“SI VIS  PACEM, PARA BELUM” –  АБО ЧОМУ Я ХОЧУ ЩОБ В УКРАЇНІ, ЯК І В  ПОЛЬЩІ, ТАКОЖ БУЛИ «ПАТРІОТИ» І «АПАЧІ». АЛЕ, В РАЗІ ЧОГО, ТІЛЬКИ ЦЬОГО МОЖЕ І НЕ ВИСТАЧИТИ..

“SI VIS PACEM, PARA BELUM” – АБО ЧОМУ Я ХОЧУ ЩОБ В УКРАЇНІ, ЯК І В ПОЛЬЩІ, ТАКОЖ БУЛИ «ПАТРІОТИ» І «АПАЧІ». АЛЕ, В РАЗІ ЧОГО, ТІЛЬКИ ЦЬОГО МОЖЕ І НЕ ВИСТАЧИТИ..

На форумі в Криниці в якому приймав участь 4-6 вересня було багато різних дискусій. В тому числі і в питаннях безпеки, співпраці в оборонній сфері і де окупації Донбасу. Враження різні. Але мене  цього року особливо вразили певні, не зовсім зрозумілі і прийнятні для мене,  нюанси в виступах та позиції деяких наших польських друзів. Мені здалось що дехто в Польщі переоцінює  потенціал, стабільність і надійність власної системи безпеки Польщі під парасолькою НАТО і недооцінює важливість України, як партнера в безпекових та інших питаннях. Але почну з іншого –  на Економічному Форумі в Криниці завжди достатньо багато гостей з Росії  і в принципі, як на мене, це нормально. Хоча відзначу, що багато з регулярних російських спікерів стандартно на всіх панелях пропагують відомі тези і меседжі Кремля. Але це нам також зрозуміло і так би мовити звично. Під час Форуму я зазвичай ходжу і збираю на інформаційних стендах різноманітні матеріали від організатора, партнерів  і учасників форуму, так би мовити для наступного «домашнього опрацювання». І яке ж було моє здивування, коли на центральній інформаційній «стійці» організатора форуму в новому павільйоні Dom Forum  поряд з, так би мовити різноманітними цивільними матеріалами, я в вересні 2018 року на Економічному Форумі в Криниці побачив виставлену для розповсюдження серед учасників Форуму чисельну кіпу  журналів  спеціалізованого російського військово журналу «Национальная оборона»-“National Defence»#4” 2018р., на титульній сторінці якого показово і симптоматично красувалась реклама ракетних комплексів Almaz-Antey Corp. з промовистим надписом “S-400 has no competitors”.

Нагадаю, що  в Криниці був центрально-європейський економічний форум а не оборонна виставка… Капець!!! Це  де, для кого і для чого були виставлені ці матеріали? Щоб всі знали що росіяни можуть… ???

Хоча питання риторичне… Все і так зрозуміло. І підтвердження цьому я особисто  для себе отримав під час кількох тематичних панелей форуму. Зокрема панелі «В пошуку мирного плану для України», де мені достатньо несподівано особливо припав до вподоби виступ учасника з Білорусії Арсенія Сівіцького – директора Центру досліджень Стратегій і Міжнародної політики з Мінська.

Учасники панельної дискусії “В пошуку мирного плану для України”  Арсеній Сівіцький (Білорусія, ліворуч) та Олег Саакян (Україна, праворуч)

