Шановні пані та панове. Якщо не хочете даунгрейда своїх когнітивних функцій – не приходьте на держслужбу з бізнесу

Шановні пані та панове. Якщо не хочете даунгрейда своїх когнітивних функцій – не приходьте на держслужбу з бізнесу

Шановні пані та панове. Якщо не хочете даунгрейда своїх когнітивних функцій – не приходьте на держслужбу з бізнесу.
Ось вам приклад.
“..Українська кібербезпека вистояла не тому, що вона була добре захищена…”
Секундочку, це як – «захищена кібербезпека»? Виходить, що безпеку саму потрібно захищати? А що це може бути? І як воно називається? Супербезпека? Безпека безпеки? Цікаааво. А хто має захищати безпеку безпеки? А безпеку безпеки безпеки?
А якщо українська кібербезпека “не була добре захищена” – звідки така імперативна переконаність, що вона таки “вистояла”? В якому місці вона «вистояла»? І як взагалі може «вистояти» те, чого ніколи не було (принаймні у державному секторі)?
Вже 5 місяців закрито доступ до більшості публічних ресурсів. Державні онлайн-сервіси практично не працюють. Державні бази даних – теж не працюють. Поняття «відкриті дані» залишилося відлунням з минулого. Спробуйте зараз отримати будь-яку довідка чи документ в державних установах України – таке враження, що повернувся у 80-ті роки минулого століття. У Дії все ті ж проблеми, що і раніше. Вся державна інфраструктура переїхала у закордонні юрисдикції, разом з державною (конфіденційною?) інформацією. Де тут «вистояла»?
“…кіберстійкість України не у надпотужному захисті, а у здатності відновлюватися та адаптуватися. Ігноруючи при цьому дрібні незручності, такі як гучна критика з наукових кафедр, диванів та сторінок у соцмережах.”
Прелєсно. «Кіберстійкість», виявляється, полягає зовсім не у захисті, ні.
А полягає (OMFG!) – в ігноруванні “гучної критики”. Яка всього лише «дрібна незручність».
Власне, чому дивуватися. Саме цим шляхом рухалася уся національна кібербезпека останні 30 років. Саме ним керувалися і керуються не тільки кібер-чиновники, але і політичний бомонд, причому як «старі обличчя», так і «новийє ліца».
А ж ось принцип демонстративного ігнорування критики проголошено публічно, буквами штатного блогера, з посиланням на анонімних “світових експертів”, які десь там “сходяться на думці”. Думаю, це «британські вчені» і, скоріш за все – за юсейдівські гранти. Пруфи? Пфф, ото ще, ви все одно не зрозумієте, комахи.
Ось тому Україну і не взяли свого часу до ЄС, НАТО та інших ніштяків. І ще нескоро візьмуть.
Тому що там треба таки дослухатися до «гучної критики». І не просто дослухатися, але (о боги, ні!) – виконувати її вимоги. На цьому побудована вся система відносин народ-влада-народ у демократичних країнах: Public-Private-Partnership, Vox populi, зворотній зв’язок та інші «дрібні незручності».
І чомусь нашим людям хочеться саме в ЄС: до розумних законів, до обов’язковості їх виконання навіть президентами, до справедливого суду, до конкурсів на посади. А не до призначених «друзів друзів квартала», які публічно плюють на «гучну критику».
Дивно, що усю цю пропагандистську дічь підтримує кілька серйозних професійних людей, яких я знаю та поважаю. Друзі, вже не березень 2022, і навіть не квітень. Вже можна відійти від державного телевізору та спробувати посумніватися. Досить вже сприймати сліпо на віру все те, що на нас виливають госушні арєстовічі. Реальність – вона зовсім інакша, зовсім. Мені в приват постійно пишуть рядові держслужбовці у стилі «це ви ще применшили проблему».
А от їхні вищі начальники, усвідомлюючи скору розплату, щосили намагаються якось виправдати свою багаторічну злочинну бездіяльність у кібер-сфері. Свою некомпетентність та тупість, ігнорування критики, агресивність. Що усі попередні роки гроші на кібербезпеку – або розкрадали, або просирали. Будували на піску невігластва (за принципом Даннінга-Крюгера) різні «дії», які у критичний момент обвалили буквально все цифрове в Україні. І чим скористалися наші вороги.
А у якості потужного «засобу захисту», вітчизняні кібер-борцуни тупо все вимкнули. «Найбезпечнішою є мережа, яку вимкнули, порубали, закопали і залили бетоном» – цей старий анекдот став нашою новою реальністю.
Але на державних трибунах все це п(р)одається як небачена перемога, «українська кібербезпека вистояла». І не тому що «була захищеною» (ггг, «захищена кібербезпека», ггг), а завдяки «ігноруванню гучної критики».
Раніше вони сміялися з численних застережень – «роль кібербезпеки трохи перебільшена» – і презирливо називали «луддітами» тих, хто попереджав про очевидні ризики. А тепер сцють нам в очі своїми «айті-арміями», «призами за кіберзахист» та «кібер-ППО» – і не бачать у цьому жодних протиріч. Для імітації «народної підтримки» найняли собі блогера, який сумлінно виконує накази свої нових начальників-корупціонерів. Не думав я, що конформізм може настільки швидко витіснити професіоналізм.
Чи, можливо, я занадто вимогливий? Якось так склалося, що мені все життя здавалися стрьомними принципи «підлаштовуватися», «бути гнучким», «не ми такі – життя таке», «а інакше не можна було», «а шо, мені треба було якось годувати сім’ю». Чомусь від них тхне чимось непристойним, негідним достойної людини. Шось типу «сайдьомся пасєрєдінє» або «треба ж якось погашати іпотеку». Я ж не один так відчуваю, вірно?
Загалом же, наведені цитати знов палять піар-стратегію вітчизняних кібер-чиновників, яка полягає приблизно у наступному: «Так а шо, нічого ж страшного не трапилося? У національної кібербезпеки і до того не було особливих проблем, але вночі 24 лютого неочікувано підкрався злий ворог і насрав нам у штани, але ми з цим успішно справилися. І успішно розвиваємося, дайте ще один мільярд. Дивіться яка у нас величезна волонтерська(!) айті-армія. А хто нас критикує – той просто нас не любить, хоче грошей, агент кремля, та і взагалі який він експерт. А загалом-то критиків ми будемо ігнорувати, адже для нас це всього лише дрібна незручність. Нас на наші посади призначили не вони, тому тьху на них».
Патріотизм не полягає лише у сліпій підтримці офіційних гасел, дорогі мої друзі.
Патріотизм – це про «як краще для всіх», а не про «як краще для отих двох симпатичних держслужбовців». Вже вибрали собі веселих та кмітливих, з оксамитовим голосом.
І ще патріотизм – це нелояльність до практики «пиzдять і пИzдять”.
Мабуть, хтось принципово не поділяє моїх поглядів, викладених у цьому дописі – ну штош, таке життя. Свобода слова, розмаїття поглядів, різні інтереси, вільний доступ до різних кнопок типу unfriend/unfollow/ban.
Життя покаже де ховалася істина. Або покаже не тільки лиш усім.
Або вже в наступному житті.
Але точно покаже.
Костянтин Корсун

Голова Ради Громадської організації Українська група інформаційної безпеки, директор компанії з кібербезпеки Berezha Security.