В Києві 23-24.V.2018 р. пройшла Х конференція із циклу річних конференцій присвячених прометеїзму. Актуальність «Прометейського руху” та його уроків в умовах протидії гібридній агресії РФ.

23-24 травня прийняв участь у міжнародній конференції «Польсько-українська співпраця в рамках прометеївського руху: постаті виклики ,події». Ця Х ювілейна конференція із циклу річних конференцій присвячених прометеїзму проходила під патронатом Українсько-Польського Форуму Партнерства, до складу якого я маю честь входити. Символічно що відбувалась вона в м. Києві в приміщенні музею пам’яті Михайла Грушевського, який розташований будинку у якому мешкала родина Грушевських по вул.Паньківська 9.  У відкритті та роботі конференції в числі інших прийняли участь Співголови Польсько-Українського Форуму Партнерства Ян МАЛІЦЬКИЙ та Віталій ПОРТНИКОВ, Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні Ян ПЄКЛО.

З нагоди проведення конференції відбувся офіційний прийом учасників в приміщенні Посольства РП в Києві.

Детальна програма  і інформація про конференцію в додатках.

Взагалі то враховуючи мою освіту, трудову біографію і поточну діяльність певний час я не приділяв значної  уваги відповідним історичним питанням.  Однак у зв’язку з виникненням  в останні роки відомих проблем  та суперечок між Польщею та Україною в питаннях історичної політики і особливо з початком гібридної агресії Росії проти України історія все більше і більше стає моєю пасією.. Чому? Причин декілька. Ну по перше я усвідомлюю , що історія має тенденцію повторюватись особливо коли про неї забувають ..Мені також стало очевидним ,що в рамках гібридної війни проти України РФ активно використовує в т.ч. під час відповідних інформаційних компаній, складні історичні сторінки польсько-українських відносин для того щоб посварити наші дружні народи. А в умовах постійно існуючої загрози повноцінної військової агресії Росії проти України ( а це вже неодноразово траплялось в нашій історії в т.ч. на початку минулого століття), я переконаний що польсько-українське партнерство та дружні відносини мають для нашої країни  екзистиціональне значення. Я також розумію, який негативний наслідок польсько-українські проблеми в гуманітарній, історичній сфері можуть мати на розвиток двосторонніх торгово-економічних відносин та взаємних інвестицій. Я також вважаю , що нам потрібно в контексті політики історичної пам’яті та актуальних загроз сьогодення, концентруватись на тих історичних прикладах – подіях, постатях і символах, які не роз’єднують а поєднують наші народи. І саме рух Прометеїзму і постаті його ініціаторів і активних учасників можуть бути хорошим прикладом та джерелом такого роду символів. Залишу фаховим історикам детальний опис прометеївського руху. Зокрема «польський міф» про Прометея став предметом досліджень знаного прикарпатського дослідника Володимира Комара, який  також прийняв участь у згаданій Х прометеїстській конференції. Зазначу тільки що в епоху інтернету та Google  з відповідних відкритих джерел будь хто, кого цікавить відповідне питання може взнати, що Прометеїзм (пол. Prometeizm) — це очолюваний міжвоєнною Польщею рух діаспорних політичних організацій народів колишньої Російської імперії задля спільної боротьби проти СРСР та за створення своїх національних держав.

Ключову роль у формуванні руху зіграв польський політичний діяч Юзеф Пілсудський, який пізніше став главою Другої Польської республіки. Багато дослідників вважають, що Прометеїзм був комплементарним проектом ідеї федерації «міжмор’я» (пол. Międzymorze).