На підставі своєї особистої розмови з одним з російських високопоставлених військових керівників, щодо доцільності актуальної агресивної політики Росії на міжнародній арені і можливостей Росії тривалий час  фінансувати різноманітні військові дії, пан Арсеній процитував відповідь свого російського співрозмовника, яка була приблизно наступною: « Конфликт в Украине и в Сирии ежегодно нам стоит приблизительно 4-5 млрд. доларов США. В принципе для России это не большие деньги за то, чтобы нас в мире уважали и боялись». А друга думка пана Сівіцького, яка видалась мені дуже цікавою, враховуючи те, що багато хто в Україні і в світі персоналізує останні військові і міжнародні авантюри Росії виключно з певними психічними особливостями і проблемами Президента РФ Путіна В.В. В дійсності все значно складніше. Білоруський експерт в цьому контексті зауважив, що перед російськими елітами в останні роки гостро повстало питання про найкращий інструмент збереження та збільшення/розвитку своїх економічних впливів і статків в т.ч. на глобальних світових ринках. А економічних чи технологічних здобутків і переваг в Росії, як відомо, в останні десятиріччя не так вже і багато. Адже по рівню свого ВВП  в світових масштабах Росія значно поступається не тільки таким лідерам як США, Китай, Японія чи Німеччина, але навіть таким країнам як Італія, Бразилії чи Канада. А в чому ж тоді Росія є однією з найсильніших і найвпливовіших і що відповідно російські еліти можуть використовувати, як свою стратегічну перевагу в боротьбі за економічні статки і здобутки на світовій арені? Відповідь одна – сила і військова потуга. Від себе добавлю – готовність вбивати і своїх і чужих… Тому російські еліти останніми роками зробили все, щоб банальна сила, агресія і військові інструменти в яких вони мають певні здобутки і  переваги стали основним фактором світової політики. До речі такий погляд на реальність також дає відповідь на контраргумент, яким часто користуються росіяни для того щоб спростувати звинувачення в агресивних планах Росії щодо сусідів в т.ч. Прибалтики, Польщі та інших: «Ну скажите пожалуйста для чего нам (Росиии) нападать/завоевывать например Прибалтику или Польшу?»… Як на мене, відповідь банально проста: «Для бабла, уважаемые российские Дамы и Господа, для Бабла!»… Всі ж прекрасно розуміють що про традиційні і зрозумілі форми прямої тривалої окупації, по великому в сучасному світі, мова не йде, хоча, це вже як сказати коли глянути на приклад українського Криму, але «по крупному» мова іде про встановлення на  територіях відповідних країн політичних режимів, які були би підпорядковані російським економічним та іншим імперським інтересам. Тому для тих наших політиків, які розказують народу казки про швидке припинення війни і рядових співвітчизників що наївно надіються на мир і домовленості з Росією в короткостроковій перспективі відповідь нажаль мало оптимістична: «Не дождетесь..- И вечный бой покой нам только сниться». А сама Україна якщо хоче вижити і розвиватись, як самостіна і економічно розвинута країна, з таким «доброзичливим» сусідом мусить брати на озброєння ізраїльську модель поведінки, першочергово надіятись на власні сили, в т.ч. через відповідну мілітарізацію, модернізацію, реіндустріалзацію власної економіки і посилення війська та обороноздатності. Нажаль Дива не буде! «Цей дощ на довго!». Хоча звичайно  є ще так звана «мирна, капітуляційна опція» з встановленням в Україні проросійського політичного режиму, при якому ми маємо всі можливості повторити печальний досвід після поразки УНР 100-річної давності з голодомором, репресіями і іншими «прелестями» включно.

Але повернімося до наших польських друзів. Я вийшов особливо  розчарованим з дискусійної панелі «Як використати можливості співпраці в оборонній промисловості?».

Я відчув з виступу деяких профільних польських учасників цієї панелі, що вони не бачать безумовної актуальності і  необхідності системної і комплексної співпраці/кооперації польського і українського оборонно-промислових комплексів. Я був вражений як певною безпечністю,  самовпевненістю так і, як мені здалось, погано прикритою зверхністю. Причому в публічній частині це робиться з посиланням на приналежність Польщі до оборонного блоку НАТО, до якого Україна наразі не входить, а значить її оборонно-промисловий комплекс не відповідає певним стандартам через що не зовсім можлива і доцільна в т.ч. промислова кооперація. Боляче кольнуло коли один з польських спікерів цієї панелі сказав, що «ми боїмось Вам віддавати певні наші військові технології бо вони від Вас можуть попасти росіянам…» (!!!?)…А це до чого? До невпевненості польської сторони в результатах всіх виборів в Україні в 2019 році чи невіри в наше військо? Сумно… Вдячний Юрію Романенко, який під час згаданої панелі замінив анонсованого в програмі, але  відсутнього в Криниці колишнього заступника мінстра оборони України Юрія Гусєва, і «науково-популярно» нагадав польським спікерам деякі банальні істини сьогодення в локальному і глобальному контексті.

