Українська мати може все!..

Вона вилетіла з подругою до Єгипту трохи відпочити і вже там почула страшну звістку: в Україні почалася війна… Вона з села Чернігівської області – і цим вже багато сказано. Розумієте її відчуття? 

Усі масово почали намагатися виїхати за кордон, вберегти та врятувати дітей, рідних, а вона шукала можливості повернутися до тих найдорожчих, кого має. Дні тяглися і здавалися безкінечними: з одного готелю в інший, відслідковування новин, короткі контакти з сім’єю. Повернення в Україну через політ до Будапешту, потім перетин українського кордону, де люди не хотіли розуміти: як то, назад на Чернігівщину, уже розгромленої, понівеченої, зруйнованої, небезпечної. 

Волонтер попросив прихистити давню подругу мами на день-два, а ми прожили разом тиждень. Вона не чула про рідних 6 днів, 6 незносних днів і ночей у молитвах і з вірою, що вони живі. Новини повідомляли про захоплення сіл орками, про заручників, про руйнування будівель. І скажіть, що Бога не існує і Він не чує молитов: рідні після тижня тиші відгукнулися у День її народження! Живі, усі разом, хати вже нема, село захоплене, сімки відібрали, умов немає. Та живі! 

Я не знаю, скільки треба мати в собі сил, аби витримати таке! Та ми, українці, ще ті міцні горішки. У період молитов та очікування вісточки, вона допомагала мені шукати ліки по аптеках, купувати продукти та побутову хімію, складати посилки, що відправляємо на Київ. Вона майже не плакала, вона вірила і терпляче чекала.  Поки пишу, вона вже в дорозі до Києва, потім ближче до рідних. А яка б українська МАТИ не “полетіла” до своєї дитини будь-куди за будь-яких обставин?..

Пишаюся, що маю нову подругу, вірю, що у них все буде добре! 

Дякую нашим хлопцям, адже такі МАТЕРІ їх виховують. Слава Україні! Скоро переможемо!