Для нас, українців, важливо і те, що  прометеївський рух виник значною мірою завдяки діяльності Уряду УНР у вигнанні, члени якого діяли в т.ч. у Варшаві та Парижі.  Цей рух також підтримували такі еміграційні уряди, як: грузинський (Париж), азербайджанський (Стамбул), кубанський (Прага),донський (Прага), кавказький(Стамбул),    вірменський(Париж), кримський, ідель-уральський  і туркестанський (Стамбул, Париж, Варшава).                                                      Також осередки прометейського руху розміщувалися  Тегерані, Берліні, Хельсінкі і Харбіні. Продовженням концепції прометеїзму великою мірою було створення Антибільшовицького блоку народів. Я б також охарактеризував Прометеїзм , як певну спробу  системної протидії діяльності Комінтерну  створеного Кремлем за активної практичної участі ОГПУ-НКВС. Щодо причин і мотивації участі Польщі в цьому русі в т.ч. в його координації та фінансуванні, то особисто мені імпонують наступні оцінка та слова великого друга України і особисто С.В. Петлюри, одного з керівників прометейського руху , до речі підступно вбитого в 1931 р. в результаті, як на мене інспірованого чекістами,  ОУН-івського атентату в курортному Трускавці, Тадеуша Голувки: “…незалежність Польщі не можна уявити без незалежності Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, України і Білорусі. Незалежність Польщі є одним із проявів того глибокого процесу, який відбувається в Європі – визволення народів з політичної неволі. Якщо Польща залишиться самотньою, якщо інші держави, які виникли на руїнах царської Росії не зможуть самоствердитися, то її чекає сумне майбутнє”. Подальший перебіг  історичних подій підтвердили правдивість оцінок Т.Голувки і не втратили актуальність і сьогодні..

ТАДЕУШ ГОЛУВКО. 

Але повернімось безпосередньо до висновків і вражень від самої конференції. Для мене , попри науковий формат цього заходу, все що говорилось на конференції є надзвичайно актуальним для нашого сьогодення.. В цьому контексті  можу згадати слова Посла Яна ПЄКЛО про певний історичний взаємозв’язок прометеїзму з ініційованою Польщею ініціативою ЄС «Східне Партнерство» та підтримкою України в її боротьбі проти гібридної агресії РФ.

Окрема розмова про враження та висновки  від виступів на конференції  істориків і фахівців , які працюють з архівними матеріалами ОГПУ-НКВС, радянської розвідки та контррозвідки і досліджують форми і методи їх роботи і протидії Прометейському руху. Причому окремо зауважу , що багато з цих науковців в процесі своєї наукової кар’єри в попередні роки мали доступ до архівів спецслужб в Москві (в процесі і після «Перестройки»),  які в подальшому були знову «закриті»  і в силу відомих причин сьогодні є недоступними для українських спеціалістів.

  Так вже склались зірки та обставини , що в проміжку після конференції і моментом коли в мене появився час на підготовку даного матеріалу, українське (і не тільки) суспільство сколихнула історія щодо так званої «справи про вбивство» російського  опозиційного журналіста Аркадія Бабченко. Суть справи і ситуація щодо існування замовленого в РФ списку відомих журналістів, які підлягають фізичній ліквідації на території України мабуть вже відома всім читачам. Особисто я не сумніваюсь в існуванні такого ініційованого Кремлем і його опричниками «кілерсько-терористичного» плану. І матеріали та наукові розвідки учасників згаданої прометеїстської  конференції переконують мене в такій позиції. Методи чекістів (російських спецслужб) лишились незмінними – залякати, завербувати, купити , а якщо не виходить – ліквідувати фізично.. Причому робилось і робиться це в основному  «чужими руками» з паралельним розгортанням широкої інформаційної компанії по дискредитації противника і покладенні на нього відповідальності за ініційований/замовлений чекістами злочин.. В цьому контексті я завжди з великим інтересом слухаю виступи Валентини ПІСКУН з Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, яка в числі іншого на протязі багатьох років, на підставі відповідних архівних матеріалів  займається тематикою діяльності радянських спецслужб ,щодо учасників прометеївського руху та проти української політичної еміграції. Вражає рівень проникнення чекістської агентури, рівень її професіоналізму, обізнаності, цинізму і воістину «диявольскі» навички і таланти.  Паралелі з сьогоденням, як на мене, очевидні і шкода що, на мою думку, як сучасні українські спецслужби, так і  українське суспільство загалом, не достатньо обізнане з відповідними напрацюваннями істориків . Пам’ятаймо, що ФСБ направду не має видумувати нового «ровера», вистачить тільки користуватись наявними в них архівами, методиками і напрацюваннями «папередніков»… Для ілюстрації перелік деяких історичних подій і спецоперацій про які згадувались на конференції і які були ініційовані \здійснені радянськими спецслужбами після повернення до влади в Польщі після  перевороту 12-14 травня 1926 р. Юзефа Пілсудського, що викликало страх у Кремля щодо можливості підтримки Польщею повстань в Україні і боротьби українців за свою незалежність :