А чого вартує висловлена директором Польського Інституту Міжнародних Справ Славоміром Дебскім під час дискусійної панелі «Польща-Україна. Нові виміри сусідства та партнерства» певна, я б сказав провокаційна, пропозиція «заморозити» подальший розвиток польсько-української співпраці на засадах, які стисло особисто я можу сформулювати так: «Якщо українцям потрібно то і так самі до нас прийдуть на наших умовах» (!!!?).. Ось так. Як кажуть в Україні «Ну, ну…» (((:.. Співголова українсько-польського Форуму Партнертсва, відомий український журналіст Віталій Портніков, який приймав участь в цій панелі, як на мене дуже влучно відреагував на таку польську пропозицію. Ось що написав про цей його виступ у своєму пості в Facebook Mykola Alexandrov: «Одним з панелістів виступив український журналіст Віталій Портніков, який зазначив, що Польща сьогодні більше зацікавлена в Україні, ніж навпаки. На його думку, без європейської України Польща перетвориться на східний бастіон ЄС та втратить шанс на лідерство у Європі. Бо для цього потрібно слугувати прикладом та об’єднувати коло себе країни Балтії, Україну, країни Вишиградської групи. Наразі, польські еліти не готові на такі кроки, тому і співпраця між нашими країнами залишається на досить низькому рівні. Польща зацікавлена більшою мірою тільки у вирішенні своїх власних проблем, майже не виходячи за їхні рамки. В. Портніков наголосив, що питання з самою Україною ще не вирішене і продовжує існувати загроза її дезинтеграції та поглинання Росією. Тоді Польща сама стане кордоном між ЄС та РФ і перетвориться на окраїну Європи. Тож для того, аби розвиватись, замало нарощувати економічну потужність, а треба ставати лідером, хоча б і регіональним». Ось так…

Однак зараз я хочу перейти до іншої події, яка паралельно з Економічним Форумом в Криниці, відбувалась в Польщі 4-7 вересня 2018р.  Мова йде про  26 Міжнародну Виставку  Оборонної Промисловості (MSPO) в Кєльце. Враховуючи певні вищезгадані питання і мої емоції від почутого та побаченого цього року в Криниці, я їхав з Криниці в Кєльце 7-го вересня в дещо мінорному настрої. Місто зустріло мене величезним плакатом від виробника систем протиракетної оборони, американської компанії Raytheon поверх цілого фасадау Головного Залізничного вокзалу PKP м.Кєльце. Текст на плакаті з розміщеними поряд польським та американськими державними прапорами на фоні пам’ятника Незалежності Польщі промовисто констатував: “Globalne Rozwiazania Patriot. PATRIOT :SKUTECZNA OBRONA I PARTNERSTWO”…

Я чомусь відразу пригадав про отриманий на форумі в Криниці російський військовий журнал з гаслом від російської  корпорації «Алмаз-Антей»: “S-400 has no competitors”… Мимоволі подумалось: «А чи випадково не доведеться нам дожити до практичної перевірки правдивості цих двох гасел?»..

В таких сакраментальних роздумах я і добрався до міжнародного виставкового центру в Кєльце де проходив XXVI Międzynarodowy Salon Przemysłu Obronnego (MSPO).

Цьогорічний MSPO, як завжди вражав своїми масштабами, чисельністю учасників і гостей, а також відмінним рівнем підготовки.  Дана оборонна виставка, яка вже понад четверть століття проходить в Кєльце, поряд з відповідними виставками в Парижі та Лондоні, поправу вважається однією з найбільш авторитетних подій оборонної галузі на нашому континенті. Цьогорічна Виставка проходила під Патронатом Президента Польщі Анджея Дуди, який вже втретє відвідав MSPO.

http://www.targikielce.pl/en/news,1551,president-andrzej-duda-praises-the-mspo,25597.chtm

В виставці минулого року взяло участь 618 компаній оборонно-промислового комплексу з 28 країн світу. З 2014 року у цій виставці регулярно приймає участь і Україна. Цього року ДК «Укроборонпром» також представив на виставці ряд українських розробок про що більш детально можна довідатись за посиланням: http://ukroboronprom.com.ua/uk/media/ukroboronprom-predstavlyaye-svoyi-rozrobky-na-mizhnarodnij-vystavtsi-mspo-2018-u-polshhi.html.

