Сьогодні ми знову
Чекали страшного 24 лютого. Неспроста.
Ну, сьогоднішнє 24 вже інше. Це має свою ціну. Тяжку, болючу, криваву, смертельну ціну. А все могло би бути інакше! Зовсім інакше. Ще гірше. Жахливо. По-російськи. Ну не сталось. Не сталось і слава Богу!
Змішані почуття сьогодні. З одного боку – ми вистояли! Ми є! Ми можемо! Це надихає. З іншого боку – скільки горя, біди, сліз, крові, згарищ, порожніх вулиць, свіжих могил… І це ще не кінець.
Хотів дякувати кожному, хто робив, що міг, аби сьогодні було, вийшло багато. Вас багато, люди! Дуже багато. Кожен на своєму місці. Кожен, що міг, дехто більше – величезне і нелюдське дякую вам. Сьогодні є завдяки кожному із вас, спасибі!
Зараз особливе відчуття і розуміння, що ми разом. Тепер кожен трішечки інший. Кожен трішечки той:
хто хоронить…
хто плаче…
хто боїться…
хто втікає…
хто в чужині…
хто розгублений…
хто розчарований…
хто зневірений…
хто в окупації…
хто в полоні…
хто ранений…
хто чекає…
хто вірить…
хто допомагає…
хто воює…
хто бореться…
хто має надію…
хто молиться…
Ми разом. Ми є. Ми обперлись одне на одного. Ми обійнялись. Ми стали плечем до плеча. Ми боремось. Ми захищаємо. Ми переможемо. З Богом!