• 25 травня 1926 року в Парижі чекістським агентом Самуїлом Шварцбардом був застрелений Симон Петлю́ра,- Організатор українських збройних сил. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ (28 червня — 31 грудня 1917). Головний отаман військ Української Народної Республіки (УНР) (з листопада 1918). Голова Директорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920). Дядько по матері майбутнього українського патріарха Мстислава (Скрипника). Судовий процес над Шварцбардом супроводжувався масованою пропагандистською атакою проти Петлюри і його соратників, в основі якої лежали брехливі звинувачення С. Петлюри в організації єврейських погромів в Україні. В результаті судового процесу вбивця Симона Петлюри Самуїл Шварцбард був виправданий і вийшов на волю.  Про те, що знищення Петлюри було саме операцією радянських спецслужб, свідчив працівник КДБ Петро Дєрябін, який 1954 року перейшов на бік американців. Він казав про це під час виступу в Конгресі США;
• 19 червня 1926 року (менше як через місяць після вбивства Петлюри) був убитий професійним вбивцею в селі Городок під Рівним Володи́мир Пантелеймо́нович Оскі́лко. — військовий і громадський діяч часів УНР, отаман, генерал-хорунжий Армії УНР, командувач Північної групи військ Директорії, командувач Північно-Західного протибільшовицького фронту. Був одним із керівників Української партії соціалістів-самостійників, за підтримки її членів організував невдалий переворот у Рівному.Польські слідчі, які займалися розслідуванням, дійшли висновку, що Оскілка вбито більшовицьким агентом ЧК;
•   29 серпня 1931 в результаті атентату, здійсненого боївкарами ОУН Василем Біласом і Дмитром Данилишиним, був убитий у Трускавці польський політик , публіцист, видавець,   один з видатних діячів прометеїзму, соратник Пілсудського, особистий друг С.Петлюри і активний сторонник польсько-українського діалогу і порузуміння  Тадеуш Голувко.  Голувко був убитий у панісонаті, де лікувався під патронажем українських сестер-василіянок. За свідченнями ,з посиланням на архівні джерела, науковців , які виступали на прометеїстській конференції в Києві 23-24 травня 2018 р., рішення про фізичну ліквідацію Тадеуша Голувки прийняла «трійка» у складі Шухевич, Косюк і Габрусевич, причому останній на початку 30-х років мав підтверджені стосунки з радянськими спецслужбами. Якшо пам’ятати про древню римську засаду «Cui prodest?» (кому вигідно?), безсумнівним вигодо набувачем цього атентату , як і подальших польсько-українських конфліктів були більшовицькі спецслужби і Кремль.

А далі попереду був організований Кремлем Голодомор українського народу , основною жертвою якого стало українське селянство , яке на думку більшовиків було основним джерелом супротиву радянській владі і експансії «русского мира».…Тут раджу ознайомитись з відомим листом Сталіна до керівництва УРСР, НКВС який передував Голодомору і де вказана відповідна аргументація Кремлівського «Хазяина» і який був опублікований в одній з книжок Джеймса Мейса бібліотеки газети «День».. Варто всім пам’ятати такі історичні уроки..

 

Під час конференції в Музеї Грушевського  мені в контексті останніх подій пов’язаних з Аркадієм Бабченком і такси (30 тисяч доларів США) за його вбивство, чомусь дуже запам’ятався виступ Володимира Комара (Прикарпатський національний університет ім.В.Стефаника), який навів, цитовану з архівів, фразу представника Радянських спецслужб Кості І., який спеціально прибув до Парижу з метою організації замовного вбивства одного з керівників грузинського крила прометейського руху.. Фраза була сказана під час його зустрічі з представниками місцевого ( в Парижі !) злочинного чеченського (!!!) угрупування , яке підрядилось вбити відомого грузина-прометеїста і торгувалось за гроші. Відповідь чекіста була наступною: « Столько сколько платим мы, не платит никто»!!!!  Так що , як видно з історії і  практики сьогодення , роки ідуть але чекістські форми і методи роботи не змінюються.. 

