Поїзд, стій! Раз-два

Про харківського повелителя Інтернету, блокування, цензуру та свободу Інтернет. Шортрід.

Володимир Кондрашов підкинув цікаве посилання на судове рішення харківського районного судді Божко В.В., який забороняє усім (!) провайдерам України доступ до одного з тисяч сайтів, де продаються наркотики: https://bit.ly/2Y5KzNK

Спочатку важливий момент: закрити сайт і закрити доступ до сайту – сильно не одне й де саме.
Якщо «закрити» сам сайт на локації його розміщення (перепрошую у фахівців за спрощення термінології) – його вже ніхто нізвідки не бачитиме.
Якщо (теоретично) «закрити» доступ до сайту лише з України: він буде чудово видимий для усіх інших не-українських користувачів Інтернету а ще для тих українців, які хоча б мінімально знають як обходити блокування та встановили собі якийсь безкоштовний ProtonVPN.
Добре, що подібні рішення подібних районних судів мало хто виконує і не дуже збирається.
Загалом-то, кардинальну судову реформу треба було робити одразу після Революції гідності, разом з реформою правоохоронної системи та системи оподаткування. Але зараз шо вже, зараз не про це.

Але пропоную піти далі логікою харківських поліцейських та суддів: закриємо доступ до ще тисячі аналогічних сайтів. А шо. Паперу для постанов у нас вистачає.
Закриємо доступ до сотні тисяч сайтів порнографічного характеру (розповсюдження порно є кримінальним злочином в Україні).
Закриємо також доступ до сайтів, які розповсюджують антиукраїнську пропаганду (десятки, мабуть, або сотні).
Закриємо сайти, де пропонують послуги повії, кримінальні хакери, шахраї, де продаються зброя, крадені речі, контрафакт і купа всього іншого незаконного.
А ще є сайти, де «безпідставно» звинувачують чиновників у розкраданнях, відверто ображають честь та гідність Президента, Голову ВРУ, Прем’єр-Міністра, народних депутатів.
Якщо закрити доступ до усіх цих веб-ресурсів, то від Інтернету мало що залишиться.
Але, богудякувати, усе це закрити неможливо, як юридично, так і технічно.

Хоча на таку дрібницю як «неможливо» чи «незаконно» плювати суворим харківським правоохоронцям. Справа почесно завершена судовим вироком, браві поліціянти готують дірки для медальок, а провайдерам знов доведеться роз’яснювати деб-лам чому не можна закрити долоньками сонце.

Для вирішення проблеми харківська кіберполіція мала б піти іншим шляхом: відправити постанову про неприпустимість розповсюдження протиправного контенту, власне, хостеру: CloudFlare. Але ж то треба напружуватися, готувати запити до Європолу, Інтерполу, CERT-UA, писати листа англійською, контактувати з CloudFlare, американськими правоохоронцями і купа іншої мороки. Простіше підмахнути у недалекого судді скоренько зляпану по шаблону постанову.

Ізюминкою витвору харківських борцунів є твердження (написано прямо в постанові суду) про те, що якщо Ви користуєтесь веб-сайтом і можете на ньому розміщати інформацію – Ви автоматично стаєте співвласником цього веб-сайту.
Супер ващє. Тепер я співвласник Фейсбук, Вікіпідії, Гугла, усіх поштових служб, та навіть сайту Президента України, оскільки можу розміщати там петиції.
Круть.
Хочеться ще написати, що розклеювач паперових оголошень автоматично стає співвласником обклеюваного будинку, але не буду, це трохи інших випадок.

Безглузді підстави для невиконуваних дій: ось все, що наразі характеризує ефективність української кібер-правоохоронної системи у Харківській області.
Замість справжньої боротьби з протиправним контентом, правоохоронці знов і знов намагаються боротися проти його видимості користувачами. Нагадує маму, яка закриває очі дитині руками, що вона не бачила еротичних сцен в телевізорі.

Скільки існує Україна як незалежна держава – стільки відбуваються спроби чиновників контролювати Інтернет і ввести у ньому цензуру. Робиться це під різними соусами: війна, дитяче порно, наркотики, дезінформація, рашн-пропаганден, тощо.
Насправді ж отакі регулярні спроби робляться заради одного: влада над непідвладним манить величезними грошима, і для цього нам намагаються напарити цензуру у тому чи іншому вигляді.
Інтернет повинен залишатися максимально вільним допоки існуватиме така можливість.
Уряди усіх країн Світу намагаються з різнем рівнем успішності регулювати та контролювати Інтернет, але, на щастя, мало кому вдається досягти чогось суттєвого на цьому шляху. Поки що чемпіонами є КНДР, Китай та Свинособакія. У менш тоталітарних країнах теж є певні досягнення, але про це якось окремо.

Також погоджуюся з поглядом на цю ж проблематику Sean Brian Townsend: https://tinyurl.com/y45sfulz
З деякими епітетами та метафорами – ні, але по суті – так.

Бережімося.