«Стратегічне Партнерство між Польщею та Україною. Лозунг чи реальність?»

«Стратегічне Партнерство між Польщею та Україною. Лозунг чи реальність?».

Сьогодні, в останній день Економічного Форуму в Криниці, спільно з колегами обговорювали нібито загальну, але так направду дуже принципову і щиру тему: «Стратегічне Партнерство між Польщею та Україною. Лозунг чи реальність?». Спробував зупинитись на тому, що заважає в розвитку економічної співпраці і що вважаю важливим для її розвитку. За браком часу вийшло мабуть не дуже обґрунтовано і переконливо, але точно щиро і трохи емоційно. Не обійшлось без згадок про нещодавні «експозе» Президента Франції Макрона перед французькими дипломатами і про одкровення Ігоря Валерійовича Коломойського на Цензор Нет. Як на мене, це не просто одкровення поважних людей (чи то трохи «токсичних» і контрверсійних, чи модернових, європейських але-де факто, як на мене, далеких і байдужих до проблем нашого регіону), це програмні установки і тези, які безсумнівно впливатимуть на практичну політику в т.ч. економічну. А значить і на двосторонні польсько-українські відносини, питання економіки України і проблеми життя її людей. Згадав про проблеми співпраці в оборонно-промисловому комплексі і ігнорування відповідного потенціалу і можливостей України і її Західними партнерами.

В силу різних причин я дивлюсь на перспективи нашого стратегічного партнерства з Польщею все ж таки позитивно. А інакше просто не вийде особливо для України, якщо вона звісно хоче залишиться українською, вільною, європейською і такою, яка має осяжну перспективу членства в ЄС та НАТО (в т.ч.співпрацю з оборонною інфраструктурою США в Польщі). Я також переконаний в необхідності нашої з Польщею взаємної промислової/економічної інтеграції і кооперації. Не у ситуативних союзах та співпраці на засадах хто на кому більше заробить чи скористає. Бо економічні відносини в нас сьогодні не симетричні і деяка статистика в т.ч. інвестиційна і міграційна викликають тривогу. А саме в інтеграції і партнерській кооперації. В тому числі через взаємне інвестування фінансових і трудових ресурсів, спільне використання активів і технологій в т.ч. для експансії на треті ринки… Інакше не вийде. І ще одне – натхненний своєю недавньою поїздкою в Ніжинський університет ім.Гоголя, я в кінці виступу згадав двох Великих Українців: Олександра Безбородька і Павла Шандрука. Людська пам’ять і особисті спогади обох пов’язують з Ніжином. Різні постаті різні долі і відношення до Польщі, Росії, України і Європи.

Перший присвятив життя розбудові і зміцненню Російської Імперії і відзначився в перших анексії Криму, руйнації Польщі і її розподілі, організовував і забезпечував «Тарговіцу», Канцлер Російської Імперії…

Другий разом з Петлюрою боровся з більшовизмом, захищав УНР. Потім, в результаті Ризького договору, був інтернований в польських таборах, і попри все лишився великим другом польського народу, служив у Польському війську, захищав Польщу від німецької окупації.

Завдяки польському Генералу Андерсу врятувався сам і врятував своїх бойових побратимів з дивізії «Галичина» від смерті в сталінських казематах. До чого це я? А до того що не має що лукавити, Українці не прості жертви імперіалізму, вони були, є і мабуть будуть різні.

Часто густо українці були духовними натхненниками, ідеологами, організаторами і розбудовниками російського імперіалізму. Таких і сьогодні не мало. Вистачить глянути на прізвища і родові коріння російської еліти в т.ч. Кремлівських небожителів і олігархів. А участь українських селян в розгромі польських повстань проти царату?

Колесо історії любить повторювати сюжети на новому витку і в нових технологічних, соціальних та інших умовах. Часи у нас сьогодні цікаві і «веселі»… Світ і міжнародна ситуація динамічно змінюється. Є відчуття що десь на горизонті повернення Донбасу і спроби примирення з Кремлем. На яких умовах – наразі не відомо. Логіка в аргументах Коломойського є і в принципі в основному з нею важко сперечатись. Але, як відомо «diabeł tkwi w szczegółach».

Я завжди люблю говорити, що стратегічне партнерство з Польщею для України, особливо в умовах гібридної (наразі) агресії Росії, носить екзистенційний характер. Але так само Росія, зміцнена і підтримана українськими можливостями, ресурсами, військом і народом (в широкому розумінні цього слова) це пряма екзистенційна загроза для Польської держави і не тільки. Тому, на мою думку, рівноправне стратегічне партнерство Польщі і України потрібне не тільки Україні, але і Польщі також.

Саме це я мав на увазі згадавши в своїй останній репліці на Форумі в Криниці 2019 р. історичні постаті українців Олександра.