Мабуть під враженням почутого в Криниці і  плакату на фасаді вокзалу PKP м.Кєльце я звернув особливу увагу на американських учасників MSPO і не втримався від того щоб попросити присутнього поряд офіцера армії США зробити мені фото на фоні легендарного гвинтокрила “APACHE”… “With pleasure!!!”- відповів він. Комплексів S-400 та іншої продукції російського «Алмаз-Антей» я на MSPO в Польщі 2018 р. на щастя не знайшов… Наразі:)))

Але коли  цього року відвідуючи  виставку в Кєльце і знайомлячись з учасниками MSPO , я в черговий раз вражався об’єму коштів і технологій, які люди вкладають в індустрію взаємного вбивства і захисту від нього, мене весь час не покидало відчуття що всі ці технології і залізо, ніщо без вмотивованих і обстріляних воїнів. І при всіх мінусах сьогоднішньої ситуації України, наших тяжких уроках і втратах останніх років, все ж таки відроджене українське військо, той практичний досвід і  людський потенціал який здобула Україна за останні роки гібридної війни з РФ є одним з  найбільших українських активів. І цього, до речі, не має практично ніхто з числа тих країн, які так активно були представлені на MSPO включаючи Польщу. Та й що до продукції українського оборонно-промислового комплексу – не треба недооцінювати  потенціал України. Дорогі польські колеги – Парасолька НАТО, системи протиракетної оборони “Patriot”, і багато чого іншого це звичайно класно і круто. Але пам’ятаймо нещодавню історію не тільки в контексті подій на Волині 1943\44 рр., але і те від кого наші народи історично отримували найбільше агресивних дій та жертв, і хто може стати (а для нас вже є) реальним спільним противником в умовах сьогодення. Не забуваймо про рівень і види російських озброєнь, про те, яка зброя і оборонна техніка сьогодні найбільш масово присутня в військових силах, як в Польщі, так і України, та про можливість і економічну доцільність її спільної  модернізації. Звичайно, що нове покоління озброєнь, яке має Захід по багатьом позиціям перевищує показники російської зброї. Хоча не завжди і у всьому. Але яка ціна питання, які  затрати і кошти потрібні для придбання нових західних зразків? Ставлячи перед собою як завдання масове і ефективне покращення обороноздатності треба розуміти виклики, можливості власні та найбільш імовірного противника і пов’язувати це з наявними і обмеженими  фінансовими ресурсами країни. Вартує задуматись, що з допомогою відповідної кооперації, можливого імпортозаміщення польських партнерів з українськими в т.ч. з такими  підприємствами як Мотор Січ, Антонов, Луч, Артем, Чезара, ім.Малишева, Южмаш/КБ Південне  та рядом інших польська сторона може отримати практично той самий результат в т.ч. і технології, але за значно менші кошти чим з вельми не дешевими західними партнерами. Не слід забувати і про можливу спільну експансію на треті ринки.

Ці самі аргументи дзеркально стосуються і української сторони. В екстремальних безпекових ситуаціях плече і допомога найближчого сусіда може означати не менше, а може навіть більше чим «заокеанська» технічна допомога. Хоча, як на мене, найкраще коли є одне і друге, про що польський народ переконався майже 100 років тому коли під час війни з більшовицькою Росією тисячі українців на чолі з генерал-хорунжим Марком Безручком (1883-1944) героїчно боронили від Червоної навали польський Замость, а Меріан Кондуел Купер (1893–1973) та 16 його побратимів — пілотів зі Сполучених Штатів Америки прикривали і підтримували військо Пілсудського з повітря.

Марко Безручко. Фото: erve.ua

Вікіпедія. Американські добровольці, пілоти ескадрильї імені Тадеуша Костюшко, майбутній кінематографіст Меріан К. Купер і командир ескадрильї Седрик Фонтлерой

Тому , як на мене, сьогодні, в умовах гібридної агресії Росії проти України і  Західного Світу, нам взаємно особливо потрібні прості і щирі  людська взаємодія, повага , рівноправне партнерство  і розуміння один одного в даних Богом умовах  складної спільної  історичної долі і пов’язаної географії.. Без дискусій про те, хто кому більше потрібний і політичних забав з «історичними демонами»…

Олег Дубіш

Олег Дубіш

Перший віце-президент Польсько-Української господарчої палати, учасник Українсько-польського Форуму партнерства під патронатом Міністрів закордонних справ Польщі та України,