І ще одне..Не знаю як кого, але мене, культурно висловлюючись, задовбала, хвиля невдоволення зі строни Кремлівської пятої колони і різноманітних зрадофілів, які висловлюють образу на СБУ за те , що вона , рятуючи в Україні життя опозиційного російського журналіста Аркадія Бабченко і його колег по професійному цеху, вдалась до інсценування його вбивства. Всім актуальним і потеційним українським агентам Кремля  щиро рекомендував би ознайомитись з виступом на згаданій  Х прометеїстьській конференції в Києві представника Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяни ШЕПТИЦЬКОЇ, яка , на підставі матеріалів архівно-кримінальних справ репресованих, в числі іншого розповіла про життєві долі деяких зрадників української справи, які співпрацювали з Кремлем і  чекістами. Особливо мене вразала розказана Пані Тетяною життєва доля сина відомого українського письменника Михайла Коцюбинського – Юрка Коцюбинського. Думаю що для системної ідеологічно-агентурної співпраці Юрія Коцюбинського більшовики\чекісти вибрали не випадково…Для цілей пропаганди і агітації важливим був відомий всій Україні бренд прізвища знаменитого українського письменника Михайла Коцюбинського. Видно що російські більшовики були добре обізнані з PRом та політтехнологіями. Юрко вірою і правдою служив більшовикам і радянській владі, активно боровся в т.ч. на дипломатичній роботі в Австрії з структурами Уряду УНР в еміграції. Відомим є «Лист без конверта» Сергія Єфремова до Юрія Коцюбинського, де український учений звинуватив останнього в кривавих злочинах проти власного народу. Все це не врятувало Юрка Коцюбинського від сталінських репресій. Сам процес 8 березня 1937 року тривав до 15 хвилин, після чого Коцюбинський відразу ж був розстріляний…Повчальна і актуальна історія про долю зрадників…

 

А завершити матеріал хотів би словами, відомого українського публіциста і , як свідчать останні публікації в ЗМІ, фігуранта «кіллерського списку» по справі А.Бабченко, співголови Польсько-Українського Форуму Партнерства Віталія Портникова, сказаними ним в відповідному інтерв’ю Польському Радіо під час згаданої Х прометейської конференції в Києві: «Наші польські друзі зараз проводять цілу серію таких конференцій і Українсько-польський форум партнерства є одним із промоутерів таких заходів. Це пов’язано з тим, що ми дійсно бажаємо зробити все можливе, щоб українці і поляки, мова йде не тільки про інтелектуалів, мова йде про звичайних людей, які, можливо, не так цікавляться історією, як ми. Щоб люди зрозуміли тяглість, спадкоємність наших стосунків. Це стосунки не з 1991 чи 2014 року і це не Середньовіччя, коли люди бачать події на тлі «Потопу» Сенкевича. Це міждержавні стосунки, які пов’язані зі сторічною історією вже в новому часі. Це стосунки країн, держав, політичних організмів, політичних класів. І в Україні, і в Польщі дивились одні на одних, як на державні організми сто років поспіль. Для українців це важливо, бо це простягає нашу державну традицію до Української Народної Республіки, першої спроби новітньої української незалежності 1918-1920 років. Для мене це особисто дуже важливо, тому що я не сприймаю сучасну Україну як спадкоємицю УРСР.

А для Польщі це важливо, тому що не хотілося б, щоб Польща сприймала Україну як щось нове, що раптом виникло на її кордонах з 1991 року. Бо так не було. В Польщі сприймали Україну як державу, можливо, як союзника і, як можливо, опонента. Багато було різних концепцій. Про це дискутували політики. Про це листувалися Пілсудський і Дмовський зі своїм соратниками. Це завжди було на порядку денному. Потім була ціла школа Ґєдройця щодо сприймання України як незалежної політичної формації вже в післявоєнний час.

Коли ми говоримо про прометеїзм, то це є доказом цього сприйняття. Наскільки ми зможемо продемонструвати людям, наскільки довгою, серйозною і важливою є ця традиція, настільки нам буде легше вирішувати ті складні питання, які виникають в наших сучасних стосунках і в стосунках, які пов’язані з політикою історичної пам’яті. Тому що історична пам’ять, я вважаю, це пам’ять, яка засуджує злочини, але на перше місце ставить близькість і готовність взаємодії».

Олег ДУБІШ

ПРОГРАМА КОНФЕРЕНЦІЇ: