Повертаючись до Трускавця
Повертаючись до Трускавця. Перубуваючи в цьому близькому мені ще з років дитинства та юності, чарівному і надзвичайно гостиному українському курорті 29-30 серпня 2021р. разом з своїми київськими колегами ми окремо віддали шану і поклали квіти до пам’ятника Митрополиту УГКЦ Андрею Шептицькому.
Нагадаю, що в Трускавці в ці дні ми перебували з нагоди проведення заходів з щодо вшанування пам’яті Тадеуша Голувки, польського діяча часів Другої Речі Посполитої, знаного речника польсько-українського порозуміння провокативно і підступно вбитого в Трускавці 90 років тому.
Митрополит Андрей і пов’язані з ним люди і структури були серед тих, які засудили це провокативне вбивство і не сприймали насильницькі методи боротьби і відому практику атентатів зокрема. І в цьому місці я б хотів окремо пригадати читачам іншу «атентантну» історію – з вбивством бойовиком ОУН директора Львівської академічної гімназії у Львові, колишнього старшини Січових Стрільців, який зокрема в лавах збройних сил УНР воював проти більшовиків, товариша митрополита Андрея Шептицького Івана Бабія – буцімто за “угодовську” позицію останнього.
Ось, як про це пише в своїй статті під символічною назвою «Греко-католики vs ОУН: боротьба за “душі молоді” в 1930-х» від 2 квітня 2011 року на сайті «Історичної правди» (https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/04/2/34243/) історик, на той час в.о. директора Центру досліджень визвольного руху (Львів), викладач Українського Католицького Університету Василь Стефанів: «Митрополит Шептицький не забарився із відповіддю і у пастирському листі різко засудив діяльність “українських терористів” з ОУН. Заява митрополита була опублікована в популярних галицьких часописах – зокрема, в “Ділі”, “Новій Зорі”, “Меті”.
“Якщо хочете зрадливо вбивати тих, що противляться вашій роботі, прийдеться вам убивати всіх учителів і професорів, що працюють для української молоді, всіх батьків і матерів українських дітей, усіх настоятелів і провідників виховних українських інституцій, усіх політиків і громадянських діячів.
А передовсім прийдеться вам скритовбивствами усунути перешкоди, які у вашій злочинній і глупій роботі ставляє духовенство разом із єпископами.
Бо ми від літ стверджували, і стверджуємо, й не перестанемо повторяти, що злочин є завсіди злочином, що святій справі не можна служити закривавленими руками. Не перестанемо твердити, що хто деморалізує молодь, той злочинець і ворог народу”.
Торкаючись теми відношення української греко-католицької церкви до дій радикалів, принагідно (оскільки це тема для окремої великої розмови в українському середовищі), хочу пригадати читачам і про особу Станіславівського (Івано-Франківського) єпископа Григорія Хомишина – церковного діяча, автора знакомитої, на мою думку, книги “Українська проблема”, на сторінках якої він гостро критикував радикальний націоналізм.
Повертаючись до характеристики історичної постаті митрополита Андрея Шептицього, дозволю собі також привести цитату з публікації Українського Інституту Національної Пам’яті, авторства Наталки Позняк-Хоменко опублікованої з нагоди дня народження Андрея Шептицького:
«В українській історії важко знайти більш контраверсійну фігуру, як митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Польський граф, який став українським священником. Чернець, який умів заробляти гроші і вчив цьому українців. Багатій, який практично все до копійки віддавав на розвиток української церкви, науки, культури, патріотичне виховання молоді. Патріот, який все життя відстоював українську ідею – і мав конфлікт з ОУН через неприйняття насильницьких методів боротьби за цю ідею. Людина, яка із християнським смиренням приймала усяку владу – і мала сміливість перечити сильним світу цього, закликаючи до покаяння.
І водночас, важко знайти діяча, чий авторитет ще за життя був настільки беззаперечним. Навіть радянська система, яка з легкістю таврувала своїх опонентів «ворогами народу» і сотнями знищувала в таборах чи просто вбивала (така доля чекала двох рідних братів Андрея Шептицького: Леона з родиною енкаведисти розстріляли в маєтку в 1939-му, а Климентій помер у 1951-му у Володимирському Централі) – навіть вона не наважилася зачепити митрополита Андрея. Він проніс свій хрест до кінця, схиляючи голову лише перед Богом».
Повністю матеріал доступний за посиланням:
Про Митрополита Андрея, як загалом і про родину Шептицьких, постать єпископа Григорія Хомишина, їхній життєвий шлях і спадщину можна і ТРЕБА(!!!) говорити і писати значно більше. Бо, як на мене, значення таких історичних постатей, на фоні інших, більш радикальних особистостей цього періоду українського «історичного пантеону», в сьогоднішній Україні не заслужено применшено і не достатньо відоме широкому загалу. А це в свою чергу часто- густо, свідомо чи не свідомо, не консолідує, а розділяє і так не дуже монолітне сучасне українське суспільство. Така історична політика також в числі іншого провокує розятрування історичних і світоглядних конфліктів з деякими нашими сусідами, стратегічними партнерами і потенційними військовими союзниками особливо на випадок абсолютно можливого в наші часи різкого загострення військового конфлікту з РФ і переходу його в «горячу» фазу. Кому це вигідно? Особисто мені відповідь очевидна.
І кілька слів на закінчення даного матеріалу. В контексті всього вищезгаданого, мені дуже приємно, що в дискусії організованій нами в Трускавці 30.08.21р. круглого столу на тему ««Життєвий шлях і суспільно – політичний спадок Тадеуша Голувко. Їх особливі уроки і актуальність в сучасних умовах розвитку України та економічної співпраці PL-UA, спільної протидії агресії і імперській політиці Російської Федерації» в числі інших прийняв участь відомий дослідник і популяризатор історії родини Шептицьких та польсько-українських відносин Іван Матковський.
Щира подяка Вам, шановний Пане Іване, за Вашу участь, виступ і відверту, сміливу та активну життєву позицію. Сподіваюсь на подальшу співпрацю в майбутньому.
To be continue )))
Олег ДУБІШ
