрапили сам власник компанії та топ-менеджмент.
Цитата: «Розслідування, проведене віце-президентом по інтеграції Світового банку, виявило, що “—– назва компанії —” платив хабарі і брав участь в корупційних діях за попередньою змовою в справі, що стосується тендеру на три IT-контракти, сукупною вартістю 43 млн дол, за проектом модернізації системи соціальної підтримки» – кінець цитати.

І ось тепер, мабуть, ті ж самі персонажі (або їх нові чи старі партнери) знов хочуть погріти рученята на іноземних мільйонах. І Корсун їм заважає.
Меседжі дискредитаційної кампанії наступні: «ти нікого не представляєш», «спільнота з тебе сміється», «та ти на себе подивися», «та який ти експерт». А потім то все показати американцям, разом і з купою лайків від ботів. Типу «ось як вважає правильна спільнота».
Час іде, але брудні технології не змінюються.
Тобто усе правильно робимо. Лупаємо далі.

Про саму петицію, http://chng.it/JB8VzNLh

Її підписали вже 630 людей, переглянуло 3011, пошарили 294. Жодної копійки не витрачалося на розкрутку, 100%-природній трафік.
Цікавлячись «а хто ж її підписав», я отримав список підписантів, подивився на нього і замислився (бачу лише ім’я, локацію та дату підпису).

Абсолютна більшість підписантів вказали свою локацію «Україна»: Київ, Запоріжжя, Дніпро, Кривий Ріг, Львів, Харків, Миколаїв, Полтава, Рівне, Суми, Ковель, Вінниця, Кіровоград (зараз – Кропивницький), Херсон, Тернопіль, Каховка, Бровари, Тернопіль, Одеса, Біла Церква, Хмельницький, Кременчук, Ірпінь, Черкаси, Чернівці, Канів, Умань, Сімферополь, Севастополь, Керч, Житомир, Українка, Віноградов, Новоукраїнка, Бровари, Торез, Світловодськ, Павлоград, Джанкой, Донецьк, Макіївка, Феодосія, Луганськ, Бахчисарай, Дрогобич, Переяслав, Ялта.
А ще були Помічна, Велика Новосілка, Ладан, Перегінське, Скворцово, Великі Мости, Перевальск, Аврамківщина, Мар’їнка, Родинське – не певен в якій це області, але привіт і вам, особливо підписанту з пікантним ніком з Лозової.

Також у списку є Сербія, Чехія, Естонія, Німеччина, Литва, Польща, Фінляндія, США, Нідерланди, Канада, Кіпр, Японія (людина навіть email свій вказала), Бєларусь, Ізраїль, Норвегія, Бразилія, Британія, Катар, Індонезія, Грузія, Сінгапур, Азербайджан, Італія, Марокко, Румунія, Данія, Вірменія.

Але замислився я на підписантах, які позиціонують себе як мешканці Росії:
Ростов-на-Дону, Краснодар, Сєвєрск, Комсомольськ-на-Амурі, Москва, Нальчик, Покров, Астрахань, Набережні Челни, Прохладний, Єлізово, Новосибірськ, С-Петербург, Магнітогорськ, Барнаул, Орел, Мінеральні Води, Вологда, Петрозаводск, Улан-Уде, Ярославль, Електросталь, Череповець, Якутськ, Уссурійськ, Тольятті.

Як це пояснити? Люди живуть на Росії, але вважають себе частиною нашої спільноти?
Вказували випадкову локацію, для анонімізації? Атака ботів, щоб дискредитувати суть петиції? Просто «по приколу» підписувати все підряд? Або «підпишу будь що аби проти Штатів»?

Ще минулого тижня колега, який працює технічним консультантом у «дієвих», в’їдливо зауважив мені: «А звідки ти знаєш, що усі, хто підписав – фахівці?». У мене хід думок доволі простий: люди, яких не хвилює, що відбувається в українській кібер-пісочниці, навряд чи зацікавляться якоїсь петицією до якогось USAID.
Процент тих, хто «по приколу», я оцінюю десь до 10%, та і то не по суті, а у частині підпису.
У будь-якому разі, у листі до USAID ми з колегами вказали «More than 370 Ukrainian cyber professionals support us”, і це точно не менше, ніж є насправді.

Для підпису петиції не вимагалося ідентифікації особи, доказів належності до професії, справжньої локації. Тому прошу і хейтерів, і однодумців не ставитися до петиції аж занадто серйозно. Кількість підписантів і як вони себе позиціонують не змінює суть порушеного питання: бенефіціара проекту доцільно переглянути через низьку кваліфікацію останнього, а також уважніше придивитися до складу команди імплементаторів. Тож петиція статистично відображає стурбованість суспільства певними процесами.

Ще наші хейтери кричать, що ми таким чином завдаємо шкоду інтересам України. Це дешева маніпуляція.
По-перше, далеко не факт, що USAID взагалі хоча б якось відреагує на петицію та листа від українських експертів.
По друге. Проект готувався кілька років, і він неодмінно відбудеться, тож ще місяць-два напевно що почекає. Тим більше, що насправді остаточного головного бенефіціара проекту USAID досі не визначив, і Федоров трошки збрехавши, видаючи бажане за дійсне.
І по-третє: критична інфраструктура – не те питання, яким можна займатися непрофесійно, занадто ризиковано.

Так що ми якраз вчасно.
Усе правильно робимо.
Тримаймося.

P.S.: відповіді на питання “так а хто якщо не мінцифра?» та сакраментальне «ви просто заздрите що вас не взяли у той проект» – у наступних апдейтах, далі буде.