СТАРИЙ ІЦХАК І ХРИСТОС
Ранковий теплий день. Залите сонцем старовинне місто Єрушалаїм закипало життям. До Пасхи залишався ще тиждень, але доми і вулиці були вже переповнені набожним і неспокійним людом.
Разом з паломниками в місто прибувала злякана худоба, що готовилась на жертвоприношення. Блеяння овець та кіз, неспокійне мичання волів перемішувалось із криками торгашів, плачем дітей, бурчанням молитов, запахом гарі з території храму та присмаком пилюки на зубах.
В цьому передсвятковому безладі Єрусалим був зовсім не схожим на місто святе і священне. Але так тільки на перший погляд. Старому Іцхаку здавалося, що тут навіть повітря священне, він жадібно вдихав його на повні старечі груди. Змучений далекою дорогою він стояв в скупому затінку невисокого будинку міста і плакав від щастя. Це була мрія всього його життя. Його батько сам так і не зміг побувати у святому Єрусалимі і заповідав цю прощу йому. Роки йшли, а можливості добратися до Сіону з далекої Месопотамії бідному єврею було не так просто. Іцхак боявся, що помре і не виконає обітниці. Але Господь Адонаї був милосердним до нього і вислухав молитви його. Тепер він тут, у цьому священному місці. Все нелегке його життя на чужині, кожний його будень був виправданий цим паломництвом. Здійснилось! Він відчував, що тепер зможе спокійно померти, і йому від цього було так легко і так спокійно. Для нього не було цього гучного натовпу навколо, він не звертав уваги на штовханину, дивився в сторону храму заплаканими очима, а запечені усміхнені губи ніби самі по собі безперестанно шептали- Благословен Ти, Господи! Благословен Ти, Господи! Благословен Ти, Господи!
На другий день Іцхак вийшов на площу, щоб прицінитись до овець. Він, як людина бідна, міг обійтись голубами, але старому хотілося, щоб його жертва була відчутна і він був готовий тратитись. Він хотів принести дві жертви, одну за гріхи свої і своїх дітей, а іншу – жертву подяки.
Поки старий вибирав кращий товар, на площі сталося якесь замішання, народ ринув до воріт міста, з яких йшла дорога на Віфанію.
– Що сталося і куди всі біжать? – поцікавився Іцхак у молодого продавця, але той тільки стиснув плечима і спитав чи дід куплятиме барана. Іцхак нічого не відповів, повернувся до якогось малого, що пробігав повз і мозолистою рукою міцно вхопив того за рукав:
– Куди всі біжать, що сталося?!
– Відпусти! – малий невдоволено зиркнув в обличчя неочікуваної перешкоди, але Іцхак був рішучим. – Цар Ізраїля входить в місто! Син Давидів!
Іцхака від почутих слів пройняло з голови до ніг. Рука машинально відпустила малого, а він сам заціпенів. По шкірі забігали мурашки, по спині пройшов холодок. Із глибини його єврейської душі в голову вдарив рій думок, протирічиві почуття забились в грудях, як злякані жертовні тварини у вузькому стійлі:
– Невже… невже це зараз? Невже воно ось? Цей час настав!.. Не може бути. Ні, це неможливо. Ніщо не предвіщало… Але чому ні? Господь всесильний, Господь Саваоф, Він вершить історію, як Він один знає. Чому ні? Адже про це провіщали пророки, про це ми молимось… Прийшло Царство Ізраїля! Мошіах… Мошіах… Син Давида…
Старий не зчувся, як пустився бігти. Йому здавалося, що він знову повний сил, як колись у юності. Він не відчував землі під ногами. Всі пророцтва, всі молитви, які він звершував кожного дня, всі надії його народу раптом ожили в одну мить.
Біля воріт вже зібрався натовп. Іцхак без вагань окунувся в людську стихію і зараз винирнув попереду. Він побачив, як якийсь чоловік на ослі в’їжджав у місто. Навколо стрибаючи бігла дітвора з пальмовими гілками, люди простеляли свої плащі прямо на дорогу, народ виспівував псалом Давида: “Осанна! Осанна в вишніх! Благословен хто йде в ім’я Господнє”.
В голові гуділо, Іцхак не міг зрозуміти, що відбувається, здавалося, що він втрачає відчуття реальності.
Зляканий юрбою невисокий віслюк мотиляв головою і швидко дріботів ногами, ніби намагаючись скоріше звідси вирватись. Від цього вершник виглядав трохи кумедно. Якось не так Іцхак уявляв собі Мошеаха. Не те, щоб він спеціально колись думав, як це має бути, але щось тут ніби було не так:
– Цар Ізраїля? Син Давида? Божий Помазаник?
Іцхак розгублено почав роздивлятись навколо. Навпроти через дорогу він побачив кількох поважних фарисеїв з молільними покривалами, які строгим поглядом проводили цю ходу і явно не розділяли захоплення натовпу. За юрбою Іцхак помітив ще з десяток римських легіонерів, що остаточно повернуло його до дійсності:
– Ні, це не те… У нього навіть немає зброї, як він збирається скинути римлян?! Вони он стоять і просто сміються з цього. Люди, які он з ним, теж не схожі на воїнів. Чого він мовчить? Чого він нічого не каже? Якби він повелів, народ би розірвав цих римлян. Може я би і сам кинувся на них, але він такий мовчазний… Ні, це не те… Як шкода, Господи…
Вся радість і натхненність обірвалась в одну мить. Іцхак відчув неймовірну тяжкість на душі, яка буває від глибокого розчарування. Здавалося, що він не просто знову став старим, але ще більше постарів. Його тіло обважніло, а дихати стало тяжко. Іцхак відчув, як його старече серце повниться обідою і злістю до цього чоловіка:
– Навіщо Він обманює народ?! Він насміхається із нас! Він плює на наші сподівання і віру… – Іцхаку захотілося чимось кинути в Нього, проклясти Його, але замість цього він тільки заплакав.
Старий заплющив очі сильніше, щоб не бачити Його, а сльози рясно текли із під обезсилених і зморщених повік. Гіркота давила горло. Краще він би так і не дійшов до Єрусалиму, помер би на чужій землі і не бачив би цього позору.
Крізь глуху душевну біль і сльози відчаю Іцхак відчув на собі чиюсь пильну увагу. Він відкрив очі і зустрівся із Його поглядом. Це було неочікувано, але старий хотів вдивитись, і дивився так прямо і відверто, як може дивитись людина повна віри, що не боїться ані осуду, ані смерти. Але Іцхак не поспішав судити і клясти, щось зупиняло його. Цей погляд. Так на тебе дивляться ті, хто тебе знає і впізнає. Він дивився на Іцхака спокійно і прямо, очі в очі, з якимось добром, і плакав. Народ співав осанну, метушився, радів і не бачив Його сліз. Він був тихим і спокійним, молодий віслюк впевнено ніс Його в сторону храму, де здіймався дим жертовного вогню за людські гріхи.
Цілу ніч старий Іцхак не міг заснути. Його боліли і тіло, і душа. Було ясно і зрозуміло, що це не Він. Мошеах прийде в силі, щоб відновити царство Ізраїля:
– це ясно, це не Він. Навіть первосвященники не вийшли Його зустрічати. Приїхав і пішов собі кудись, навіть ніхто не знає і де Він. Тоже мені цар…
І все ніби то і так, все ніби то Іцхаку було ясно і зрозуміло, от тільки погляд той не давав спокою.
– Чого Він плакав? – думав Іцхак і не міг спати. – Хто Він? – думав Іцхак і не міг спокійно жити.
Той погляд не давав йому спокою.